Вічний шлях Григорія Сковороди

 До 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди - українського філософа, поета, педагога (1722-1794)

    МАНДРІВКА  В  ЖИТТЯ  І  ТВОРЧІСТЬ
 

Цього року виповнюється триста літ з дня народження Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794) – визначного українського мислителя, письменника, барокового лірика, педагога, музиканта. Сковорода був всебічно обдарованою людиною – знавцем античності й середньовіччя, володів багатьма мовами – латинською, старогрецькою, староєврейською, російською, польською, німецькою. У його творах відобразилися світогляд, жива душа українського народу. Епоха Г. Сковороди – це часи правління Єлизавети I та Катерини II; піднесення Києво-Могилянської академії, початку Великої Французької революції, ліквідації Запорізької Січі. Він сучасник Баха, Гете, Канта, Вольтера, Руссо, Дідро, Ломоносова. На розвиток і формування світогляду Григорія Сковороди впливали тогочасна історична епоха і атмосфера, що в ній панувала, думки інших видатних мислителів, загальні суспільні ідеї та потреби народу.

Народився Г. С. Сковорода 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 року в селі Чорнухи, Лохвицького повіту на Полтавщині в сім’ї малоземельних селян-козаків. В ранньому віці виявив сильний потяг до знань та непересічні здібності, навчився грати на народних інструментах, гарно співав.

У 1738 р. вступив до Києво-Могилянської академії (за деякими джерелами у 1734), де з перервами навчався до 1750 р. Зокрема, Д. Антонович пише, що Сковорода вчився з 1738 до 1950 року, з дворічною перервою(з 1742 по 1744 рр.)., під час якої перебував в Петербурзі, де співав у придворній капелі імператриці Єлизавети. Подорожував по Угорщині, супроводжуючи державну місію генерал-майора Г. Вишневського. Під час служби у Токаї (з 1750 до 1753 рр.) відвідав Братиславу, Відень, Венецію, Флоренцію, Галле (Німеччина), як свідчить його учень та біограф Михайло Ковалінський. Перебування за кордоном сповна використовував для поповнення знань, знайомства з усною народною творчістю, життям та звичаями народів, які проживали тоді на території Австрійської імперії.

Після повернення до Україниу 1753 р. зайнявся активною викладацькою та педагогічною діяльністю. Був запрошений у Переяславський колегіум викладати піїтику. Перекладав Плутарха, почав писати свої перші твори. Змушений був залишити колегіум, тому що намагався впроваджувати у навчання новаторські ідеї, не згоджувався викладати у старій традиції, проявляв твердість переконань, чим викликав невдоволення керівництва. Був домашнім вчителем у сім’ї поміщика Степана Томари у селі Коврай неподалік від Переяслава (з 1754–1759 рр.).

З 1759 до 1769 рр., з перервами, був найактивніший період у його житті – праця у Харківському колегіумі. Г. Сковорода набуває популярності і авторитету як талановитий та здібний оратор, чуйний педагог. Викладає грецьку мову, піїтику, синтаксис, навчає учнів грі на органі, сопілці. Складає свій курс лекцій «Начальная дверь ко христіанскому добронравію…», чим викликає незадоволення і несприйняття керівництвом його методів викладання, які на їх думку не відповідали церковним канонам. Йому забороняють проведення позакласних занять зі студентами. Звинувативши у вільнодумстві, його остаточно звільняють з Харківського колегіуму. Сковорода був змушений припинити викладання і назавжди полишити будь-яку службову діяльність.

Втративши батьків ще замолоду, не маючи статків, Сковорода вважав своєю домівкою всю Україну. Навіть, вибір способу життя Сковородою вказує на його близькість до українських народних традицій, козацьких військових походів, чумацьких степових переходів. Сковорода стає мандрівним філософом. Впродовж 25 років мандрував по Харківщині, жив по селах, поширював свої погляди серед людей, складав вірші, байки, притчі, філософські твори. Думки Г. Сковороди поширились по всій Україні та поза нею. Псалми Сковороди співали в церквах, пісні співали сліпці, а «Всякому городу нрав і права» та «Ой, ти птичко жолтобока» вже за життя мислителя стали досить відомими та майже народними піснями.

Закінчив своє мандрівне, сподвижницьке життя Григорій Сковорода 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 р. Похований у селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) Золочевського району Харківської області. На надгробку могили  викарбовано напис «Мір ловил меня, но не поймал», в якому було відображено філософське кредо мислителя.

Основні праці Григорія Сковороди: «Сад божественних пісень» (1735–1785), зібрання моралістичних фабул «Басни Харьковскія» (1769–1774), курс лекцій «Начальная дверь ко христіанському добронравію» (1768?).

