Іди своєю дорогою, і нехай інші люди говорять що завгодно.

( травень1265 р. - 14 вересня 1321 р.)

https://youtu.be/FaKLlIWIgnY?si=_qADqLuSHkyq7I5t

https://youtu.be/6dEtS2GrXb8  

Данте Аліг’єрі народився у Флоренції у шляхетній родині. Точна дата народження Данте невідома: за різними джерелами він народився в 1265 р. між 14 травня і 13 липня. Про освіту Данте теж мало відомостей, є припущення, що він навчався вдома. Також, відомо, що він навчався у Болонському університеті, але не закінчив його. Першим коханням Данте Аліг’єрі стала Беатріче Портінарі, яку він зустрів вперше в 9 років. Він знав її, але між ними не було навіть тісних дружніх стосунків, але для неї він написав багато творів. На велике нещастя для Данте Беатріче померла 1290 року. Смерть коханої жінки змусила його з головою піти в науку, він вивчав філософію, астрономію, богослов’я, перетворився на одного з найосвіченіших людей свого часу, хоча при цьому багаж знань не виходив за рамки середньовічної традиції, що спиралася на богослов’я.

Однією з перших повістей Данте Аліг’єрі була « Нове життя» У 1295-1296 рр. Данте Аліг’єрі заявив про себе і як громадський, політичний діяч, брав участь у роботі міської ради. У 1300-му його обирали членом колегії шести пріорів, яка управляла Флоренцією.

У 1298 він одружився з Джеммою Донаті, яка була його дружиною до самої смерті, але ця жінка завжди грала скромну роль у його долі. У них було троє дітей. Активна політична діяльність стала причиною вигнання Данте Аліг’єрі з Флоренції. Розкол партії гвельфів, в якій він перебував, призвів до того, що так звані білі, в чиїх лавах був і поет, піддалися репресіям. Проти Данте було висунуто звинувачення в хабарництві, після чого він змушений був, залишивши дружину і дітей, покинути рідне місто і більше не повертатися. Сталося це в 1302 році. З цього часу Данте постійно поневірявся по містах Італії, Франції.

У вигнанні написав твори «Бенкет», «Еклоги», «Послання», поема «Квітка», трактат «Монархія», трактат «Про народне красномовство». Ім’я Аліг’єрі два рази вносили в списки осіб, які підлягають амністії, але обидва рази звідти викреслювали.

В 1316 році йому дозволили повернутися в рідну Флоренцію, але за умови, що він публічно зізнається в неправоті своїх поглядів і покається, але гордий поет не став цього робити. З 1316 року він влаштувався в Равенні, куди його запросив Гвідо да Полента, правитель міста. Тут в товаристві його синів, дочки Беатріче, шанувальників, друзів проходили останні роки поета. Саме в період вигнання Данте написав твір, що прославив його у віках, – «Комедію», до назви якої через кілька століть, в 1555 р, у венеціанському виданні додадуть слово «Божественна». Початок роботи над поемою відноситься приблизно до 1307, а останню з трьох («Пекло», «Чистилище» і «Рай») частин Данте написав незадовго до смерті. Він мріяв за допомогою «Комедії» прославитися і повернутися додому з почестями, але його надіям не судилося збутися. Захворівши малярією, повертаючись з поїздки до Венеції з дипломатичною місією, поет 14 вересня 1321 помер.

Данте Аліг’єрі і зараз залишається поетом-філософом, твори якого сприяють моральному відродженню та оновленню.

 

                                   Історія книгодрукування.

Від стін печери до друкованої книги

    Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності. В Україні свято встановлено згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року.

    Кирило створив спеціальну азбуку для мораван, разом з Мефодієм переклав перші тексти з Євангелія й Псалтиря. З дитинства обоє добре знали давньоболгарську мову, тому що були родом з м. Солуні, де поряд з греками проживало багато болгар. Це пояснює, чому в основу слов’янської мови брати поклали солунсько-македонський говір староболгарської мови, доповнивши новотворами з інших мов. Саме цю мову згодом назвуть старослов’янською. За свідченням болгарського монаха Чорноризця Храбра, це сталося 863 року. Цей рік і вважається початком слов’янської писемності.

    Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Шлях становлення слов’янської писемності був складним, адже кирилиця і глаголиця різні за своїм характером, графічно відрізняються одна від іншої, але мають певні аналогії в зображенні та назві букв, однаковий порядок розташування літер, що свідчить про взаємовплив однієї азбуки на іншу. Кирилиця – одна з найдавніших систем слов’янського письма, що відома за книжковими пам’ятками XI ст., її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності. Глаголиця ‑ одна з двох слов’янських абеток. Назва походить від старослов’янського «глаголъ» – слово, мова. Майже повністю збігаючись з кирилицею за алфавітним складом, розташуванням і звуковим значенням літер, глаголиця різко відрізнялася від неї формою букв. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах. Поширення у східних слов’ян набула кирилиця і згодом витиснула глаголицю, як більш проста й зручна азбука, що, ймовірно, еволюціонувала з грецької протягом довгого часу та була остаточно закріплена в кінці IX ст. учнем Кирила в Болгарії. Протягом історії кирилиці мінявся тип письма. Першим з’явився устав. З XIV ст. поширився півустав. Поява півуставу була зумовлена прискоренням процесу писання, оскільки потреба в книгах та ін. текстах збільшувалася. Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення в кін. XIV ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив – сучасне ручне письмо з пов’язаними буквами. Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У сучасному світі більше 70-ти національних мов побудовано на кириличній абетці.

    Брати Кирило та Мефодій дали слов’янам писемність рідною мовою, поклавши початок не тільки церковній, але й світський літературі. Вони перші організували богослужіння слов'янською мовою, переклавши на цю мову всі необхідні у церковному ритуалі службові книги: Апостол, Псалтир, Чотириєвангеліє, Требник тощо. Імена Кирила і Мефодія на віки увійшли в історію слов’ян. Вони створили першу слов’янську письмову мову, яка в подальшому вплинула на формування літературних мов багатьох слов'янських народів, яку в науці прийнято називати старослов’янською.

          Але ж як з’явилася сама книга? Що спонукало до її створення?

      Необхідність збереження інформації - був перший крок до її створення.

     З давніх-давен люди прагнули знань. Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як вполювати здобич... 

  

“Сторінками” перших книг стали стіни печер. Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний спосіб зберігання різноманітних знань. Малюнки на стінах печер зображували мисливські трофеї, сцени з полювань. Людина починає пошук носіїв інформації.

Глиняні дощечки прийшли на зміну печерному розпису.

У прадавньому Вавилоні 5000 років тому з'явилися перші книжки. Їх сторінками були глиняні плитки. На глину гострими паличками наносили літери, що мали вигляд клинців. По закінченню роботи «сторінки» обпалювали на вогні. Щоб перенести одну глиняну «книгу», її власникові доводилося наймати носіїв!

  

Перший тваринний “папір”

У ІІ ст. до нашої ери люди навчилися робити зручні і досить легкі книги з першого тваринного “паперу” — пергаменту (за назвою міста Пергам у Малій Азії). Шкури тварин мочили, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами і сушили. Коли шкури висихали, їх знімали, і акуратно обрізували.

Книги для багатих

На пергаменті було легко і зручно писати, але такий «папір» коштував надто дорого. Адже для виготовлення однієї книги треба було забити не один десяток тварин! Обкладинки книг оздоблювали золотом, сріблом та дорогоцінним камінням.

 В Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно, 400 років тому. На ньому тогочасні правителі складали важливі документи.

Папірус  – прадідусь сучасного паперу.

У ранньому середньовіччі єгиптяни навчилися виробляти аркуші для письма з болотяної тростини папірусу, що сягала заввишки 5 метрів.

Це була надзвичайно складна робота. Отриманий аркуш також називали папірусом. Він мав ніжний світло-бежевий колір і красиву сітчасту поверхню. 

Єгипетські “книги”

Написану на папірусі книгу не складали, а згортали у сувій. Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини.

Берестяні грамоти

Березова кора – береста

Матеріали та інструменти для роботи з березовою корою.

Берестяна грамота

Рукописні книги

Перші паперові книги з'явилися в Європі у ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого. Кожна перша літера сторінки була справжнім витвором образотворчого мистецтва.

Рукописні книги – справжній витвір мистецтва.

Де й коли з'явився сучасний папір?

