Друга річниця російського повномасштабного вторгнення

 

Друга річниця російського повномасштабного вторгнення

Повномасштабне вторгнення 

(за матеріалами Генерального штабу ЗСУ)

       Війна почалася після тривалого нарощування російських військ із листопада 2021 року вздовж кордону України з Росією та Білоруссю і визнання органами влади Росії 21 лютого 2022 року терористичних утворень на території України - так званих "ДНР" і "ЛНР" - як державних.

       Неодноразово західні та українські політики розцінювали накопичення російських військ біля кордонів з Україною з листопада 2021 року як підготовку Росії до війни. Офіційні представники Росії всіляко заперечували у своїх заявах, що Росія має намір напасти на Україну. Практично одночасно Збройні сили Російської Федерації почали перекидання додаткових військ на окуповані території Донецької та Луганської областей.

       І етап: 24 лютого – квітень 2022 року 24 лютого 2022 року близько 4-ї години президент РФ Володимир Путін оголосив про початок «спеціальної воєнної операції», метою якої він назвав «демілітаризацію і денацифікацію України». За кілька хвилин російські ракети атакували українські аеродроми та військові об’єкти по всій Україні, почалося відкрите збройне вторгнення росіян із території Білорусі та тимчасово окупованого Криму. Російськоукраїнська війна, розпочата РФ у 2014-му, перейшла в нову гостру фазу.

     Повномасштабне вторгнення військ противника до України велося багатьма напрямками, внаслідок чого сформувалося кілька операційних зон: Північно-Західна, Східна та Південно-Західна.

     Путін планував бліцкриг: висадити десант на Гостомельський аеродром і захопити Київ

      Епізодами битви за Київ стали: бої за Ірпінь, Ворзель, Бучу, Гостомель.

      Застосування реактивної, ствольної артилерії, танків, стрілецького озброєння  призвело до великих жертв серед цивільних. Одночасно рашисти масово проводили серед місцевих так звані зачистки. Тіла численних жертв ховали у братських могилах. З 19 березня підрозділи Сил оборони України перейшли до контрнаступу. Ворог почав відступати; бої за аеропорт «Антонов» у Гостомелі.

      Противник намагався встановити контроль над цим стратегічно важливим об’єктом, щоб безперешкодно перекидати транспортною авіацією боєприпаси й висаджувати десант. На цьому аеродромі перебував на ремонті флагман і символ української авіації – легендарний Ан-225 «Мрія». Масованими обстрілами російські окупанти знищили «Мрію». Під час боїв злітно-посадкову смугу суттєво пошкодили, тож противник не зміг розвантажити на летовищі основні сили.

     Знаковий тактичний епізод першого етапу повномасштабного вторгнення – бої за Маріуполь

     28 лютого 2022 року противник розпочав облогу міста – підійшов одночасно з заходу та сходу. Сили оборони України вимушені були відступити до міста й вести кругову оборону попри суттєву чисельну та вогневу перевагу ворога. На 1 квітня окупанти оточили Маріуполь і почали просуватися до центру. 11 квітня група українських оборонців здійснила прорив із міста, подолала 175 кілометрів тилами ворога й вирвалася з оточення. Від 21 квітня єдиним опорним пунктом Сил оборони України в Маріуполі лишився металургійний комбінат «Азовсталь». Тримаючи там оборону до 20 травня, наші герої відтягували найбоєздатніші ворожі підрозділи від інших напрямків.

      II етап: травень – серпень 2022 року

      Після провалу первинного задуму щодо швидкого прориву та захоплення України, противник перегрупував війська та продовжив наступ на кількох напрямках. Сили оборони України перейшли до стабілізаційних заходів, а ведення бойових дій звузилося до двох операційних зон – Східної та Південно-Західної.

      Серед знакових тактичних епізодів цього етапу – бої за Сєвєродонецьк – Лисичанськ. 8 травня, намагаючись захопити Луганську область, ворог загарбав Попасну, 12 травня – Рубіжне.

     Нехтуючи принципом мінімізації руйнувань цивільних об’єктів, рашисти масовано обстрілювали населені пункти області з артилерії та авіації. На кінець травня почався штурм Сєвєродонецька. Через застосування масового артилерійського вогню (вороги витрачали до 70 тисяч тонн боєприпасів на добу) та для уникнення оточення підрозділи Сил оборони України 22 червня мусили відійти з Сєвєродонецька, а на початку липня – з Лисичанська. Стійкість українських оборонців суттєво виснажила загарбників – вони зазнали численних втрат і вичерпали резерви. На цьому етапі варто згадати й бойові дії на Лиманському, Авдіївському та Новопавлівському напрямках.