Сковороді належить близько двох десятків трактатів, зокрема «Наркісс. Разглагол о том: узнай себе» (приблизно 1768–1771), «Симфонія, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе» (приблизно 1772 р.). «Разговор пяти путников о истином щасти в жизни» (1773?), «Алфавит, или Букварь мира» (до 1775?), що викладають багато філософських, суспільно-політичних, етичних та педагогічних питань. І можна впевнено стверджувати, що він створив оригінальну філософську систему, в якій переважали матеріалістичні тенденції.Сковорода спирався у своїх філософських поглядах на Біблію, а не на мертву церковну схоластику російського православ’я. Це було причиною, що за життя філософа не було видано жодного його твору, оскільки тодішня владна цензура вважала їх такими, що не відповідали Святому Письму і були образливими для духівництва.

Сковорода присвятив все своє життя розвитку та поширенню своєї етичної філософії; став не лише основоположником новітньої української, а й світової філософії, що базувалася на міцному фундаменті Святого Письма та ідей мислителів давнини. Д. Чижевський, твори якого зберігаються, зокрема у ВЗУ, схильний розглядати філософію Сковороди як справжню серцевину нашої інтелектуальної традиції, називав Сковороду першим східнослов’янським філософом.

Багато вчених вивчали мову творів Сковороди. Хоча, одностайної думки немає, вчені-лінгвісти, літературознавці вважають її слов’яноруською, церковнослов’янською. Юрій Шевельов вважав її слобожанським варіантом російської мови, якою розмовляли в тогочасних освічених колах. Мову поезій та байок класифікували як ближчу до книжної української XVIII ст. Григорія Сковороду можна вважати предтечею нової української літературної мови, народнопоетичної, народної розмовної мови. Його творчість кардинально вплинула на всю українську літературу XVIII– XIX ст. Сковорода часто вдавався до латинської мови. Латина для Сковороди – це насамперед епістолярна мова, мова світської вченості, мова байок, поезії та філософії. Іноді Сковорода переходить на латину в своїх ремарках. У міркуваннях щодо тлумачення Святого Письма Сковорода її не застосовував.

Дослідники діяльності Сковороди вважають його видатним українським педагогом, поетом, мандрівним філософом, представником етико-гуманістичного напрямку вітчизняного просвітительства.

.

Крилаті вислови та цитати українського генія Григорія Сковороди,  які не  втрачають своєї актуальності  вже  понад  століття

В українській історії було чимало видатних постатей, мудрість яких вартує почерпнути. Одним з таких геніїв є філософ Григорій Савич Сковорода, що на багато років випередив свій час.

1. Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
2. Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.
3. Не за обличчя судіть, а за серце.
4. Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
5. Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
6. Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
7. Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
8. Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.
9. Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел.
10. Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.
11. Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті.
12. Як хто посіє в юності, так пожне в старості.
13. Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.
14. Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
15. Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
16. Що вподобав, на те й перетворився.
17. Не шукай щастя за морем.
18. Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.
19. Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають дурні.
20. Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти.

І свічка плакала в скорботі

                         ГОДИНА - РЕКВІЄМ  ДО ДНЯ ПАМ"ЯТІ   ЖЕРТВ  ГОЛОДОМОРУ

     Голодомор 1932-1933  років    травмував  нашу  націю,  залишив на її  тілі глибокі  психологічні, соціальні, демографічні  шрами. Пік Голодомору прийшовся  на  весну 1933 року.  Тоді в Україні  від голоду  помирало  17  людей  щохвилини, тисяча  щогодини, майже 25 тисяч щодня. За  даними Асоціації  дослідників Голодоморів  України, в 1932-1933  роках  загинули  від  голоду  від 8 до 10 мільйонів українців...

   Найбільше  постраждали від голоду Полтавська, Сумська,  Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області.  Демографічні  втрати на Полтавщині обчислюються сотнями  тисяч загиблих. Від  насильницької  смерті пішли  з життя люди, які  творили основи буття української  нації,   вирощували хліб, берегли  традиції, звичаї, дух, рідну  мову,  культуру. Дзвони  пам"яті  про ці жертви тривожать  наші  серця, закликають зробити  все  для  увікопомнення  полеглих.

   " І свічка плакала  в  скорботі" - година-реквієм до Дня  пам"ті жертв  Голодомору в Україні  відбулася  в  Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії.   Хвилиною мовчання вшанували  пам"ять невинно   загиблих   синів і дочок  України,  засвітили  свічки пам"яті,  щоб  подібна  трагедія  ніколи і ніде  не  повторилася.

