Поетеса з Карпатських гір - Марійка Підгірянка

                                 До  140 річчя  від  дня  народження  української  дитячої письменниці                  

Марі́йка Підгіря́нка (справжнє ім’я — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська; 29 березня 1881, с. Білі Ослави на Івано-Франківщині — 20 травня 1963 р., смт Рудно біля Львова, похована у Львові на Личаківському цвинтарі) — українська поетеса.

Народилася в родині лісничого. У Марійки рано пробудився потяг до літератури, поезії. В 13 років пробує свої поетичні сили. В 1900 році екстерном успішно складає іспити в учительській семінарії у Львові. Отримує диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддала шкільній роботі та поезії.

Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 р.

Родина

1904 року познайомилась з Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади, який1905 став її чоловіком. У них було четверо дітей: син Остап — викладач французької мови в Львівському університеті імені І. Франка, кандидат філологічних наук; син Роман — перекладач з німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; син Маркіян — український громадський діяч Австралії, інженер-електрик, автор «Підручника шофера»; дочка Дарія — вчителька української мови й літератури шкіл Галичини.

Творчість

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана в 1919 р. Події у творі — це одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах з голоду і від епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці, подану в жанрі голосінь, становлять 12 пісень.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з’являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).

Вшанування пам’яті

• З 1991 року ім’я Марійки Підгірянки носить Івано-Франківський обласний театр ляльок
• З 1991 року в м. Тлумач Івано-Франківської області діє Музей-кімната Марійки Підгірянки
• В 1993 році у Косівському районі встановлено премію імені Марійки Підгірянки для педагогів району
• З 1996 року в селі Білі Ослави діє музей Марійки Підгірянки
• На будинку Уторопської середньої школи встановлено меморіальну дошку на честь письменниці
• Пластовий курінь ім. Марічки Підгірянки

Грайливе рукоділля

         

 
 Варто  знати,  що   вишивання  - це  "хобіотерапія",  яка  хоч  і забирає  багато   часу,  проте   да    чимало   користі. По-перше, рукоділля   допомагає  відволіктися    від  повсякденних   проблем. Забуваються   образи   і  печалі,   а  думки   упорядковуються.      Чимало   фахівців  у  галузі  психології    відзначають,  що   рукоділля   вирівнює  гормональний   фон.     За   будь-якого  виду   такої  творчості  розвивається   уважність,  зосередженість,   мислення,  пам"ять,   координація,   уява.   Вишивка  допомагає  при  нервовій  перевтомі,  головних  болях,   пдвищеному  тиску,   порушеннях  роботи  лімфатичної   і  кровоносної  системи.  Найкращий  засіб  від  депресії - вишивка  стрічками.  Історія  стрічок   стартує  ще  з  античної Греції,  а  вишивку  ними  вигадали  французькі  аристократи.   Одним   з  перших прихильників  цього  рукоділля  був король  Людовік ХІ,  який прикрашав   стрічками  навіть  своє  взуття  й закликав  королівський двір  вдягатись  оригінально  та  з  фантазією.                                                                                  

Прикрашати пишні зачіски і одяг вузькими смужками тканини було прийнято ще в доісторичні часи – про це свідчать численні знахідки археологів. Що стосується античних цивілізацій, то в їх час всілякі пов'язки і тасьма були вже більш вишуканими: розшиті золотими і срібними монетами, нитками і намистинами.

 Історія вишивки стрічками має дивно довгу історію.

 Зародившись у Франції в 15 столітті, шовкові стрічки почали тріумфальний хід по всій

Європі. Протягом 17-18 століть стрічками прикрашають себе не тільки жінки, алей чоловіки. В той час навіть вбрання священнослужителів прикрашалися шовковими стрічками. В музеї Вікторії і Альберта в Лондоні (найбільший у світі музей декоративно-прикладного мистецтва і дизайну, заснований в 1852 році) виставлений чоловічий костюм, прикрашений 250 ярдами стрічок.

 До середини 19 століття популярність вишивки шовковими стрічками була такою, що кількість ткацьких верстатів у Базелі, провідному регіоні виробництва стрічок, зросла з 1225 в 1775 році до 7631 в 1870 році.

 Моду на вишивку на одязі ввів англієць Чарльз Федерик Ворт, що заснував в 1858 році Будинок моди на Рю-де-ле-Пе. Саме Ворт зумів поєднати англійську техніку з французьким шиком.

 Оздоблення суконь розкішними орнаментами, вишитими тасьмою і шовковими стрічками, стало символом високого положення в суспільстві. Сукня перетворилася на розкішну клумбу, лучною квіткою якого була жінка. Ворт також ввів моду на прикрашання вишивкою аксесуарів - чудові трояндочки і маргаритки зі стрічок прикрашали віяла, рукавички, туфлі і навіть нижню білизну.

 Англія, перехопивши ініціативу, поширить техніку вишивки не тільки на Британських островах, але й у новозеландських та британських колоніях. Здібності новозеландських жінок-колоністок були настільки високі, що саме їм в 19 столітті королева Вікторія довірила прикрашання своїх нарядів.

 В Австралії, де існує величезний податок на нитки і волокна з Японії, але немає податку на стрічки, цей вид рукоділля процвітає. З кожним роком число шанувальників цього виду рукоділля збільшується.

 Протягом всього нашого життя зі стрічками пов'язані особливі моменти – прикрашені бантами коробки до дня народження натякають на скарби, заховані усередині.