      ІII етап: вересень – грудень 2022 року

      Ворог втратив ініціативу та мусив вживати радикальних заходів для збереження свого положення на окупованих територіях. Зусилля військово-політичного керівництва України були спрямовані на забезпечення умов для звільнення тимчасово окупованих територій і нарощування засобів для продовження наступальної операції.

На цьому етапі знаковими тактичними епізодами були наступальні операції Сил оборони України:

      Харківська наступальна операція Противник продовжив активні наступальні та штурмові дії в Донецькому операційному районі. Окремі підрозділи перекинув на Херсонський напрямок. Це дало змогу Силам оборони України 5 вересня розпочати наступальну операцію в Харківській області.

      Заскочені зненацька ворожі підрозділи були розгромлені та дезорієнтовані. Лише в середині жовтня ворог закріпився на рубежі Сватове – Кремінна. Українці звільнили до 500 населених пунктів, серед них – міста Ізюм, Балаклія, Куп’янськ.

      Херсонська наступальна операція З 29 серпня до 23 вересня українські війська вийшли на адміністративний кордон з Херсонською та Дніпропетровською областями й розпочали створювати плацдарм для просування. В листопаді підрозділи Сил оборони України вийшли на правий берег річки Дніпро, рашисти ж, щоб хоч якось зберегти живу силу, відійшли на лівобережжя. Завдяки успішному проведенню цієї операції Україна звільнила від загарбника Херсон і ще понад 200 населених пунктів.

Війна триває далі. Активні бойові дії зараз ведуться на півдні України, а також Донеччині та Луганщині.

2023 рік

Зима

      На початку року не вщухали активні бойові дії за Соледар та Бахмут в Донецькій області. На Новий рік росія здійснила масований ракетний обстріл українських міст з метою вивести з ладу критичну інфраструктуру та посіяти паніку серед українського населення. До України почала прибувати важка бронетехніка від союзників.

Весна

      Бахмут лишається головним епіцентром протистояння. Водночас росія веде активні наступальні бойові дії на Куп’янському, Лиманському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках.

      Україна продовжує отримувати допомогу від партнерів – зокрема комплекси ППО, що робить менш успішними атаки росіян на українські міста. Фіксуються військові дії в середині росії, зокрема в Білгородській області. Фіксуються також атаки БПЛА на російську столицю.

Літо

      Сили Безпеки та Оборони України в результаті контрнаступальних дій звільняють низку населених пунктів на Донецькому та Запорізькому напрямках. Загострюються бої на Півдні України. Для протистояння українському контрнаступу росія вдається до екологічного злочину – підриває Каховську ГЕС у Херсонській області, в результаті якої завдано великої шкоди цивільному населенню, мирній інфраструктурі та екосистемі Нижнього Дніпра.

      Внаслідок російських ракетних атак страждає історичне середмістя Одеси – пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Осінь

      Загострюються бойові дії біля Авдіївки та Кліщіївки у Донецькій області, на Луганському напрямку (бої за Кремнну). Активні бойові дії тривають на Запоріжжі та в Таврії (Силам Безпеки та Оборони України вдається створити плацдарм на лівому березі Херсонської області).

     Українське прикордоння продовжує зазнавати масованих обстрілів з російської сторони.

     Поновлюються масовані атаки українських міст російськими дронами.

 

 

 

 

Вони за нас тримали небо...

            

        Вони за нас тримали небо... 

      В Україні 20 лютого вшановують пам’ять Героїв Небесної Сотні. Саме в ці дні, 10 років тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім владним режимом сягнуло свого піку.

      Події того дня стали кульмінацією Революції Гідності. За неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством та утвердження розвитку України як демократичної європейської країни довелось заплатити дуже високу ціну – сотні людських життів.

       "Кожен з нас сьогодні вчергове прожив цей героїчний етап нашої історії: від становлення до захисту своєї честі і гідності. Тож маємо бути горді і не повинні плакати, бо не кожен народ виховує стільки мужніх синів, які готові один за одного віддати своє життя. Ми повинні бути щасливими від того, що нам Бог дає силу протистояти злу з піднятою головою і зі світлом у серці і з вірою в нашу перемогу."

     Їх назвали Небесною Сотнею –  українців які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

     Ніхто не в праві забути морозні дні 2013 – 2014 року, коли від напруги закипала в жилах кров, коли в ім’я віри і правди один за одним падали від куль майданівці, аби прорости в наших серцях червоними квітами пам’яті.