     В  українській  літературі  багато  творів, у яких  знайшли  своє  відображення  трагічні  картини  голоду 1932-1933  років. Хай  гіркі  слова Правди, що  промовляють  до нас  зі  сторінок творів  української  літератури сколихнуть  наші  серця і душі.

      

       Книжкова  виставка  літератури"Україна  пам"ятае, світ  визнає"

Автор казкових повістей

                                         Казковий   калейдоскоп  до  115-річчя від дня  народження  Астрід Ліндгрен

       

У 2022 році виповнюється 115 років від дня народження відомої шведської казкарки Астрід Ліндгрен – однієї з кращих казкарок Скандинавії. Народилася Астрід 14 листопада 1907 року в Південній Швеції у невеликому містечку Віммербю провінції Смоланд у селянській родині.
Улюблені автори Астрід Ліндгрен: Г.К. Андерсен, Ж. Верн, Марк Твен, Р. Стівенсон.
Вона була другою дитиною у Самуель Август Еріксона і його дружини Ганни.
Разом зі старшим братом Гуннаром у сім’ї росло три сестри – Астрід, Стіна та Інгегерд.
Сама письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (у ньому було багато ігор і пригод, що перемежовувалися з роботою на хуторі та на його околицях) і вказувала на те, що саме воно є джерелом натхнення для її творчості.
Про особливі відносини в сім’ї письменниця з великою симпатією і ніжністю розповіла у єдиній своїй книжці, написаній не для дітей, – «Самуель Август із Севедсторпа і Ганна з Гюльта». У дитинстві Астрід Ліндгрен була оточена фольклором, жартами, казками, історіями, які вона чула від батька або від друзів, які потім лягли в основу її власних творів. Любов до книжок та читання, як вона зізналася згодом, виникла на кухні у Крістін, із якою вона дружила. Саме Крістін залучила Астрід до дивовижного, хвилюючого світу, в який можна було потрапити, читаючи казки.
Письменницький дар і пристрасть до творчості проявилися у неї, варто було їй лише навчитися грамоти. Її здібності стали очевидними вже в початковій школі, де Астрід називали «віммербюнскою Сельмою Лагерлеф», чого на власну думку, вона не заслуговувала.
Після школи, у віці 16 років, Астрід Ліндгрен почала працювати журналістом у місцевій газеті Wimmerby Tidningen. Але через два роки вона завагітніла, не будучи заміжньою. Їй довелося залишити посаду молодшого репортера і виїхати до Стокгольма. Там вона закінчила курси секретарів в 1931 році знайшла роботу за цією спеціальністю.
У грудні 1926 року у неї народився син Ларс. Оскільки грошей не вистачало, то Астрід довелося віддати улюбленого сина в Данію у сім’ю прийомних батьків. У 1928 році вона отримала роботу секретаря в Королівському автоклубі, де познайомилася зі Стуре Ліндгреном.
Вони одружилися у квітні 1931 року, а після цього Астрід Ліндгрен вирішила стати домогосподаркою, щоб повністю присвятити себе вихованню Ларсі, а пізніше і новонародженої у 1934 році доньки Карін. У 1941 році Ліндгрени переїхали в квартиру з видом на стокгольмський Васапарк, де письменниця жила аж до своєї смерті. Зрідка, беручись за секретарську роботу, вона складала описи подорожей і досить банальні казки для сімейних журналів і різдвяних календарів, чим і відшліфувала поступово свою літературну майстерність.
У 1954 році Астрід Ліндгрен написала першу з трьох своїх казкових повістей – «Міо, мій Міо!».
У 1958 році Астрід Ліндгрен нагородили медаллю Ганса Крістіана Андерсена, яку називають Нобелівською премією у дитячій літературі.

