До 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди - українського філософа, поета, педагога (1722-1794)
Цього року виповнюється триста літ з дня народження Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794) – визначного українського мислителя, письменника, барокового лірика, педагога, музиканта. Сковорода був всебічно обдарованою людиною – знавцем античності й середньовіччя, володів багатьма мовами – латинською, старогрецькою, староєврейською, російською, польською, німецькою. У його творах відобразилися світогляд, жива душа українського народу. Епоха Г. Сковороди – це часи правління Єлизавети I та Катерини II; піднесення Києво-Могилянської академії, початку Великої Французької революції, ліквідації Запорізької Січі. Він сучасник Баха, Гете, Канта, Вольтера, Руссо, Дідро, Ломоносова. На розвиток і формування світогляду Григорія Сковороди впливали тогочасна історична епоха і атмосфера, що в ній панувала, думки інших видатних мислителів, загальні суспільні ідеї та потреби народу.
Народився Г. С. Сковорода 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 року в селі Чорнухи, Лохвицького повіту на Полтавщині в сім’ї малоземельних селян-козаків. В ранньому віці виявив сильний потяг до знань та непересічні здібності, навчився грати на народних інструментах, гарно співав.
У 1738 р. вступив до Києво-Могилянської академії (за деякими джерелами у 1734), де з перервами навчався до 1750 р. Зокрема, Д. Антонович пише, що Сковорода вчився з 1738 до 1950 року, з дворічною перервою(з 1742 по 1744 рр.)., під час якої перебував в Петербурзі, де співав у придворній капелі імператриці Єлизавети. Подорожував по Угорщині, супроводжуючи державну місію генерал-майора Г. Вишневського. Під час служби у Токаї (з 1750 до 1753 рр.) відвідав Братиславу, Відень, Венецію, Флоренцію, Галле (Німеччина), як свідчить його учень та біограф Михайло Ковалінський. Перебування за кордоном сповна використовував для поповнення знань, знайомства з усною народною творчістю, життям та звичаями народів, які проживали тоді на території Австрійської імперії.
Після повернення до Україниу 1753 р. зайнявся активною викладацькою та педагогічною діяльністю. Був запрошений у Переяславський колегіум викладати піїтику. Перекладав Плутарха, почав писати свої перші твори. Змушений був залишити колегіум, тому що намагався впроваджувати у навчання новаторські ідеї, не згоджувався викладати у старій традиції, проявляв твердість переконань, чим викликав невдоволення керівництва. Був домашнім вчителем у сім’ї поміщика Степана Томари у селі Коврай неподалік від Переяслава (з 1754–1759 рр.).
З 1759 до 1769 рр., з перервами, був найактивніший період у його житті – праця у Харківському колегіумі. Г. Сковорода набуває популярності і авторитету як талановитий та здібний оратор, чуйний педагог. Викладає грецьку мову, піїтику, синтаксис, навчає учнів грі на органі, сопілці. Складає свій курс лекцій «Начальная дверь ко христіанскому добронравію…», чим викликає незадоволення і несприйняття керівництвом його методів викладання, які на їх думку не відповідали церковним канонам. Йому забороняють проведення позакласних занять зі студентами. Звинувативши у вільнодумстві, його остаточно звільняють з Харківського колегіуму. Сковорода був змушений припинити викладання і назавжди полишити будь-яку службову діяльність.
Втративши батьків ще замолоду, не маючи статків, Сковорода вважав своєю домівкою всю Україну. Навіть, вибір способу життя Сковородою вказує на його близькість до українських народних традицій, козацьких військових походів, чумацьких степових переходів. Сковорода стає мандрівним філософом. Впродовж 25 років мандрував по Харківщині, жив по селах, поширював свої погляди серед людей, складав вірші, байки, притчі, філософські твори. Думки Г. Сковороди поширились по всій Україні та поза нею. Псалми Сковороди співали в церквах, пісні співали сліпці, а «Всякому городу нрав і права» та «Ой, ти птичко жолтобока» вже за життя мислителя стали досить відомими та майже народними піснями.
Закінчив своє мандрівне, сподвижницьке життя Григорій Сковорода 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 р. Похований у селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) Золочевського району Харківської області. На надгробку могили викарбовано напис «Мір ловил меня, но не поймал», в якому було відображено філософське кредо мислителя.
Основні праці Григорія Сковороди: «Сад божественних пісень» (1735–1785), зібрання моралістичних фабул «Басни Харьковскія» (1769–1774), курс лекцій «Начальная дверь ко христіанському добронравію» (1768?).
Сковороді належить близько двох десятків трактатів, зокрема «Наркісс. Разглагол о том: узнай себе» (приблизно 1768–1771), «Симфонія, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе» (приблизно 1772 р.). «Разговор пяти путников о истином щасти в жизни» (1773?), «Алфавит, или Букварь мира» (до 1775?), що викладають багато філософських, суспільно-політичних, етичних та педагогічних питань. І можна впевнено стверджувати, що він створив оригінальну філософську систему, в якій переважали матеріалістичні тенденції.Сковорода спирався у своїх філософських поглядах на Біблію, а не на мертву церковну схоластику російського православ’я. Це було причиною, що за життя філософа не було видано жодного його твору, оскільки тодішня владна цензура вважала їх такими, що не відповідали Святому Письму і були образливими для духівництва.
Сковорода присвятив все своє життя розвитку та поширенню своєї етичної філософії; став не лише основоположником новітньої української, а й світової філософії, що базувалася на міцному фундаменті Святого Письма та ідей мислителів давнини. Д. Чижевський, твори якого зберігаються, зокрема у ВЗУ, схильний розглядати філософію Сковороди як справжню серцевину нашої інтелектуальної традиції, називав Сковороду першим східнослов’янським філософом.
Багато вчених вивчали мову творів Сковороди. Хоча, одностайної думки немає, вчені-лінгвісти, літературознавці вважають її слов’яноруською, церковнослов’янською. Юрій Шевельов вважав її слобожанським варіантом російської мови, якою розмовляли в тогочасних освічених колах. Мову поезій та байок класифікували як ближчу до книжної української XVIII ст. Григорія Сковороду можна вважати предтечею нової української літературної мови, народнопоетичної, народної розмовної мови. Його творчість кардинально вплинула на всю українську літературу XVIII– XIX ст. Сковорода часто вдавався до латинської мови. Латина для Сковороди – це насамперед епістолярна мова, мова світської вченості, мова байок, поезії та філософії. Іноді Сковорода переходить на латину в своїх ремарках. У міркуваннях щодо тлумачення Святого Письма Сковорода її не застосовував.
Дослідники діяльності Сковороди вважають його видатним українським педагогом, поетом, мандрівним філософом, представником етико-гуманістичного напрямку вітчизняного просвітительства.
.
Крилаті вислови та цитати українського генія Григорія Сковороди, які не втрачають своєї актуальності вже понад століття
В українській історії було чимало видатних постатей, мудрість яких вартує почерпнути. Одним з таких геніїв є філософ Григорій Савич Сковорода, що на багато років випередив свій час.
- Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
- Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.
- Не за обличчя судіть, а за серце.
- Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
- Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
- Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
- Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
- Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.
- Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел.
- Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.
- Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті.
- Як хто посіє в юності, так пожне в старості.
- Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.
- Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
- Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
- Що вподобав, на те й перетворився.
- Не шукай щастя за морем.
- Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.
- Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають дурні.
- Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти.
