вівторок, 22 лютого 2022 р.

Рідна мова, чарівниця - душі народної криниця

МОВОЗНАВЧИЙ  МАРАФОН   ДЛЯ  5  - 6  КЛАСІВ

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.

Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.

Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.

Користувачі Кирило-Ганнівської бібліотеки-філії стали учасниками мовознавчого марафону "Рідна  мова - чарівниця, душі народної криниця", присвяченого Міжнародному Дню рідної мови. Кожного  відвідувача  чекало запитання  з української мови. Всі відповіді  потрібно було знайти  в книгах, які  представлені на книжковій  виставці "Плекаємо рідне слово"




Діти знаходили  правильні відповіді  на запитання, підготовлені бібліотекарем  та  демонстрували  свої знання  та  навички  роботи з книгою, а також  почули легенду  про мову.







                                 ЛЕГЕНДА  ПРО   МОВУ
                         Ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Роздав все, що мав, і
                         сів відпочивати. Аж тут пізно ввечері приходять козаки. Розуміють, що
                         запізнилися. Високі, вусаті, оселедці вітер розвіває – стали і мовчать.
                         – Де ж ви були, коли я всіх кликав? – запитує.
                         – Боже, вони від бусурманів світ захищали.
                         – Залишив я трохи землі для себе, – каже Господь. – Дарую цю землю
                         вам, козаки.
                         І подарував нашим предкам Україну.
                         – А мову? Не будуть козаки щасливі німими.
                         – Подарую їм свою мову, нехай розмовляють. А я буду завжди літати
                         поруч і щебетати.
                         Кажуть, саме з того часу українську мову і стали називати солов’їною,


неділю, 20 лютого 2022 р.

Час плине, пам"ять залишається

    СВІЧА   ПАМ"ЯТІ  ДО ДНЯ ГЕРОЇВ  НЕБЕСНОЇ  СОТНІ



     20 лютого в  Україні  – День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Революція Гідності стала переломним моментом у новітній історії нашої держави. Її події змінили всіх нас. Уже минули  роки, а спогади настільки яскраві, наче це було вчора. У День Героїв Небесної Сотні ми маємо віддати шану тим, хто пожертвував найціннішим заради нашого майбутнього

“Небесною Сотнею” називають загиблих учасників Революції Гідності. Дехто з них загинув навесні 2014 року.Героями Небесної Сотні стали 107 загиблих. Вони різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17.

Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави. Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення 48 осіб.

   Подвиг героїв Небесної Сотні має визначне значення для нашої Батьківщини. Перш за все, вони віддали своє життя за те, щоб кожен наш новий день був сповнений свободи, надії та світла.

   Держава визнала цих людей героями. Усім загиблим під час Євромайдану посмертно присуджено звання Героя України.

 

АНГЕЛИ МАЙДАНУ

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю

В його садах довічно проживати.

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,

Душа яких летить під небесами.

Ніхто із вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

Сьогодні туга душу розпина,

Багато з вас в коханні не признались.

Надворі скоро втішиться весна.

Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Героїв Україна пам’ятає.

Богдан Пісний


  У  Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії пройшла   свіча пам"яті, присвячена Дню героїв Небесної Сотні. Головною метою  заходу було познайомити  користувачів з історичним і суспільним значенням Революції Гідності, розкрити суть  подвигу Небесної Сотні, вшанувати героїзм українських захисників.



До Дня Героїв Небесної Сотні   бібліотекар підготувала книжкову виставку літератури  "Слава Небесній Сотні  .                                                                                                                                      


 

   Ми Єдина країна! Ми всі прагнемо одного – миру, спокою, міцної і квітучої держави та чистого неба над головою.

  Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв Небесної Сотні у наших серцях. Вшануємо хвилиною мовчання всіх, хто поклав життя за долю, за волю, за незалежність і свободу нашої з вами єдиної України! Герої не вмирають, поки живе пам’ять про них!


 






вівторок, 15 лютого 2022 р.