Найвеселіша нагорода, яка може бути у дитячого автора, це міжнародний «Орден Усмішки».
Казкова повість «Брати Лев’яче Серце» була вперше опублікована у 1973 році з ілюстраціями Ілон Вікланд. У 1979 році Ліндгрен отримала за «Братів Лев’яче Серце» літературну премію Януша Корчака. Повість вважається більш похмурою і дорослою, ніж більшість її творів, і швидше нагадує роман у жанрі фентезі.
У черговій трилогії – «Малюк і Карлсон, який живе надаху», «Карлсон прилітає знов» і «Нові пригоди Карлсона, який живе на даху» – знову з’являється фантазійний герой Карлсон, який змушує Малюка забути про неприємності.
За словами Астрід Ліндгрен, «Пеппі Довгапанчоха» з’явилася на світ насамперед завдяки дочці Карін. У1941 році Карін захворіла на запалення легенів, і щовечора Астрід розповідала їй перед сном усілякі історії. Одного разу дівчинка замовила історію про Пеппі Довгапанчоху – це ім’я вона вигадала одразу. Так Астрід почала складати історію про дівчинку, яка не підкоряється жодним умовам. Після першої історії про Пеппі, яка дуже сподобалася Карін, А. Ліндгрен протягом наступних років розповідала нові вечірні казки про цю рудоволосу дівчинку.
Пам’ятники Астрід Ліндгрен встановлені по всьому Стокгольму.
У Швеції знаходиться найбільший «Ліндгренленд».
Є астероїд, названий на честь Астрід Ліндгрен, сама казкарка сказала так: «Називайте мене тепер «АстероїдЛіндгренд».
Письменниця померла 28 січня 2002 року в Стокгольмі. Астрід Ліндгрен належить до найбільш відомих у світі дитячих письменників. Її твори сповнені фантазії і любові до дітей. Багато з них перекладено на 70 мов і видані більш ніж у 100 країнах. У Швеції вона стала легендою, оскільки розважала, надихала і втішала не одне покоління читачів, брала участь у політичному житті, змінювала закони і, що найважливіше, помітно вплинула на розвиток дитячої літератури.

   "Автор казкових  повістей" - казковий  калейдоскоп відбувся в Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії. Під час заходу діти дізналися про шведську письменницю,  справжню  фантазерку  та витівницю Астрід Ліндгрен.  Переглянули  її твори,  ознайомилися з літературними казками "Пеппі Довгапанчоха", "Малий і Карлсон, що живе на даху", поринули у світ фантазій та пригод  разом з героями книг.

 

Рідна мова калинова

    З   ДНЕМ  УКРАЇНСЬКОЇ   ПИСЕМНОСТІ  ТА  МОВИ

          

 ОДНА  ВОНА  У  НАС  ТАКА - УСЯ  СПІВУЧА І ДЗВІНКА.

УСЯ  ПЛАКУЧА  І  ГРИМУЧА, ХОЧ БЕЗ ЛАВРОВОГО  ВІНКА.

                                                                     ( Тарас Шевченко )

   У листопаді 1997  року був  виданий  Указ Президента України "Про День української  писемності та мови".  В  ньому  сказано  про те, що за ініціативою  громадських  організацій  та  з  урахуванням  важливої  ролі  української  мови   в  консолідації  українського  суспільства  встановлено  в  Україні День  української  писемності  та  мови,  який  відзначається  щорічно  9  листопада в день вшанування пам"яті Преподобного  Нестора  Літописця.

   Що  робиться  для  того,  щоб привернути  увагу  до  історії  української  книги  і до  сучасних  її  проблем.

    Віхами  історичного  розвитку  культури, освіти,  книжкової  справи  в  Україна  безумовно є видатні  пам"ятки  українського  народу, такі як "Реймське" Євангеліє, вивезене  до  Франції дочкою  Київського князя  Ярослава  Мудрого  Анною,"Остромирове Євангеліє",  що  вважається  найдавнішою  і  точно  датованою  пам"яткою  рукописного  мистецтва, "Київський Псалтир".

     Мова- це історична пам"ять  про життя  народу, починаючи  з  доісторичних  часів.

     Українська  мова- державна  мова  України. Вона  також  є рідною  мовою  українців не  лише  тих, яку  проживають в Україні, а   ще  й  тих, які  мешкають  за  її межами.  Українською мовою  розмовляє  близько 45 мільйонів  людей, і вона  входить до другого  десятка  найпоширеніших  мов  світу.

     Українська  мова  пройшла  тернистий  шлях  становлення  й  розвитку. Чорними  літерами  викарбувалися  на  скрижалях  її історії  валуєвський  циркуляр,  грізний  наступ  сталінської  доби, Голодомор-геноцид,  штучно  організований  радянською  верхівкою  та  передсмертні  зойки  в"язнів   Соловецьких  таборів,  біль  закатованих  "шістедесятників".  Однак, незважаючи  ні  на  які  утиски  й  заборони,  наша  мова  зуміла  вистояти  й  далі  розвиватися  завдяки  багатьом  сподвижникам  і  патріотам  різних  поколінь.

     Мова - це  одне  з  багатьох  чудес  світу. Вона  є  тим  цінним  надбанням  нашого буття, тією  скарбницею важливих  знань,  що  визначає нашу  ментальність.  Наша  мова  втілює  у  собі  український  характер,  нашу  пам"ять, історію та душевну міць,  наші  звичаї  і  традиції,  розум і  багатющий   досвід  поколінь,  ніжну  красу І силу  людської  душі.