Небесна Сотня – то в серцях вогонь.

Він гаряче палав за Україну.

Віднині тихим співом заспокой

Ти, земле рідная, свою дитину.

Іх в мирі, Господи, прийми до себе

І шлях високий Боже, освяти.

За чисті душі, що злетіли в небо,

Небесній Сотні шана й молитви.

     

       Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

19 лютого – День Державного герба України

 

     19 лютого –  День Державного герба України

       Державний герб України – це один із чотирьох офіційних символів поряд з Прапором, Гімном і Конституцією.

      19 лютого 2024 року виповнюється 32 роки від дня затвердження Державного герба України.

       Як державний символ — Державний герб України, тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України №2137-XII від 19 лютого 1992 року. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття.

     Проєкт герба, затверджений Верховною Радою, був розроблений українськими геральдистами — Андрієм ГРЕЧИЛОМ, Олексієм КОХАНОМ та Іваном ТУРЕЦЬКИМ. Постанова визначала Тризуб малим гербом України, вважаючи його головним елементом великого герба.

     Вперше про тризуб як про офіційний державний герб України заговорили ще у 1918 році. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, в Корсуні 25 лютого 1918 р. Тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР.

     Тризуб на гербі УНР був оповитий стилізованими оливковими гілками – символ прагнення нової держави до миру із сусідами. Українська Центральна Рада пояснила його прийняття тим, що тризуб є знаком князівської влади (тризуб був родовим знаком київських князів Рюриковичів) і спадкоємності української державної традиції.

     Обравши знак Володимира Великого за національний символ, українці затвердили існування свого прадавнього коріння та його чітке історичне правонаступництво наших державних утворень.

 

  З 22 січня 1919 року, згідно із законом про Злуку УНР і ЗУНР, тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він гербом гетьманської держави Павла Скоропадського, а також Директорії.

    Із давніх часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Археологи віднаходили зображення у багатьох пам’ятках культури, датованих ще першим століттям нашої ери.    

      Щодо походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнаною. Відомо до 40 тлумачень знаку — тризубець, підсвічник-трикірій, сокіл, якір, житній колос, лук зі стрілою…. Інші вважають тризуб символом закодованого знання наших предків про Всесвіт і Божественну сутність. Наші предки ділили Всесвіт на Прав, Яв та Нав. Прав – місце перебування Божественних сил, Яв — місце де проживають люди, Нав – місце перебування душ предків. Автори іншої версії вважають, що в тризубі зашифроване слово «воля».

     У ХХ столітті Тризуб став символом боротьби українців за незалежність. Правляча у минулому тоталітарна система затаврувала його як “націоналістичний знак”. Використання Тризубу заборонялося, а “винуватців” жорстоко карали.

     Тризуб об’єднує українських громадян, які сьогодні захищають суверенітет і територіальну цілісність України від російської збройної агресії — він є символом, в якому закодована сила української нації, її дух, традиції та століття боротьби за незалежність.

     Зображення Державного герба України є на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов’язковим додержанням пропорцій зображення герба.

     Український тризуб має тисячолітню історію, уособлює прагнення нашого народу до волі, незалежності та процвітання, символізує для українців в усьому світі нерозривний зв’язок із Батьківщиною.

     Вітаємо усіх з цим визначним днем! Будьмо гідними нашої історії та тих завдань, які стоять перед Українською Державою сьогодні.

Мирного неба та добробуту рідній Україні!

Разом до перемоги!

Все буде Україна!

 

День єднання. Разом - ми сила! Разом - ми Україна!

 

   День єднання 2024

         У 2022 році президент України Володимир Зеленський встановив свято під назвою  День єднання. Його  проголосили напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли весь світ попереджав про можливу війну.

       День єднання святкують сьогодні, 16 лютого. Взимку, 2022 року, західні розвідки у цей час попереджали Україну про можливе вторгнення РФ і навіть називали приблизну дату — саме 16 лютого. 

        У можливу повномасштабну війну багато хто не хотів вірити, тому люди й далі продовжували жити звичайними турботами, ходили на роботу, навчання тощо.

    Однак ЗМІ попереджали про можливі наслідки та очікування. Наприклад, навіть у під’їздах багатоквартирних будинків можна було побачити інформацію про те, як збирати тривожну валізу, що потрібно робити, якщо почнеться війна. 

         Напередодні війни все ж у суспільстві почалися хвилювання. Для того, аби підняти дух і зменшити психологічний тиск, Володимир Зеленський проголосив нове свято.