Вогонь і полум"я чужої війни

  


 15  ЛЮТОГО -  ДЕНЬ   ВШАНУВАННЯ  УЧАСНИКІВ  БОЙОВИХ ДІЙ НА  ТЕРИТОРІЇ

    ІНШИХ  ДЕРЖАВ  


Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

   З кожним  роком  історія  відділяє  нас  від  вогненних  років  афганської  війни. Офіційно  афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989  року. Україна втратила близько 4 тисяч  молодих  хлопців,  6  тисяч стали інвалідами,  тисячі  залишилися у полоні, або пропали безвісти. За  майже 10 років бойових дій на цвинтарях України  з»явилося  понад три  тисячі  свіжих могил  з юними обличчями на фотографіях. 81  полтавець не повернувся з поля бою, серед них два   наші земляки: гвардії рядовий Губарь Олександр Володимирович,з селища Опішні та старший лейтенант Канівець Іван Дмитрович з села Заїченці.   Вічна пам»ять їм  в серцях людей наших та вічний біль в серцях батьків їхніх і матерів.  Через цю безглузду війну  пройшли  майже 700 тисяч  чоловік. І серед  них 30% були   українці. Хотілося б згадати імена воїнів-інтернаціоналістів, колишніх  жителів Кирило-Ганнівської сільської ради,  які проходили  строкову службу на території  Афганістану.

   Маслій Олександр Якович, народився 5 березня 1969 року в селі Миколаївка Кирило-Ганнівської сільської ради. Закінчив Миколаївську початкову та Кирило-Ганнівську 8-річну школи. Потім навчався у Зіньківському технічному училищі, здобув професію водія та електрика.  Працював водієм у колгоспі. У  жовтні 1987 року Олександра  призвали до армії. З червня 1988 року по 17 лютого 1989 року проходив службу в Афганістані. Закінчував службу у Львові. Зараз проживає у місті Полтава. Одружений, має сина.

   Овсій Станіслав Михайлович, народився 26 листопада 1966 року у  селі Миколаївка Кирило-Ганнівської сільської ради. Початкову освіту здобув у Миколаївській початковій школі, потім роки навчання у Кирило-Ганнівській 8-річній школі та Оданівській середній школі Диканського району. Далі  навчався на пеленгатора-радиста у місті Полтава. У 1985 році був призваний до лав Радянської армії. Служба розпочалася у навчальній  частині в Ашхабаді у групі зв»зківців. Потім служба в  Афганістані у місті Джалалабад. Після служби а армії Станіслав навчався у  Київському торгово-економічному інституті. Зараз проживає в місті Лубни. Одружений, має  двох дітей.

   Юдічев Василь Михайлович, народився у селі Кирило-Ганнівка, навчався у місцевій 8-річній школі, потім в Зіньківському ПТУ , де здобув професію  тракториста. Працював у колгоспі, одружився. У 1981 році був призваний до армії, служив у місті Баку, потім з 1982 році  продовжив службу в Афганістані у місті Джалалабад. Повернувшись додому, працював у колгоспі, разом з дружиною виростили двох синів. 23 липня 2006 року Василь Михайлович  загинув.

   Вже минуло 33 роки як закінчилася десятилітня  ніким і нікому не оголошена  трагічна війна. Але в людській пам»яті вона буде жити довго,  тому що її історія написана кров»ю солдат і сльзами жінок та  матерів, обелісками з залізними зірочками  та піснями, які увірвалися  в наше життя фронтовим  вітром.  Давайте будемо пам»ятати воїнів-ветеранів,  виявлятимемо розуміння до  тих, хто пройшов  через  війну, і для  кого  вона  триває і досі. У  спогадах,  у снах,  у думках,  Вони  цього  заслуговують.

    







 

неділю, 13 лютого 2022 р.

Подаруй тепло душі своєї

       МАЙСТЕР-КЛАС    ПО  ВИГОТОВЛЕННЮ ВАЛЕНТИНОК  ДЛЯ УЧНІВ 5-9 КЛАСІВ




День Святого Валентина  прийшов до нас з-за кордону  і дуже скоро став одним з найпопулярніших  молодіжних свят. У цей день найдорожчим людям дарують  валентинки у формі серця.
У Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії відбувся майстер-клас з виготовлення "Вітальної  валентинки".
У ході заходу користувачі-діти ознайомилися з технікою виготовлення  валентинок,    з великим захопленням створювали  чудові подарунки, проявляючи  свій талант, вміння та ділилися секретами, кому вони їх подарують .
 