Стрічки використовують для вираження емоцій і почуттів гордості – ними нагороджують за видатні заслуги, прикрашають одяг і інтер'єри будинків. Весільні кортежі, прикрашені стрічками, дарують відчуття свята і обіцянки щасливого майбутнього.

 Атласні стрічки входять у наше життя непомітно, але залишаються в ньому назавжди. Пальці тремтять в очікуванні дотику до шовкових змійок. Матовий блиск і різноманітність фарб хвилюють душу і народжують образи дивовижних квітів. Стрічки заповнюють спочатку наші душі, потім коробки і скриньки для рукоділля. Незабаром ці ошатні смужки можна зустріти в будь-яких куточках наших будинків і квартир.

 Романтична вишивка квіткових мотивів проста і легка у виконанні. Освоївши основні види стібків, можна всього за кілька годин розшити дивовижними квітами блузку, вишити картину або мішечок для сухих трав, які стануть чудовим подарунком близькій людині. І саме вишивання стрічками допоможе проявити яскраву індивідуальність вишивальниці.

Роботи, вишиті за однією і тією ж схемою, будуть відрізнятися один від одного. Адже у кожної рукодільниці стрічка лягає в стібки по-своєму. Це як почерк, який важко підробити.

    У  Кирило-Ганнівській  бібліотеці-філії   проходить  виставка картин,  вишитих  стрічками  "Світ  рукотворного  дива",  які   подарувала  для   бібліотеки    Боряк  Маргарита.     

 

Геній слова і пензля

 

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Народився в сім'ї селянина 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Рано залишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років його взяли "козачком" до двору поміщика П.Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім - до Петербурга. У 1832 р. Шевченка віддали "у науку" до художника В.Ширяєва. У 1838 році за пiдтримки К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вєльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Шевченка викупили з кріпацтва.

Того ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 році. У 1843 та 1845 рр. Шевченко приїжджав на Україну i працював художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У лютому 1847 року Т. Шевченка затверджено на посаду викладача малювання Київського університету. 24 березня 1847 р. за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії Т.Шевченка заарештовано та заслано до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. Під час заслання Шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 році зусиллями друзів Т. Шевченка повернули з заслання й у 1858 році він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 році приїхав в Україну, але перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і зобов'язали переїхати до столиці. Десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Т. Шевченка 26 лютого (за новим стилем 10 березня) 1861 року. Поховали його спочатку на Смоленському цвинтарі у Петербурзi, у травні 1861 року прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій "Кобзар", у 1845 році - героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843-45 роках він написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим…", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув'язнення писав вірші, які згодом об'єднав у цикл"В казематі". У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Т. Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856-1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1858 році Т. Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т. Шевченка цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".

Т. Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено бiльше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майж е на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу - Тараса Шевченка.

Тарас Шевченко - художник слова та пензля

Тарас Шевченко - відомий у світі, в першу чергу, як митець слова. Однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Та найперше його постать можна окреслити як борця, який став символом української нації. У його творчості поезія і живопис тісно пов’язані між собою. Свого часу відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка живопис став потребою, вираженням його творчого духу.

 

 

Тарас Шевченко, як художник, займає чільне місце в українському образотворчому мистецтві. Він став першим художником, який проклав новий реалістичний напрям, і став основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Тарас Григорович був одним з найталановитіших  майстрів офорту того часу та прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

 

 

Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. У його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості.  Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Бо він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів; любив Україну, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому що хотів бачити її рівною з іншими у сім’ї світовій - «сім’ї вольній, новій».

 

 

З його біографії  ми знаємо, що з 1838 по 1845 рік Шевченко навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, виявивши неабиякі здібності у живописі маслом, аквареллю, малюнку олівцем. Коли його ім’я вже здобуло певної слави, меценат Григорій Тарновський купує його картину «Катерина», поклавши початок своїй українській колекції.

 

У 1843-1844 роках Шевченко працює над серією офортів «Мальовнича Україна», самостійно вивчаючи техніку гравіювання. Повернувшись у 1845 році після закінчення Академії в Україну, Шевченко працював художником в Археографічній комісії аж до свого арешту. На засланні поетові забороняли писати та малювати, але завдяки допомозі та сприянню місцевої прогресивно налаштованої інтелігенції він зміг протягом усіх десяти років напівлегально займатися творчістю. Останні роки життя Тараса Григоровича, вже після звільнення, були відзначені найбільшими досягненнями не тільки в поезії, але й у живописі та графіці. У вересні 1860 року Академія мистецтв удостоїла Шевченка звання академіка гравюри.

 

Живопис посідає неабияке місце в житті Тараса Шевченка. Художник ставився до образотворчого мистецтва з глибокою щирістю, воно приносило йому розраду в гіркі хвилини його життя. Зараз його роботи, крім автобіографічного, мають ще й історичне та етнографічне значення. Прекрасно виконані малюнки окреслюють художні смаки та прагнення Шевченка, і є немовби паралеллю до його віршів, служачи ілюстраціями до життя поета.

Життєвість, реалізм, енергетика, талант і велич видно в живописних творах художника. Його історична спадщина налічує десятки полотен, які зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка. У його  фондах є цінні експонати, що належать руці майстра, а це близько двохсот робіт: портрети, пейзажі, жанрові роботи в техніці акварелі, сепії, офорту, масляного живопису.

До дня народження Тараса Шевченка у Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії до уваги користувачів книжковий перегляд літератури "Геній слова і пензля".