Голосить дзвін стривожено у квітні, засмучує весняні дні привітні

 

   Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС відбувся 26 квітня 1986 року – світ став свідком однієї з найжахливіших катастроф в історії людства. Витік радіації, який тоді стався, прирівнюють до вибуху 500 атомних бомб, скинутих США у 1945 році на Хіросіму. А поширення реактивного матеріалу було настільки масштабним, що радіоактивні дощі випали по всій Європі, навіть у віддаленій Ірландії.

   За різними даними, від 600 до 800 тисяч осіб зі всього СРСР брали участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС. Від 4 до 10 тисяч осіб загинули від наслідків вибуху. Понад 70 тисяч стали інвалідами. Під радіоактивне випромінювання потрапило 1,9 млн людей в Україні. Загалом – 8,4 млн осіб у Білорусі, Росії, Україні та інших країнах, зокрема, Європи. Було евакуйовано 47 500 жителів Прип’яті. Зараз у зоні відчуження проживає 140 осіб – так званих самопоселенців.

   Найбільше від катастрофи на ЧАЕС постраждала не Україна, а Білорусь, яка отримала 70% радіаційного забруднення з Чорнобиля. Наслідки для країни оцінили у майже 235 мільярдів доларів США.

  Чорнобильська катастрофа настільки глобальна, що їй привласнили 7-й рівень небезпеки за Міжнародною шкалою ядерних подій (INES). До слова, 7-й рівень небезпеки також присвоїли аварії на АЕС “Фукусіма-1” у Японії, яка сталась у 2011 році внаслідок землетрусу.

   Потужний витік радіації “пофарбував” ліс неподалік Чорнобильської АЕС у яскраво рудий колір. З того часу він називається “Рудий ліс”. 

   Природа, позбавлена ​​впливу людини протягом 30 років, завирувала у зоні ЧАЕС з новою силою Як відновилася природа в Чорнобилі: вражаючі факти – Чорнобиль кишить дикими тваринами. Популяція та різноманіття видів у зоні відчуження можуть конкурувати із найвідомішими заповідниками та національними парками світу. 

   Через пожежі в Чорнобильській зоні у квітні 2020 року, які тривали понад 10 днів, постраждало багато тварин. Найбільше від вогню постраждали амфібії, рептилії, мишоподібні гризуни. Адже вони не можуть швидко втекти від вогню та задимлення. Також через пожежу чимало тварин втратили свої домівки. Під час пожежі згоріли також годівниці й солонці, куди приходили харчуватися копитні.

    Цього року минає 37 років з моменту найбільшої в історії аварії в ядерній енергетиці. Катастрофа забрала життя сотень людей і завдала непоправної шкоди екології. Відтоді в цю дату в Україні щороку вшановують усіх людей, хто загинув чи постраждав від цієї катастрофи, а також вшановують ліквідаторів наслідків аварії.

   У Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії відбулася година-реквієм "Голосить дзвін стривожено у квітні, засмучує весняні дні привітні". Захід  відбувся спільно з Кирило-Ганнівським Будинком культури. Місцеві школярі, які завітали до бібліотеки,  дізналися про страшні  події 37-річної давності аварії на Чорнобильській АЕС, які гірким болем відлунюються в наших серцях.   Вшанували  пам"ять хвилиною мовчання   всіх загиблих у цій страшній трагедії.

Великдень всіх нас на гостини просить

 

    Великдень - одне з найбільших релігійних свят у році. Воскресіння  Сина  Божого, Ісуса,  поряд з Різдвом та Трійцею вважається  найважливішим  церковним святом.

   Підготовка до Великодня  починається з Великого  посту, який  триває сім  тижнів.  Це  один  із найдовших  постів, під  час  якого  віряни  повністю відмовляються   від  продуктів  тваринного  походження.

Особливо велике  значення православні християни надають  останньому тижню  Великого  посту, що  передує Великодню. Саме  в  цей  період  починають  випікати паски  та   фарбувати  яйця.

   ЩО  МАЄ  БУТИ  В  СВЯТКОВОМУ  КОШИКУ

   Священники  кажуть,  що  з  давніх-давен існував  певний  перелік продуктів, які  можна було  святити в храмі. Це - здобний хліб  (паска), яйця,  м"ясо, сало, ковбаса, сир, масло, сіль, корінь  хрону. Вино "Кагор" - єдиний алкоголь, який  дозволено  освячувати.  Тобто  ті продукти,  від вживання  яких люди відмовлялися під час Великого  посту. Освячену  їжу не  можна  викидати.  Її  потрібно з"їсти за  великоднім  столом,  поділитися нею  з  родичами й сусідами або  роздати  нужденним. Через  це  не  варто брати  з  собою до  церкви кілька  десятків  яєць чи  пасок.