Найкращими  валентинками  вважаються ті, які виготовлені своїми руками

 

неділю, 6 лютого 2022 р.

Англійський романіст

    ЛІТЕРАТУРНА ПОДОРОЖ  ДО  210 - РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЧАРЛЗА ДІККЕНСА




7 лютого світ відзначає 210-річчя від дня народження Чарлза Діккенса(1812-1870), – відомого англійського письменника, автора «Різдвяної історії», «Пригод Олівера Твіста», «Девіда Коперфільда», «Великих сподівань» та багатьох інших книг, без яких ми сьогодні не уявляємо скарбниці літературної класики.

Народився Чарлз Діккенс 7 лютого 1812 року в сім’ї дрібного чиновника морського казначейства Джона Діккенса. Спочатку батьки Чарлза жили порівняно благополучно, проте через деякий  час почали з" являтися проблеми. Причиною негараздів було те, що батько письменника занадто легковажно ставився до сімейно­го добробуту, дуже захоплювався театром і вином, часто позичав гроші, не маючи змоги найближчим часом їх повернути. Крім того, він нехтував вихованням сина, який це назавжди запам’я­тав. Бракувало Чарлзові також материнської ласки та уваги. Мати просто не мала для нього часу, бо намагалася дати раду усім своїм дітям. 

Отже, книжки й саме життя були найголовнішими його вихователями, початкову освіту Чарлз здобув у Чатемській школі, де тоді вчителював випускник Оксфорда Вільям Джілс, він і прищепив хлопчикові любов до англійської літератури й до читання взагалі.

Батько геть заплутався у боргах, і сім’я подалася до Лондона. Ситуація погіршувалася. Коли батько Чарлза потрапив-таки у боргову тюрму Маршалсі, сім'я перебралася до нього (за англійськими законами це дозволялося). Щоб якось зарадити лихові, Чарлза влаштовують на фабрику. Шість місяців, проведених у брудному старому при­міщенні, були для вразливого хлопчика чи не найстрашнішими: одноманітна праця тривала з ранку до вечора. Це була й мораль­на травма для Чарлза, котрий прагнув учитися.

У цей час у хлопця з’явилося ще одне захоплення — Лондон. Діккенс міг годинами блукати вулицями. Саме тут, у лондонських нетрях він, навіть цього не підозрюючи, дістав своє справжнє ви­ховання. Так маленький Чарлз створив у своїй уяві майбутній діккенсівський Лондон. Він проклав шляхи своїм героям: у якому завулку цього міста вони б не ховалися, він побував там раніше.

Материного спадку, що дістався Джону та Вільяму Діккенсам, вистачило на те, аби розплатитися з кредиторами й забезпечити сім’ї більш-менш пристойне життя. Чарлз із неабиякою радістю залишив фабрику й продовжив навчання у приватній школі, після закінчення якої почав працювати молодшим клерком у адвоката Блекмора. Але, маючи жвавий характер, він відвідує спектаклі і, мріючи про театральне майбутнє, бере уроки сценічної майстер­ності. Крім того, Чарлза приваблювала робота репортера. Тому він наполегливо вчиться стенографії ночами, а вдень вивчає закони.

З 1832 року Чарлз працював у місцевій газетці, потім був співробітником часопису «Дзеркало парламенту», що належав його родичеві. Діккенс дуже швидко зумів виділитися з-поміж ін­ших працівників редакції: його репортажі були цікаві та набагато точніші, ніж звіти колег, хоч усім журналістам заборонялося ро­бити записи. Розгадка проста й оригінальна: Чарлз одягав довгі та тверді манжети, а потім списував їх дрібним письмом.

До професійних клопотів додалися й особисті — сім’я потре­бувала грошей, а батько знову заліз у борги. Це й вирішило по­дальші кроки — Діккенс узявся за перо. Особливих зусиль нова робота не потребувала: стільки було передумано, пережито, по­бачено, що варто лише взятися за папір, а далі — то справа репортерського досвіду й часу.

