Я весь серед своїх героїв

Біографічна подорож

Цікаві факти з біографії

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року у Вінниці, в родині дрібного службовця.

У 1875 році хлопець пішов у початкову школу, а з 1876 року навчався в духовному училищі у Шаргороді.

1881 року Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського з наміром вступити до університету, але юнакові не вдалося продовжити освіту через важке матеріальне становище сім’ї. Мати осліпла, а згодом помер батько. Турбота та відповідальність за двох молодших братів і двох сестер лягла на плечі Михайла.

З 1986 по 1889 рік він дає приватні уроки, продовжує навчатися самостійно й починає свою творчу діяльність. У 1891 році, склавши екстерном іспит на народного учителя при Вінницькому реальному училищі, працює домашнім учителем у селі Лопатинці (нині Вінницька область). У суспільному житті він має активну громадянську позицію, пропагує революційні та самостійницькі ідеї, тому Подільське жандармське управління встановлює за Коцюбинським таємний нагляд.

З 1892 по 1896 рік Михайло Коцюбинський працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду на території Бессарабської та Таврійської губерній.

Подорожі та спілкування з мешканцями молдавських, а згодом кримських поселень дало письменнику матеріал для написання циклу «молдовських» («Для загального добра», «Пе-Коптьор», «Дорогою ціною») і «кримських» («В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами») оповідань. У 1897 році, після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де мешкала його сім’я, Коцюбинський жив у Житомирі й працював на різних посадах в редакції місцевої газети «Волынь».

У березні 1898 року письменник нарешті зміг переїхати до Чернігова. Спочатку він займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии». У вересні 1900 року влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911. Одружився з Вірою Устимівною Дейшу, яка стала його вірним другом та помічником. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста, приходили такі відомі у майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом Коцюбинський об’їздив майже всю Європу – це був не лише потяг до мандрів, а й потреба лікуватися.

У 1911 році «Товариство прихильників української науки, літератури і штуки» призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби і повністю віддатися творчості. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. 12 (25) квітня 1913 року Михайло Коцюбинський помер. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові – улюбленому місці його щоденних прогулянок.

Творчий спадок та особливості стилю

Михайло Коцюбинський увійшов до української літератури як один із найкращих стилістів і майстрів української художньої прози. Передчасна смерть обірвала заплановані і розпочаті ним твори та нариси. Збереглися листи, які тільки тепер видаються повністю і мають великий біографічний та художній інтерес. Майже всі твори Коцюбинського були перекладені за його життя російською мовою – вони друкувалися в журналах «Життя», «Російське багатство», «Південний огляд», «Завіти» та в інших, значна частина творів, створених письменником, з'явилася у перекладах німецькою, французькою, шведською, польською, мадярською та іншими мовами. (Сам автор знав 9 мов, зокрема грецьку, кримськотатарську, циганську).

М. Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано – брався за поезію, переклади, нариси, та швидко його справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшло оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884). Літературознавці поділяють творчу діяльність письменника на два періоди: перший охоплює повісті та оповідання 90-х років, коли він писав у народницькому дусі та реалістичному стилі, і другий – від 90-х років до смерті, коли він усвідомив потребу реформаторства української літератури в напрямі модерної європейської прози і створив більшість своїх творів.

Дослідники творчості письменника називають Коцюбинського майстром психологічної прози, імпресіоністом у літературі, який в останніх новелах доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму. А ще Коцюбинського називають Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе він любив життя, сонце, квіти і дітей. Влітку 1912 року, повернувшись до Чернігова з острова Капрі, Михайло Коцюбинський написав останній із завершених ним творів – художній нарис «Хвала життю!», пройнятий пафосом перемоги життя над смертю. У програму з української літератури середньої школи введені для вивчення твори: «Fata morgana», «Дорогою ціною», «Intermezzo» і «Тіні далеких предків».

