Ні, не забути картини тієї:
Мати: убита снарядом в селі,
Діти маленькі припали до неї:
- Мамо, вставайте! - шепочуть малі.
Довго, схилившись, сирітка сиділа,
Слухав скорботно я плач їх сумний...
Села навколо палали, горіли...
Кат руйнував мій край дорогий.
Спогади зринули в мене сьогодні...
Ллеться у світі ще кров...
Станьмо на захист миру й свободи,
Щоб ми сиріток не бачили знов!
Тихін Лиманський (Росін)
Друга світова війна - найстрашніша в історії людства ХХ століття. Вона спопелила мільйони людей, особливо слов'ян. Одні з них загинули на полі бою, в концтаборах, померли він ран. Інші, особливо мирні жителі, стали безневинними жертвами кривавих побоїщ на рідній землі.
Війна! Це слово чорним вихором пронеслося над всією Україною, не минувши і Кирило-Ганнівки. Уже в вересні 1941 року село було загарбане ворогами. Два роки тривала окупація. Лише 19 вересня 1943 року село було визволене від німецьких окупантів. Відступаючи, німці, все нищили на своєму шляху. Село було повністю спалене, залишилося лише три хати, одна з яких збереглася до цього часу.
При визволенні Кирило-Ганнівки та навколишніх хуторів загинуло 495 воїнів радянської армії. 208 односельців полягли на фронтах Другої світової війни смертю хоробрих.
На пам"ять про героїв Другої світової війни у 1971 році в центрі села Кирило-Ганнівка збудований меморіальний комплекс, де викарбувані імена всіх полеглих односельців, які загинули під час війни та імена всіх воїнів, які загинули, захищаючи наше село.
Гордістю нашого села є те, що в нашому селі народився, провів своє босоноге дитинство та тривожну голодну юність ветеран Другої світової війни, повний кавалер ордена Слави, і ще багатьох бойових нагород Василь Андрійович Телюков.
Народився Василь Андрійович у багатодітній сім"ї Телюкових Андрія Леонтійовича та Мокрини Максимівни в селі Кирило-Ганнівка. Він ніколи не думав про лаврові вінки, з дитинства пізнав нестатки, горе та ціну хліба.
Відслуживши в армії, повернувся до рідних місць і очолив у районі організацію ДТСААФ. Коли почалася війна, Василь Андрійович Телюков прийшов до військкомату і попросив направлення до повітряно-десантних військ. Його зарахували розвідником штабу батареї 10-го гвардійського повітряно-десантного артилерійського полку колишньої 7-ї гвардійської повітряно-десантної девізії. У І та ІІ складі він провоював до кінця війни. Захищаючи рідну землю від німецьких окупантів з перших днів війни із зброєю в руках сходив половину Європи. У вересні 1946 року Василь Андрійович Телюков повернувся з війни повним Кавалером нагород найвищої солдатської доблесті. Свій перший орден Слави ІІІ ступеня десантник Телюков одержав за мужність і відвагу, виявлені ним в одному з нічних боїв на Корсунь-Шевченківському виступі лінії фронту. Більше 30 гітлерівців убив солдат у цьому бою. Під Кишеневом, кола наша піхота була притиснута до землі вогнем ворога, Телюков знову першим виявив місце розташування батареї гітлерівців, яка була негайно знищена влучним залпом гармат. Тоді він отримав орден Слави ІІ ступеня. А в представленні до нагородження орденом Слави І ступеня сказано: "У запеклих боях за місто Відень гвардії старший сержант Телюков, зневажаючи смерть, весь час знаходився у бойових порядках стрілецьких підрозділів і вміло коригував артилерійський вогонь. 9 квітня в критичний момент Телюков одним з перших піднявся в атаку. Уміло маневруючи особистою зброєю, у рукопашній сутичці знищив 12 солдат противника та закидав гранатами 2 ворожих кулемета.
Після війни Василь Андрійович Телюков оселився в селі Саранчівка Зіньківського району. Працював на молочнотоварній фермі, очолював свиноферму. У мирі і злагоді прожив багато років з дружиною, медичною сестрою сільської лікарні Галиною Олександрівною. Виростили та виховали двох синів та доньку.
Помер Василь Андрійович Телюков у липні 1998 року, похований у селі Саранчівка.
Немає коментарів:
Дописати коментар