Немає загадки таланту,

Є вічна загадка любові…

https://youtu.be/otmOVIoYrJA?si=ru66R8412iqqD5oA

Григір Тютюнник

(05.12. 1931 р. – 06.03. 1980 р.)

      Григір Михайлович Тютюнник - український письменник-прозаїк, перекладач, представник покоління шістдесятників, народився 5 грудня 1931 року в c. Шилівка Зіньківського району, що на Полтавщині, у селянській родині. Григір ? літературне ім’я письменника, яке він обрав, щоб відрізнятися від старшого брата (із батькової сторони) Григорія Тютюнника.

      У 1937 році його батька з політичних мотивів заарештували за «державну зраду». Після репресій він більше не повернувся. Маленького Григора до себе на Донбас взяв батьків брат, який разом із дружиною його і виховували.

      1938 р. Григір розпочав навчання в українському класі початкової школи, але через деякий час його розформували і хлопчик змушений був перейти до російськомовного класу.

     У 1946 році, закінчивши п'ятий клас, пішов у Зіньківське ремісниче училище № 7, де здобув спеціальність слюсаря. По закінченню працював на Харківському заводі ім. Малишева, але серйозно захворів і повернувся до рідного села. За те, що не відпрацював належних трьох років відсидів 4 місяці в колонії. Після ув'язнення повернувся на Донбас, де працював в колгоспі, на відбудові шахт, слюсарював.

      У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації, закінчивши вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. Після служби Григір Тютюнник вперше здійснює спроби пера (російською мовою).

      Впродовж 1957-1962 pp. навчався у Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут його захопила письменницька діяльність

      1961 р. в журналі «Крестьянка» Григір Тютюнник друкує першу новелу «В сумерки» (російською мовою, під псевдонімом «Григорий Тютюнник-Ташанский»). З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) винятково російською мовою, «окрім років 1942-1949, коли я знов опинився в селі біля матері».

      1962 р. розпочав роботу вчителем у вечірній школі в Артемівську (Луганська обл., зараз м. Кипуче).

      1963 р. переїжджає до Києва, працює редактором газети «Літературна Україна». Друкує у ній перші оповідання українською мовою («Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…»).

     Зацікавившись кінематографом, Григір Михайлович працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, створює літературний сценарій за романом «Вир», написаний братом, рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

     Перша його книжка «Зав'язь» вийшла 1966 року. Вона стала однією з тих книг, які стали показником злету української прози.

     1967 р. журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в своїх публікаціях.

     1979 р. у журналі «Сельская молодежь» повідомлялось, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» за багаторічну творчу співпрацю. Також, у цей період виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

     Творча спадщина Григора Тютюнника невелика за обсягом  уміщується в одному томі на 600 сторінок. Це близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей та спогадів. Однак цінність його літературної творчості була і залишається надзвичайно високою.  Найголовнішим болем письменника було сучасне село. Він одним із перших помітив факт, що держава буквально вимітала з сіл молодь, заманювала її на цілину чи в шахти, пропонуючи найчорнішу роботу.

      У своїх творах Тютюнник завжди працював над почуттями. У щоденнику писав: «Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені».

      1980 p. за книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки.

      В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного». Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Похований на Байковому кладовищі. 

 

       У бібліотеці-філії організовано книжкову виставку, де користувачі можуть ознайомитися з біографією нашого видатного земляка та його творами.