“Іван Мазепа — найдраматичніша і найзагадковіша постать в історії України”

“Іван Мазепа — найдраматичніша і найзагадковіша постать в історії України”

«Той великий славний муж...жертвував усім, щоби вибороти волю своїй батьківщині. Він не вагався зректися усього, що може бути найдорожче на цій землі, й віддав власне життя на визволення рідного краю з-під московського ярма»

             Іван Мазепа – одна з найдраматичніших постатей в історії України, видатний полководець, дипломат, великий діяч української державності. Його називали зрадником і героєм, проголошували йому анафему і підносили до небес, славили й проклинали. Але ніхто не зміг заперечити того вкладу, що його вніс Мазепа у політичну та культурну розбудову України.

Гетьман  Мазепа став великим державотворцем, полководцем, дипломатом і культурним діячем, який творив  нову раньо-модерну Україну. Вже за життя нашого героя супроводжувало багато легендарних переказів щодо окремих  сторінок його біографії, кількість яких після його смерті збільшувалася і вони ставали справжніми міфами або ж набували гіперболізованого звучання. Бурхлива життєдіяльність Івана Мазепи й до цього часу  оповита рядом таємниць та загадкових подій, які ще чекають на своє розкриття.

Іван Степанович Мазепа народився в селі Мазепинці на Білоцерківщині 20 березня 1639 року, вчився в Києво-Могилянській Колегії, Єзуїтській колегії у Варшаві.

25 липня 1687 року його обрано гетьманом, одночасно укладено українсько-московський договір «Коломацькі статті», який визначив подальші відносини двох держав.

Політична програма Мазепи була чітко визначена на основі української козацько-гетьманської державності й соборності українських земель у складі єдиної української держави, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу із збереженням традиційної системи козацького устрою.

У царині внутрішньої політики Мазепа підніс на високий рівень українське господарство, зокрема промисловість, дбав про розвиток української науки, освіти (перетворення у 1694 році КиєвоМогилянської Колегії на Академію, заснування у 1700 Чернігівського колегіуму тощо), культури та літератури (творчість Дмитра Туптала, Стефана Яворського, Іоана Максимовича, Феофана Прокоповича). Мазепа був великим і щедрим меценатом мистецтва, особливо архітектури і малярства (на кошти Мазепи споруджено в Києві Богоявленську церкву Братського монастиря, церкву Миколи Пустинного, Військовий собор, корпус Києво-Могилянської академії, величні церковні пам’ятки мазепинського бароко у Чернігові, Переяславі та ін.).

Мазепі вдалося створити нову провідну старшинську верству, проте він мав і потужну старшинську опозицію, яка виступала проти гетьманського абсолютизму. Соціальні проекти Мазепи (охоронні універсали містам, обмеження панщини двома днями на тиждень) не могли усунути соціальних суперечностей, які внаслідок безперервних воєн, військових тягарів, старшинських надуживань, зростали. Все це позбавило Мазепу солідарної національної підтримки в критичний момент української історії.

Переговори Мазепи з польським королем Станіславом Ліщинським, а згодом із шведським королем Карлом ХІІ завершились у 1708 році угодою про прилучення України до антимосковської коаліції. Пізніше до цієї коаліції приєдналося Запоріжжя, і 28 березня 1709 року у Великих Будищах був укладений українсько-шведський договір між Мазепою і кошовим отаманом К. Гордієнком з одного боку, і Карлом ХІІ – з другого. Але українсько-московська війна 1708- 1709 року закінчилась поразкою союзників.

2 листопада 1708 року військо .Меншикова зруйнувало місто Батурин і всіх мешканців було знищено, навіть жінок і немовлят. 14 травня 1709 року війська російського полковника Яковлева зруйнували Запорізьку Січ, страчено усіх полонених козаків, зруйновано січову фортецю, спалено курені й військові будівлі. Гармати, скарб і прапори вивезено.

Спроби Мазепи організувати широкий антимосковський фронт на сході Європи були марні, а Полтавська поразка (8 липня 1709 р.), капітуляція шведської армії вирішили долю України.

Мазепа і Карл ХІІ з рештками шведського і запорізького війська емігрували до Туреччини. Мазепа помер у с. Варниця біля міста Бендери Молдовського князівства, що належало Османській імперії, вночі 21 вересня (2 жовтня) 1709 року, де і був похований, потім перепохований у монастирі святого Юрія у Галаці (Румунія) (згодом могила Мазепи була знищена).

Іван Мазепа спробував відновити боротьбу за самостійну державу, саме тому,  його вагоме значення в історії України неможливо спростувати та піддати сумнівам, адже історичні факти залишаються фактами, висвітлюючи та доносячи до нас всю позитивну спрямованість намірів гетьмана щодо позиції України.

Ім’я Мазепи надихало творців світової і української літератури (Ф. Вольтера, Д.Байрона, В.Гюго, В. фон Гайденштама, Р. Готтшаля, О. Пушкіна, К. Рилєєва, Ю. Словацького, Б. Залеського, Б. Лепкого, Л. Старицьку-Черняхівську, В. Сосюру та ін.), музики (Ф. Ліста, П. Чайковського, П. Сокальського та ін.), малярства та різьбярства (О. Верне, Т. Шевченка, І. Рєпіна, В. Малютина, О. Архипенка та ін.).