     Щороку,  саме  в  День  української  писемності  та  мови,  стартує  Міжнародний  конкурс  знавців  української  мови  імені Петра  Яцика,  а  також  проводиться  Всеукраїнський    радіо диктант національної  єдності,  до  якого  приєднуються  і  українці  за  кордоном.  Найголовніше  в  ньому - це  перевірка  знань,  а  також  солідарність  з  усіма,  хто  любить  і  шанує  рідне  слово.

Крилаті вислови про українську мову відомих людей

Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості.

(Іван Огієнко)

Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.

(Олесь Гончар)

Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.

(Василь Сухомлинський)

Бринить-співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

(Олександр Олесь)

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.

(Оксана Пахльовська, д-р філологічних наук)

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.

(Ліна Костенко)

Доля нашої мови залежить і від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно житиме в ній.

(Олесь Гончар)

Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом.

(А. Мокренко)

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур’ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(Максим Рильський)

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів.  

(В. Захарченко)

Кожен із нас має гордитися своєю чудовою мовою, адже вона того варта.

(Олесь Гончар)

Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб.

(Іван Огієнко)

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

(Олександр Олесь)

Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла.

(М. Гоголь)

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів.

(В. Голобородько)

Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в українській мові свою першодомівку, адже маємо факт унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі вийшла українською мовою в Києві.

(Олесь Гончар)

  До Дня української писемності та мови у  Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії презентується  книжкова  викладка  літератури    "Творилась віки українська мова " для широкого кола читачів

     

Покрова - День українського козацтва

 14  жовтня - День захисників і захисниць України, День українського  козацтва,  Покрова  Пресвятої  Богородиці.

У свято Покрови Пресвятої Богородиці запорізькі козаки обирали нового кошового отамана.

         Свято Покрови Пресвятої Богородиці - 14 жовтня - завжди було днем запорізьких козаків. Наші предки вірили, що Діва Марія охороняє мужніх воїнів, оберігає їх від ворожих куль і шабель, а також дарує мудрість у прийнятті складних рішень. Не випадково саме на Покров козаки обирали своїх командирів.

         Варто відзначити, що в давнину цього дня чекали не лише козаки. Дівчата і парубки вірили, що саме на Покров найкраще створювати сім'ю. Люди зрілі раділи, так як до цього часу нарешті завершувалися всі важкі роботи в полі, а значить, можна було відпочити від трудів праведних. До 14 жовтня прагнули закінчити будівництво будинків і справити веселе новосілля. Чекали свята і зовсім літні члени сім'ї, щоб побачити, як онуки «стали на рушничок щастя», благословити їх іконою Богородиці і заспівати на весіллі величальні пісні.

         «У того, хто на Покров одягне сироту, діти та онуки в сорочці народяться»

         Наші предки знали: яким би теплим і тривалим не було літо, з Покрови починається зима: «Прийшла Покрова – всохла дiброва». До цього часу закінчували польові роботи, з пасовищ приганяли худобу і приступали до активної підготовки своїх будинків до холодів. Напередодні господині мазали і білили хати, утеплювали вікна та двері. Щоб тепло трималося в будинку всю зиму, вночі напередодні Покрови жінка вставала і розтоплювала піч, примовляючи: «Прийшов Покров – не нагрієш хату без дров!»

         Більше того, свято було найкращим днем, щоб закінчити будівництво та справити новосілля . Звісно, в будинок в'їжджали не просто так,  а  дотримуючись стародавньої традиції: увечері напередодні переїзду в хату пускали півня. Наші предки вірили, що птах прийме на себе всі нещастя і неприємності, які могли б впасти на сім'ю в новому житлі. Цей звичай зберігся й донині в західних областях України, але зазнав деяких змін. Зараз перед новосіллям в квартирі або будинку на ніч залишають у холодильнику тушку курки. До речі, у старовину, навіть якщо міняти хату не збиралися, на Покров до порога будинку прибивали нову підкову: «щоб той, хто поночi конi сiдлаті любить, у хату не пхався» (ім'я нечистого намагалися не згадувати навіть у приказках).

         На Покров закладали фундамент церкви. Існує легенда про те, що Богородиця допомогла ченцям побудувати один з храмів Києво-Печерської лаври. На згадку про цю подію і донині в містах і селах, де є церкви, побудовані на честь Покрова Пресвятої Богородиці, влаштовуються пишні храмові свята.

         Особливо шанували Покров запорізькі козаки. Вони вірили, що Богородиця їх охороняє, вважали її своєю заступницею. У храмі після святкової служби на честь Діви Марії козаки стояли окремий молебень, просячи Богородицю дарувати їм мудрість у прийнятті складних рішень. За старовинною козацькою традицією щороку саме в цей день воїни обирали нового кошового отамана  – «щоб цiлій рiк пiд покровом мудростi та сили бути».