Повістю «Fata morgana» Коцюбинський відгукнувся на події, що відбувалися в українських селах напередодні революції 1905-1906 років, і на саму революцію. Перша частина повісті «Fata morgana» з підзаголовком «З сільських настроїв» була створена у 1903 році, другу письменник закінчив лише в 1910. Йому була притаманна глибока, тривала обробка творів – він пред'являв до себе, як письменника, великі вимоги. Максим Горький у своїх спогадах про Коцюбинського розповідав, як той неодноразово навіть жалівся на «дуже розвинене почуття невдоволення собою». Не раз траплялося, що його твір вже набирався у друкарні, а він усе ще посилав ті чи інші зміни тексту, що стосувалися стилю, окремих фраз, та слів. Письменник мав задум написати і третю частину «Fata morgana», але через хворобу і передчасну смерть не здійснив свій намір.

У романтично-пригодницькій повісті «Дорогою ціною» (1901) Михайло Коцюбинський звернувся до подій столітньої і двохсотлітньої давності, коли селянам ненадовго вдавалося здобути собі волю. Серед варіантів заголовка твору були такі: «На волю», «Дорога воля», «З неволі», «Воля», «За дорогу ціну». Майже в усіх варіантах зберігалося ключове слово – «воля». В остаточній назві твору – «Дорогою ціною», кристалізується думка, що боротьба за соціальну справедливість та волю ніколи не була легкою, доводилося проходити через великі випробування й втрати, але за омріяну волю українське селянство готове було платити навіть своїм життям. У листі до автора Наталя Кобринська – українська письменниця, публіцист, видавець, засновниця жіночого руху в Україні, писала: «В теперішніх часах, коли література переповнена словами, часто неприродною декламацією, Ваша Соломія – то джерело під час спеки... завдаток типу жінок, що вміють постояти за себе».

Автобіографічна новела «Intermezzo», що була написана у добу найбільшого розгулу реакції після подій Російської революції 1905 – 1907 років, є взірцем імпресіоністичної прози. Влітку 1908 Коцюбинський перебував в селі Кононівка на Полтавщині, куди був запрошений відомим українським меценатом Євгеном Чикаленком на відпочинок. Сюжет новели – безфабульний: в його основі лежить не дієва інтрига, а характерна для імпресіонізму гра настроїв. В «Intermezzo» вони проходять через три фази: депресія, що викликана душевною втомою героя, спокійно-споглядальний стан, що з’являється у нього під впливом гармонії з природою, обурення, гнів, нетерпіння – емоції, які пробуджують у героя твору нові сили для боротьби й спонукають його до продовження активної творчої діяльності. Символічні образи й ускладнена метафорика надають новелі жанрових ознак поезії в прозі.

У 1910 році, повертаючись з Італії після лікування, М. Коцюбинський на декілька днів зупиняється в селі Криворівні на Гуцульщині, куди був запрошений фольклористом Володимиром Гнатюком. Глибокі враження від життя, звичаїв, обрядів, оригінальності мислення та світосприймання карпатських гуцулів спонукали письменника написати колоритну повість «Тіні забутих предків» (1912) з провідними ідеями: добро та зло; оспівування краси природи Гуцульщини; чистота людських взаємин і почуттів; засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами та інтересами.

Вшанування пам’яті

Ім’я Михайла Коцюбинського увіковічено у назвах селищ міського типу (Коцюбинське у Київській області та Михайло-Коцюбинське у Чернігівській), вулиць та бібліотек майже у всіх великих і малих містах України.

У Кишиневі (Молдавія) іменем письменника названо ліцей – Liceul Mihai Coţiubinschi.

2004 року Національний Банк України ввів до обігу пам'ятну монету номіналом 2 гривні –  «Михайло Коцюбинський».

Величні пам’ятники письменнику споруджено у Вінниці та Харкові.

З восьмого листопада 1927 року у Вінниці у будинку, де народився і жив письменник, працює літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського.

У вересні 1934 року літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського було засновано в Чернігові.

У 1981 році була заснована Всеукраїнська літературна премія імені Михайла Коцюбинського, якою нагороджують українських літераторів за високохудожні доробки, що звеличують гуманістичні ідеали.

У 1992 році запроваджена Чернігівська обласна премія імені Михайла Коцюбинського – нею щорічно відзначають авторів літературних, мистецьких та наукових досягнень, пов'язаних з Чернігівщиною.