   Про   походження  свята та  народні  традиції , особливості  відзначення  Великодня в Україні, рецепти  випікання пасок,   святкових  страв, виготовлення  писанок  користувачі  Кирило-Ганнівської  бібліотеки-філії   дізнаються з  святкової композиції "Великдень-світле Христове Воскресіння" .

     

Захисник духовних скарбів

 Мандрівка в життя  і  творчість до 105 - річчя  від дня  народження  Олеся  Гончара

   Олесь Гончар – видатний письменник, великий майстер слова, чиї твори вже сьогодні заслужено вважаються класикою української літератури. Його по праву назвали великим Українцем.

   Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 p. в робітничому селищі Ломівка  ( передмістя Дніпра). Після смерті матері його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.
   Тридцяті роки в житті Олеся Гончара – період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз зустрічався в житті.
   1936 р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки «кинув синій портфель» і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт.
   Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім «Прапороносців».
   Робота над «Прапороносцями» тривала три повоєнних роки. В цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість «Земля гуде», завершує навчання в вузі (Дніпропетровський університет, 1946), але головним підсумком цих років стає трилогія «Прапороносці». На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи» (1946); «Голубий Дунай» ( 1947); «Злата Прага» (1948)). Високу оцінку творові, відзначеному двома Державними преміями, дали тоді Ю. Яновський, П. Тичина, О. Фадєєв, Остап Вишня.
   Після завершення роботи над трилогією «Прапороносці» героїка війни і далі хвилювала митця. В кінці 40-х і на початку 50-х років він пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями». У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена Полтавчанка», очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.
   Видані протягом 50-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) – історико-революційній проблематиці.
   Свіжість погляду на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор «Прапороносців» у нових своїх творах, що з'явилися протягом 60 – 70-х років. Серед них – романи: «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами» (1970).
   Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.
   Був знаним літературознавцем, культурологом, критиком, небайдуже ставився до тих політичних процесів, що відбувалися в суспільстві. Його пристрасний, схвильований голос на повну силу зазвучав з трибун різноманітних демократичних з’їздів в останні роки життя.
   Це було своєрідним благословенням землякам побудувати омріяну сотнями поколінь попередників незалежну державу, вибороти собі право гідно називатися нацією. Тому так боляче була сприйнята українським народом його смерть.
   Помер О. Гончар 16 липня 1995 року, похований у Києві на Байковому кладовищі.
   У 2005 році Президент України присвоїв Олесю Гончару звання Герой України (посмертно).

                                                                            Олесь  Гончар з сім"єю

   

За 13 км від Кобеляк лежить невелике село Сухе, в якому живе всього півтори сотні жителів..

Село Сухе— це батьківщина Олеся Гончара. Раніше воно називалося Суха Слобода.
З Сухою Слободою пов’язане дитинство українського письменника, літературного критика, громадського діяча Олеся Терентійовича Гончара (1918—1995). Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, в 1921 його забрали сюди на виховання дід і бабуся (батьки матері Олеся). Дитинство майбутнього українського письменника минало в атмосфері доброти, серед пісень, казок, народних переказів та легенд. Працьовита і щира в ставленні до людей, бабуся замінила майбутньому хлопчикові матір. З 1925 року Олесь вчився у рідному селі, потім у селі Хорошки. У 1933 році закінчив семирічну школу в селі Бреусівка Козельщинського району.

У селі знаходиться Державний літературно-меморіальний музей-садиба Олеся Гончара. Це невеличка хата під очеретом.

    До 105-річчя  від  дня  народження  Олеся  Гончара  у  Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії  для  поціновувачів творчості письменника  перегляд  літератури "Захисник духовних скарбів".

Чарівна квітка України

 

Українка Квітка Цісик народилася і все життя прожила у США. Її голосом захоплювався весь американський шоу-бізнес. Із нею працювали Майкл Джексон, Вітні Г'юстон та інші світові зірки. Та в Україні її почули здебільшого після смерті. Дві україномовні платівки, які вона випустила за свій кошт, досі популярні.  4 квітня, Квітці Цісик виповнилося б  70 років.

Донька емігрантів зі Львова

Батько Квітки Цісик був львівським скрипалем. Її бабуся, дідусь, мама жили у Львові до 1944 року. Родина була знаною інтелігенцією у місті. Втікаючи від окупації та радянської влади, у 1949 році опинилися у США. Співачка народилася вже у Нью-Йорку в 1953 році. В дитинстві Квітка була пластункою – їздила у табори в гори, де вивчала українські пісні, звичаї і обряди.