         Воно має на меті нагадати, що саме в єднанні — наша сила. Так з’явився День єднання 16 лютого. Тобто, головна мета — показати єдність українців на тлі військової загрози.

           Через те, що свято відносно нове, у нього немає багаторічних традицій. Зате воно встигло обрости важливими сенсами.

          Зараз у цей день українці демонструють всьому світу, що ми сильні, єдині й тримаємо оборону. Що в нас є сили боротися за свою землю, незалежність та майбутнє. У цей день по всій країні піднімають український прапор та співають гімн. Українці вдягають вишиванки та донатять на ЗСУ, підтримують бойовий дух воїнів. 

            З Днем єднання! Завжди пам’ятамо, що ми — сильні, рішучі та незалежні. Особливо, коли разом! Бажаю всім найшвидшого миру, достатку, радості та перемоги! Разом – ми сила! Разом – ми Україна!

    

Тюльпаном чорним пам"ять проросте.

 

15  ЛЮТОГО -  35 РІЧНИЦЯ  ВШАНУВАННЯ  УЧАСНИКІВ  БОЙОВИХ ДІЙ НА  ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ  ДЕРЖАВ

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

     Зкожним  роком  історія  відділяє  нас  від  вогненних  років  афганської  війни. Офіційно  афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989  року.

     Україна втратила близько 4тисяч  молодих  хлопців,  6  тисяч стали інвалідами,  тисячі  залишилися у полоні, або пропали безвісти. За  майже 10 років бойових дій на цвинтарях України  з»явилося  понад три  тисячі  свіжих могил  з юними обличчями на фотографіях. 81  полтавець не повернувся з поля бою, серед них два   наші земляки: гвардії рядовий Губарь Олександр Володимирович,з селища Опішні та старший лейтенант Канівець Іван Дмитрович з села Заїченці.   Вічна пам»ять їм  в серцях людей наших та вічний біль в серцях батьків їхніх і матерів.  Через цю безглузду війну  пройшли  майже 700 тисяч  чоловік. І серед  них 30% були   українці. Хотілося б згадати імена воїнів-інтернаціоналістів, колишніх  жителів Кирило-Ганнівської сільської ради,  які проходили  строкову службу на території  Афганістану.

   Маслій Олександр Якович, народився 5 березня 1969 року в селі Миколаївка Кирило-Ганнівської сільської ради. Закінчив Миколаївську початкову та Кирило-Ганнівську 8-річну школи. Потім навчався у Зіньківському технічному училищі, здобув професію водія та електрика.  Працював водієм у колгоспі. У  жовтні 1987 року Олександра  призвали до армії. З червня 1988 року по 17 лютого 1989 року проходив службу в Афганістані. Закінчував службу у Львові. Зараз проживає у місті Полтава. Одружений, має сина.

   Овсій Станіслав Михайлович, народився 26 листопада 1966 року у  селі Миколаївка Кирило-Ганнівської сільської ради. Початкову освіту здобув у Миколаївській початковій школі, потім роки навчання у Кирило-Ганнівській 8-річній школі та Оданівській середній школі Диканського району. Далі  навчався на пеленгатора-радиста у місті Полтава. У 1985 році був призваний до лав Радянської армії. Служба розпочалася у навчальній  частині в Ашхабаді у групі зв»зківців. Потім служба в  Афганістані у місті Джалалабад. Після служби а армії Станіслав навчався у  Київському торгово-економічному інституті. Зараз проживає в місті Лубни. Одружений, має  двох дітей.

   Юдічев Василь Михайлович, народився у селі Кирило-Ганнівка, навчався у місцевій 8-річній школі, потім в Зіньківському ПТУ , де здобув професію  тракториста. Працював у колгоспі, одружився. У 1981 році був призваний до армії, служив у місті Баку, потім з 1982 році  продовжив службу в Афганістані у місті Джалалабад. Повернувшись додому, працював у колгоспі, разом з дружиною виростили двох синів. 23 липня 2006 року Василь Михайлович  загинув.

   Вже минуло 35 років як закінчилася десятилітня  ніким і нікому не оголошена  трагічна війна. Але в людській пам»яті вона буде жити довго,  тому що її історія написана кров»ю солдат і сльзами жінок та  матерів, обелісками з залізними зірочками  та піснями, які увірвалися  в наше життя фронтовим  вітром.  Давайте будемо пам»ятати воїнів-ветеранів,  виявлятимемо розуміння до  тих, хто пройшов  через  війну, і для  кого  вона  триває і досі. У  спогадах,  у снах,  у думках,  Вони  цього  заслуговують!