         А ще це свято було днем милосердя. Готуючись до зимових холодів, наші предки обов'язково допомагали бідним родичам і сусідам. Зазвичай, напередодні торжества, чоловіки цілими артілями ходили по дворах і лагодили дахи будинків, де жили самотні старі, вдови та сироти – «щоб щастя їх частку вiд бiди накрило». Жінки несли діткам тепле взуття і тканину на сорочки. Існувало повір'я, що у того, хто на Покров одягне сироту, діти та онуки в сорочцi (щасливими) народяться.

         Дівчата і парубки теж допомагали нужденним: кололи дрова, поправляли паркани, носили воду, мазали печі. Справедливості заради варто відзначити, що з боку молодих людей турбота про бідних не була абсолютно безкорисливою. Адже після Покрова закінчувалися вечірні посиденьки у дворі, а взимку Вечорницi влаштовувалися в будинках у самотніх людей. Так що святкова допомога сприяла переговорам про те, де незабаром будуть збиратися хлопці та дівчата.

         Покровський стіл завжди був щедрим і багатим

         Але головне – Покров Пресвятої Богородиці вважався найкращим днем для сватання. Адже, згідно зі старовинними українськими традиціями, давати нареченому гарбуза в це свято не положено. З почестями приймали всіх старост. І навіть, якщо наречений не подобався, його не проганяли, а просто тягнули з відповіддю, чекаючи кращих сватів. Ну, а якщо більше ніхто не з'являвся, призначали дату вінчання, адже кожна мати знала: «Минула Покрова – заревiла дiвка, як корова».

         Напередодні свята дівчата від хвилювання практично не спали. Мало хто попросить руки ... Вони ворожили на судженого і молили Богородицю послати мужів молодих, красивих і заможних. Дівчата виходили за поріг батьківської хати і говорили: «Свята Покрівонько, покрий голiвоньку!»

         Щоб дізнатися, яким буде чоловік, вдавалися до ворожіння. Професію майбутнього чоловіка і сьогодні можна з'ясувати, використовуючи старовинний спосіб ворожіння. Увечері, напередодні Покрови, потрібно вийти на вулицю, присісти біля порога свого будинку і взяти з-під лівої ноги жменю землі. Якщо в руці виявиться чиста земля, значить, просватає хлібороб (міські панянки вважали, що це буде продавець нерухомості або великий землевласник), тріски і гілочки обіцяють чоловіка-тесляра або різьб’яра по дереву (а зараз, напевно, директора меблевого магазину), обривок папірця обіцяє «чоловіка, что з паперами має справу» (нині – викладача, юриста, банкіра чи навіть депутата), гострі предмети говорять про те, що чоловік буде військовим (або міліціонером).

         Святковий ранок починався зі зборів сім'ї до церкви. Особливо поспішали дівчата, щоб першими прийти в храм і подарувати Пресвятій Богородиці рушничок: «матінко Господня, на тобі від мене, дай мені від себе. Як я тобі Покривало, так i ти мене Покров». Особливо старалися ті, хто засидівся в дівках:

«Свята Покрівонько!

Покрий менi голiвоньку

Хоч онучею,

Бо дуже дiвкою надокучіло,

Та прикрий Паляницєю,

Щоб я була молодицєю! »

         Після служби вся сім'я поспішала додому, щоб отримати від матері благословення на весь рік. Діти ставали на коліна, а мама прикладала до голови кожної дитини ікону Богородиці і тричі повторювала: «Як покривом на Покрову накривала матiр Божа землю вiд усiлякіх бiд, так i я приступаю до своєї дитини. Як матiр Божа, Цариця Господня, покровом землю усю накриває, так i я плiд лона свого накриваю вiд всякої напастi. У Iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа. Амiнь ». Після дітей жінка хрестила іконою і чоловіка. А потім, несучи перед собою образ, йшла на кладовище до могили матері і просила: «Благословiть, мамо, бо ви там, а там бiльше права i бiльше закону».

         Ось тепер можна було приступати до святкового обіду. Покровський стіл завжди був щедрим і багатим. Господині випікали багато калачів, булок і пирогів з різною начинкою. Крім того, смажили м'ясо і рибу, ліпили вареники, варили капусняк або борщ зі свининою і грибами. Їжі готували багато, адже було прийнято не тільки влаштовувати застілля з кумами і, якщо пощастить, зі сватами, але і пригощати бідних.