Квітка чи Кейсі?

Повне ім’я співачки – Квітослава. Рідні і близькі її називали Квіткою. А популярність у США вона здобула під артистичним псевдо – Кейсі – поєднання перших літер імені та прізвища – Kvitka Cisuk.

Рідкісний тембр голосу

Цісик мала колоратурне сопрано. Прихильники у її голосі іноді вгадували звучання скрипки. Вона з легкістю експериментувала зі стилями – від джазу до класики. І мала неабиякий успіх як у виконанні попсових пісень, так і в оперному співі. Крім того, Квітка Цісик володіла технікою, поширеною у карпатських селах – «білим голосом».

«Я побачила, що можу легко змінювати музичний стиль. Потім я вступила у музичну консерваторію в Нью-Йорку. Навчалася вокалу і думала, що буду оперною співачкою. Але зацікавилась іншим фахом. Це – такий «студіо-сингінг». Співання у різних студіях для реклами або для композиторів», – розповідала співачка.

Королева рекламних джинглів

Після смерті батька Квітка змушена була шукати додаткові можливості заробітку: пропонувала записи різноманітним компаніям, співала у нью-йоркських клубах. Так її помітили продюсери. Відтоді в Америці Цісик стала однією з найвідоміших і найдорожчих виконавиць джинглів до рекламних роликів.

Два україномовні альбоми Квітки

Квітка Цісик записала два україномовні альбоми – «Квітка» у 1980 році, а також «Два кольори» у 1989-му. Це їй коштувало близько 200 тисяч доларів. Для їхнього запису вона наймала кращих музикантів Нью-Йорка, акомпанувала Квітці її рідна сестра Марія, а правильну українську вимову ставила мама.

Обидві платівки у 1990 році були номіновані на премію «Греммі» в категорії «сучасний фольк». До України вони потрапляли здебільшого контрабандою, люди перезаписували пісні і передавали один одному.

«Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка», – так скаже потім Назарій Яремчук.

Єдине інтерв’ю українською

Єдине відеоінтерв’ю з Цісик українською мовою записав на той час керівник музичного ансамблю «Червона рута» Олександр Горностай. У 1992 році під час візиту до США йому вдалося зустрітися з Квіткою. Невисокого зросту і дуже схожа на «білочку», так характеризував її в інтерв’ю «Українська правда. Життя» музикант.

«Вона була хороша, метка, проворна, цікава, доброзичлива, щира... Видно, що американське життя мало свій відбиток, а от родинний момент – ця українська ментальність – у неї зберігся», – розповів Горностай.

Родина Квітки

Цісик мала двох чоловіків-американців. Обидва – музиканти, обидва працювали над її українськими піснями. Син Ед-Володимир теж займається музикою.У 1992 році лікарі повідомили Квітці про діагноз – рак молочної залози. Відміряли їй кілька місяців життя, які тривали сім років. Квітка померла, не доживши п’ять днів до свого 45-річчя. Від цієї ж недуги померли її мама та сестра. В Україні діє  благодійний  проект "Незабутня Квітка", присвячений співачці.

Чарівний світ дитинства

 

     Щорічно 2 квітня відзначається Міжнародний день дитячої книги —    свято, встановлене за рішенням профільної Міжнародної ради з питань дитячої книги.

    Датою для святкування був обраний день народження Ганса Християна Андерсена, який став одним з найулюбленіших казкарів дітей багатьох поколінь. Основна мета свята полягає в пропаганді дитячого читання, яке є ефективним інструментом духовного та інтелектуального розвитку людини.

    Щороку під час святкування вибирається певна тема, яка і стає лейтмотивом всіх святкових заходів. Щорічно у свята змінюється «господар». Їм стає одне з відділень IBBY. Традиційно приймаюча сторона організовує заходи за участю найвідоміших дитячих письменників своєї країни. Звичайно один з гостей пише послання всім дітям Землі.

    День дитячої книги також не обходиться без малювання, оскільки барвисті, добрі малюнки давно стали невід’ємною частиною дитячих книг. Тому, щороку до цього свята хтось із відомих художників пише своєрідний плакат.

  З  метою залучення уваги  користувачів  до  новинок  дитячої  літератури у Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії відбувся День нових книг  "Познайомимося!  МИ  новенькі".   Діти  ознайомилися  з  новинками  дитячої  літератури, яку  подарували  небайдужі користувачі бібліотеки.