Наприкінці 1833 року в журналі «Манслі Мегезін» з’явилося оповідання «Обід на Поплар Вок», правда, без імені автора. Чи­тачі почали з нетерпінням чекати оповідань автора, який вирішив приховати своє ім’я під псевдонімом «Боз» (жартівливе пріз­висько молодшого брата Чарлза Діккенса, яке згодом стало відо­ме сотням тисяч читачів). Так письменника продовжували нази­вати, коли він став знаменитим. Нариси, автором яких був Боз, побачили світ у різних часописах, часом і всупереч бажанням Дік­кенса, про що свідчать листи до друзів. До жанру нарису пись­менник звернувся не випадково: ще в дитинстві, заради розваги, він полюбляв занотовувати дещо про людей, з якими звела його доля, про цікаві місця, де бував. З роками таких записів ставало дедалі більше — це був безцінний матеріал, що чекав свого часу.

Переконавшись, що нариси мають успіх у читачів, Діккенс наважився видати їх окремою книжкою. Так, у 1836 р. з’явилися на прилавках «Нариси Боза» удвох томах. Критики здебільшого недооцінюють першу книжку Діккенса, пишуть про неї зверхньо і поблажливо: дехто вважав, що авторові притаманне багато­слів’я, зумовлене невпевненістю і тривогою, а також бажанням сподобатись читачеві.

Зі сторінок циклу «Картинки з натури» перед читачем постає бурхливе життя столиці, яке змальовано яскраво й колоритно.

Діккенс є справжнім майстром міського пейзажу. Лондон для нього не тільки населений пункт, а й частина його життя. Описи Діккенса — це, по суті, імпресіоністичні замальовки, де велику роль відіграють зорові, слухові й навіть смакові враження («Вулиці. Ве­чір»). Діккенс звертає увагу на найболючіші проблеми сучасності: жалюгідне існування низів призводить до деградації особистості, яка починає шукати розради у вині (нарис «Будинки для життя»).

Тему самотності людини порушено в на­рисі «Думки про людей». У нарисі «Різдвяний обід» Діккенс впер­ше звернувся до теми Різдвяного свята як символу сімейної злаго­ди й затишку. Симпатії автора належать простому людові, який йому близький і зрозумілий, тоді як представник «середнього кла­су» — буржуа — стає мішенню для сатиричних стріл. Снобізм і пихатість, скупість і обмеженість — ось основні риси розбагатілих людців, які були б смішними, коли б не становили загрозу нор­мальній рівновазі суспільства. Перед читачем проходить галерея максимально конкретизованих та індивідуалізованих персонажів (нариси «Гораціо Спаркінс», «Екскурсія на пароплаві» та інші).

Значення творів, що увійшли до циклу «Оповідання», не слід недооцінювати, майбутній досвід Ч. Діккенс використав у подаль­ших творах.

«Посмертні записки Піквікського клубу» — твір, що зробив відомим Діккенса, але сучасному читачеві він видається незрозу­мілим. Справа у добі письменника, літературній ситуації.

Тогочасне життя породило літературу, можливо, у багатьох випадках примітивну, але не позбавлену того, за що згодом ан­глійці так шануватимуть Діккенса і, здорового оптимізму, щирості й веселості. Після виходу в світ «Нарисів Боза» до Чарлза Діккенса завітав один із компаньйонів фірми Чепмен і запропо­нував участь у виданні, яке б частково нагадувало сучасні комік­си. Це мала бути весела розповідь про спортивний клуб.

Величезний успіх "записок" змусив автора повірити у власні сили й він, не закінчивши цього твору, підписав договір на новий роман «Пригоди Олівера Твіста». ,

Роман «Записки клубу» був закінчений у 1837р. Ім’я автора було відоме кожному англійцеві. Цей роман засвідчив зростання майстерності письменника, який зі своїми героями пройшов склад­ний шлях: від умовного героя анекдоту до дивовижної людини, від письменника-гумориста до сміливого борця зі злом. Це не лише найоптимістичніший і найбезхмарніший твір Діккенса, він виявився прообразом усіх діккенсівських романів, їх сюжетної структури.