         А ще наші предки вірили, що на Покров земля вкривається і засинає на зиму, тому в цей день люди відзначали ще й свято матері-землі.        Годувальницю проводжали в царство сну з великими почестями: на вишитих рушниках в поле виносили паляниці і калачі. Здобу ламали на шматочки і розкладали по краях ниви, щоб земля, перед тим як заснути, могла насититись хлібом. Тоді, казали люди, під час відпочинку вона набереться сил і дасть влітку багатий урожай.

         Пироги і свіжоспечений хліб несли в цей день і сусідам. Простягаючи буханець, говорили: «Бог дав менi, i я даю вам – на щастя, на здоров`я, на злагоду!» У відповідь належало також пригостити пирогом або хлібом і побажати: «Хай вас Господь благословить, як ви нас, грішніх, благословили».

         Зі свята Покрова зазвичай починалися холода. Наші пращури говорили: «Свята Покрова землю вкриє де листком, а де снiжком». Вважалося, що якщо дуб і береза до Покрову втратять все листя, то зима буде м'якою, а якщо не всі, то суворою, з сильними морозами.

• Якщо вітер з півночі – чекай холодної і сніжної зими.
• Якщо в цей день не випав перший сніг, то не буде його і в листопаді.
• Помітивши синичку, що заглядає у віконце, господині знали: скоро заморозки.
• Відліт журавлів до 14 жовтня обіцяв ранні холоди. А взагалі, перелітних птахів до Покрову, як правило, вже не було. Тому люди дбали про пташок, які залишилися зимувати.

         Батько разом з синами виходив у сад і розвішував на гілках годівниці, «аби та Божа пташка, що з рiдного дому нiкуди не йде, не голодувала».

         Наші пращури вважали: «що вдiлиш іншому, то й сам матімеш у достатку». Тому мами разом з доньками насипали в годівниці пшеницю і примовляли: «На, Божа пташко, їж, aби ї ми голоду не знали». А ще на Покров господар згодовував худобі останній сніп вівса. Зерно віддавали курам, «щоб товсті були».

 Тематична  викладка  літератури у Кирило-Ганнівській  бібліотеці-філії   "Біля  витоків українського  козацтва й Запорозької Січі", присвячена найбільш  яскравим  постатям Війська  Запорізького  та  історії  виникнення  козацтва  в УкраїнІ.    Предоставлені  матеріали  несуть в  собі  цікаву  інформацію  про українське  козацтво,  про  героїчну  боротьбу  за  волю  України,  про  життя  та  побут  козаків на  Січі, звичаї, традиції  та  легенди. 

Феномен жіночої прози

     3  ЖОВТНЯ - 65  РОКІВ  ВІД  ДНЯ  НАРОДЖЕННЯ  ЛЮКО  ДАШВАР (1957), УКРАЇНСЬКОЇ  ПИСЬМЕННИЦІ , СЦЕНАРИСТКИ, ЖУРНАЛІСТКИ

Писала і пишу про те, що для мене є важливим»: Люко Дашвар

Лю́ко Дашва́р (справжнє ім'я Ірина Іванівна Чернова)— українська письменниця, сценарист, журналіст. Лауреат літературної премії Коронація слова: у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію та премію «Дебюту року» від книжкового порталу «Друг Читача», у 2008 за «Молоко з кров'ю» (або «Примха») стала дипломантомконкурсу, а 2009-го її роман «Рай. Центр» отримав диплом «Вибір видавців». Народилася в Херсоні. Має дві вищі освіти: Одеський інститут легкої промисловості (інженер-механік), Академія державного управління при Президентові України (магістр державного управління). У журналістиці з 1986 року. З 1991 року — головний редактор херсонської молодіжної газети. Після розпаду СРСР займала посаду голови комітету у справах преси й інформації Херсонської облдержадміністрації. Звільнившись, заснувала власні дві газети у Херсоні, редакцію яких розграбували. Після цього переїздить разом з родиною до Києва. З 2001 року головний редактор газети «Селянська зоря». Саме цей час письменниця визначає як незабутній життєвий досвід. Деякий час працювала журналістом і редактором жіночих журналів. Далі закінчила курси сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна[5]. Відомо що письменниця також навчалася у школі практичної журналістики та на курсах з нейролінгвістичного програмування. З 2006 року займається виключно літературною та сценаристською діяльністю. Творчий шлях Почала з написання сценаріїв для кіно: «ЛунаОдесса» і «Время — это все». Її перший роман «Село не люди» став лауреатом премії конкурсу «Коронація слова 2007». Наступний роман «Молоко з кров'ю» став дипломантом «Коронації слова 2008» та переможцем конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі — 2008». Третій роман авторки «РАЙ.Центр» став дипломантом конкурсу «Коронація слова 2009» у категорії «Вибір видавців». Восени 2010 року вийшов четвертий роман письменниці «Мати все». Загальний наклад книжок письменниці складає вже понад 300 тисяч примірників. У зв'язку з цим багато українських ЗМІ, робить авторку «найтиражованішою письменницею країни». Цікаві факти з життя і творчості Люко Дашвар Псевдонім Люко Дашвар письменниця вигадала, зібравши склади і літери імен дорогих для неї людей. Саме посаду обліковця листів у газеті Ірина Іванівна вважає джерелом багатьох своїх сценарних і книжкових ідей. Діти і чоловік письменниці її творів не читають, за що вона їм вдячна. Коли Ірина Іванівна працювала головним редактором «Селянської зорі», то вигадала там рубрику «Пам'ятаю все життя», у якій люди, надсилаючи до редакції листи, розповідали в них про єдиний незабутній факт свого життя. Прототипи літературних героїв та сюжетів Люко Дашвар, здебільшого, почуті або побачені письменницею явища реального життя[8]. Твори «Село не люди» (2007) «Молоко з кров'ю» (2008) «Рай.Центр» (2009) «Мати все» (2010) Трилогія «Биті Є»: «Биті є. Макар» (2011) «Биті є. Макс» (2012) «Биті є. Гоцик» (2012) «На запах м'яса» (2013) «ПоКров» (2015) " Инициация" (2018) "Галя без голови" (2020) "Село не люди 2. Добити свідка" (2021)      Користувачі  Кирило-Ганнівської  бібліотеки-філії  з задоволенням  читають  романи  Люко Дашвар

