Немає загадки таланту,
Є вічна загадка любові…
https://youtu.be/otmOVIoYrJA?si=ru66R8412iqqD5oA
Григір Тютюнник
(05.12. 1931 р. – 06.03. 1980 р.)
Григір
Михайлович Тютюнник - український письменник-прозаїк, перекладач, представник
покоління шістдесятників, народився 5 грудня 1931 року в c. Шилівка
Зіньківського району, що на Полтавщині, у селянській родині. Григір ?
літературне ім’я письменника, яке він обрав, щоб відрізнятися від старшого
брата (із батькової сторони) Григорія Тютюнника.
У 1937 році його батька з політичних мотивів
заарештували за «державну зраду». Після репресій він більше не повернувся.
Маленького Григора до себе на Донбас взяв батьків брат, який разом із дружиною
його і виховували.
1938
р. Григір розпочав навчання в українському класі початкової школи, але через
деякий час його розформували і хлопчик змушений був перейти до російськомовного
класу.
У
1946 році, закінчивши п'ятий клас, пішов у Зіньківське ремісниче училище № 7,
де здобув спеціальність слюсаря. По закінченню працював на Харківському заводі
ім. Малишева, але серйозно захворів і повернувся до рідного села. За те, що не
відпрацював належних трьох років відсидів 4 місяці в колонії. Після ув'язнення
повернувся на Донбас, де працював в колгоспі, на відбудові шахт, слюсарював.
У
1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході.
Після демобілізації, закінчивши вечірню школу, працював токарем у вагонному
депо. Після служби Григір Тютюнник вперше здійснює спроби пера (російською
мовою).
Впродовж
1957-1962 pp. навчався у Харківському університеті на філологічному факультеті.
Саме тут його захопила письменницька діяльність
1961
р. в журналі «Крестьянка» Григір Тютюнник друкує першу новелу «В сумерки»
(російською мовою, під псевдонімом «Григорий Тютюнник-Ташанский»). З того часу
і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді
оповідання) винятково російською мовою, «окрім років 1942-1949, коли я знов
опинився в селі біля матері».
1962
р. розпочав роботу вчителем у вечірній школі в Артемівську (Луганська обл.,
зараз м. Кипуче).
1963
р. переїжджає до Києва, працює редактором газети «Літературна Україна». Друкує
у ній перші оповідання українською мовою («Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий
пагін», «Сито, сито…»).
Зацікавившись
кінематографом, Григір Михайлович працює у сценарній майстерні Київської
кіностудії ім. О. Довженка, створює літературний сценарій за романом «Вир»,
написаний братом, рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на
редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній
творчості.
Перша
його книжка «Зав'язь» вийшла 1966 року. Вона стала однією з тих книг, які стали
показником злету української прози.
1967
р. журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в
своїх публікаціях.
1979
р. у журналі «Сельская молодежь» повідомлялось, що його нагороджено медаллю
«Золоте перо» за багаторічну творчу співпрацю. Також, у цей період виходять
друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (1972, 1975), «Отчие пороги»
(Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).
Творча
спадщина Григора Тютюнника невелика за обсягом уміщується в одному томі на 600 сторінок. Це
близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей та спогадів. Однак
цінність його літературної творчості була і залишається надзвичайно високою. Найголовнішим
болем письменника було сучасне село. Він одним із перших помітив факт, що
держава буквально вимітала з сіл молодь, заманювала її на цілину чи в шахти,
пропонуючи найчорнішу роботу.
У
своїх творах Тютюнник завжди працював над почуттями. У щоденнику писав: «Ніколи
не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в
мені».
1980
p. за книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові
Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки.
В
останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема
Безвіконного». Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в
атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір
Тютюнник покінчив життя самогубством. Похований на Байковому кладовищі.
У бібліотеці-філії
організовано книжкову виставку, де користувачі можуть ознайомитися з біографією
нашого видатного земляка та його творами.
Немає коментарів:
Дописати коментар