6 січня 1842 р. Діккенс разом із дружиною відплив до США. Намір побувати за океаном з’явився у письменника давно. Спо­чатку це було прагнення поїхати до Америки, аби самому пере­конатися в перевагах американської демократії, про яку амери­канці галасували на весь світ. Також він хотів остаточно розв’язати питання авторського права, бо через його відсутність страждали англійські письменники й передусім він сам.

Американські враження були матеріалом для роману Ч. Діккенса — «Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта» (1844). Одночасно він працював над повістю «Різдвяна пісня в прозі», що започат­кувала відомий цикл Різдвяних повістей та оповідань.

Після розриву з видавництвом у 1844 р. він подорожує Італі­єю, Францією, Швейцарією. Враження від мандрівки відтворені у циклі «Картини Італії».

Початок 50-х років — новий етап у творчості Діккенса. У 1850 році він розпочав роботу над «Історією Англії для дітей», що мала стати захоплюючою і романтичною. У цей період Діккенс активно працює в різних жанрах, проте перевагу віддає роману та його жанровим формам: історичний роман («Повість про два міста» 1859), соціальний роман («Крихітка Доррін» 1855 - 1857), соціально-авантюрний («Великі сподівання» 1861), детективи («Таємниця Едвіна Друда» 1870), роман-утопія («Тяжкі часи» 1854).

Чарлз Діккенс не зміг закінчити свій останній роман «Таємниця Едвіна Друда». 8 червня 1870 року йому стало погано. Звістка про смерть улюбленого письменника буквально приголомшила Англію. Це була національна трагедія. Його поховано в куточку поетів у Вестмінстерському абатстві.

                                                 ЦІКАВІ  ФАКТИ З ЖИТТЯ  ПИСЬМЕННИКА


1. Батька Чарлза Діккенса ув`язнили за борги, і 12-річний Чарлз був змушений працювати на заводі, щоб допомогти родині.
 
2. У 1846-му Діккенс був співзасновником Уранія-котеджу для жінок, що опинилися на дні. Кандидаток навчали читанню, письму та хатнім обов`язкам, що мало допомогти їм знову інтегруватися у суспільство. З 1847 по 1859 рік через котедж пройшло понад 100 жінок. 
 
3. У Діккенса була домашня тварина – ворон на ім`я Гріп. Після смерті птаха у 1841 році Чарльз зробив з нього опудало.
 
4. Діккенс активно цікавився паранормальними явищами і навіть був пов'язаний з відомою лондонською слідчою групою «The Ghost Club». Група розглядала справи, які на то момент вважалися надприродними.
 
5. Твір «Сигнальник» частково побудований на власному досвіді Діккенса. У 1865 році Діккенс потрапив у залізничну аварію в Степлгерсті, коли сім вагонів поїзда впали з мосту. Письменник знаходився у єдиному вагоні першого класу, який втримався на рейках, і почав допомагати постраждалим ще до прибуття рятувальників. Діккенсу вдалося вижити, але після цієї катастрофи його літературна робота значно сповільнилася. 
 
6. У письменника був обсесивно-компульсивний розлад, що проявлявся у перестановці меблів у готелях та звичці спати головою на північ.
 
7. Тисячі людей зібралися на причалі у Бостоні в очікуванні корабля, який віз 71-ий розділ твору «Крамниця старожитностей». Коли корабель прибув, вони запитали капітана про улюбленого персонажа роману: «Чи Нелл мертва?». Коли прозвучала позитивна відповідь, з натовпу пролунали розчаровані зітхання.
 
8. Діккенс був прихильником гіпнозу і пробував використовувати його, щоб вилікувати дружину і дітей від недуг. 
 
9. Діккенс дав кожному зі своїх  дітей прізвиська. Але і саме родинне прізвище є незвичайним. Англійська фраза «What the Dickens!» українською звучить щось на кшталт «Якого дідька!».
 
10. Г. Х. Андерсен був хорошим другом Діккенса, і у 1857 році гостював у письменника п'ять тижнів. Після того, як Ганс поїхав, Чарлз написав на дзеркалі в кімнаті для гостей «Ганс Андерсен спав у цій кімнаті протягом п'яти тижнів, які, здавалося, тривали століття!».