Музика - мелодія душі

  1    ЖОВТНЯ  -  МІЖНАРОДНИЙ  ДЕНЬ  МУЗИКИ 

    Музика одна з прекрасних естетичних цінностей людства. Вона сприяє гармонізації нашого загального світовідчування, виступає інструментом самовираження і натхнення, служить джерелом найкращих почуттів та емоцій. Музика може підбадьорити, підняти настрій, налаштувати на робочий лад, допомогти розслабитися, подумати — вона може все. Саме у музиці людина знаходить натхнення й сили, світлі сподівання та чисті прагнення.

     Щорічно, День музики відзначається проведенням концертів та концертних програм, за участю кращих художніх колективів, музикантів та артистів. По усьому світі  звучать безцінні твори і шедеври, що стали надбанням світової музичної культури. 

    Міжнародний день музики — це професійне свято для всіх, чиє життя пов’язане з нотами, піснями, музичними інструментами, хто не з чуток знає, що таке мінор і мажор, сольфеджіо, попурі та реперкусса. Свято відзначають також поціновувачі музики, а також усі, хто просто не уявляє ні дня свого життя без музики.

Цікаві факти про музикантів:

      Видатний німецький композитор Людвиг ван Бетховен перед тим, як почати складати музику, опускав голову в миску з крижаною водою.

     Італійський композитор Доменіко Скарлаті написав свою до-мінорну фугу після того, як його киця Пульчінела пройшлася по клавіатурі клавесину. Фуга отримала назву "Котячої".

     Ноти увертюри "Сна у літню ніч" Фелікс Мендельсон загубив у дорожній кареті. Але він не засмутився та зміг відновити усю партитуру просто по пам'яті.

   Едвард Гріг завжди тримав у кишені фігурку жабеняти, і перед кожним виступом потирав її руками "на вдачу".

     Знаменитий піаніст з Австрії Пауль Вітгенштейн під час Першої Світової війни втратив свою праву руку. Але це не зупинило музиканта, і він продовжив свою концертну кар’єру, граючи однією рукою. Вітгенштейн досяг такої майстерності, що міг легко грати твори складні навіть для піаністів з двома руками.

    Більшість людей знають Енріко Карузо як тенора. Проте знаменитий оперний співак міг використати свій голос у ширшому діапазоні. Якось під час виконання опери «Богема» композитора Пуччіні, один з басів сказав, що втратив голос. І тоді Карузо виконав арію за нього. При цьому ніхто з глядачів не помітив підміни.

   Гурт Metallica отримав звання першого і єдиного музичного гурту, який грав на всіх семи континентах. Metallica опинилася в Книзі рекордів Гіннеса після того, як відіграла концерт в Антарктиці.

    NoClue, репер з Сіетла, був занесений в Книгу рекордів Гіннеса як найшвидший репер у світі — він здатний прочитати 723 слова за 51,27 секунди.

   Для того, щоб винаходити гітари, необов’язково на них грати. Лео Фендер, винахідник таких моделей гітар, як Telecaster and the Stratocaster, сам не вмів грати на цьому інструменті.