Його винайшов китаєць Чай Лунь ще

в ІІ столітті нашої ери. До Європи папір потрапив значно пізніше — в ХІ-ХІІ столітті. Найстарішому паперовому документу України —600 років.

Книгодрукування.

З часом був винайдений спосіб друкувати книги на папері. Перша книга, друкована в Україні, була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона “Апостол”.

                             

Сучасне книгодрукування повністю автоматизоване.

На допомогу друкарям прийшов комп'ютер.

                          

                                

                                 

Книги-рекордсмени

Книги-сувеніри мають незвичайну форму.

                              

                               

                                 

Найбільша книга важить 225 кг. ЇЇ висота - 2 м, а ширина— майже 3.

                                 

Вага найменшої книги—лише - 19 г.

                                 

Скарбниці книг.

Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним.

Виготовляючи книги, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище).

В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

Бібліотеки майбутнього.

Віртуальні книги - комп‘ютерний варіант.

Книги на електронних носіях та мобільних телефонах.

    

Але ж взяти в руки нову книгу, доторкнутися до обкладинки, перегорнути обережно сторінки, вдихнути запах фарби – це набагато приємніше. Правда ж? 

 

 

 

 

Вишиванка – символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, яка вирізняє українця у багатомірному, багато  вбраному глобалізованому світі, це наш етнічний бренд.

День Вишиванки не є офіційним, але відзначають його не тільки в Україні, але й за її межами – українці та всі прихильні до нас та до нашої культури люди.

Леся Воронюк - українська письменниця, журналіст та громадський діяч, член Національної спілки журналістів України. Саме вона у 2006 році, навчаючись у Чернівецькому національному університеті імені Ю. Федьковича, стала ініціаторкою Дня вишиванки, який відзначають щороку в третій четвер травня.

Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір'ями, оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла. Для кожного ритуалу була особлива вишиванка. Дітям при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.

Першу школу вишивки в Київській Русі було створено ще в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У ній опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом.

Сорочка (особливо чоловіча) - символ кохання й вірності. У давньому замовлянні говорилося: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був". Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові.

На межі XIX - XX століть у містах спостерігається тенденція відокремлення вишиванки від традиційного костюму. Це в першу чергу стосується чоловічої вишитої сорочки, яку починають носити в поєднанні з європейським одягом. В сільській місцевості й далі слідували традиціям. 

Вважається, що першим сміливцем, хто пішов на таке поєднання, був Іван Франко, який одягнув поверх вишиванки піджак.

З давніх-давен і до сьогодні українці можуть похвалитися більше, ніж сотнею технік виконання вишивки! Таке різноманіття свідчить як про любов пращурів до краси та їх винахідливість, так і про незамінність вишитого одягу на всій території України. Найбільш популярні прийоми: вишивка хрестом

                                                                гладдю

мережкою

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.

Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори – червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний – в жодному разі не колір смерті чи жалоби, як ми звикли вважати, швидше навпаки: пращури наділяли його магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч таємних знаків і закликів до родючого ґрунту, що забезпечував урожай і достаток.
             Відповідно, дослідники вважають, що білий колір символізує світло і високодуховність, синій – холод і воду (є дуже часто антиподом червоному), жовтий – відображає свободу і щастя. Щодо зеленого кольору, то він є найулюбленішим серед українців після чорного і червоного. Він символізує ріст і розвиток, прагнення життя і молоду, дужу силу. Коричневий у вишивці ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий – з рівновагою та здійсненням бажань.

Орнамент вишивок ділиться на три основні групи: абстрактний, рослинний і тваринний. Цікаво, що рослинний орнамент  тепер можна зустріти не тільки у вишиванках, а і в колекціях іменитих дизайнерів, натхнених культурою і традиційним костюмом українського народу.

На українських модних подіумах тема вишивки подається в найрізноманітніших варіантах. Багато відомих українських дизайнерів дуже вдало обігрують наш традиційний одяг, презентуючи і на батьківщині, і всьому світові чудові зразки своєї творчості.

Наш національний етно-колорит продовжує надихати і закордонних дизайнерів, які створюють все нові й нові варіанти інтерпретацій традиційних українських візерунків.

                                                                 Вишиванка - неймовірна краса

Одягаймося модно, стильно, вишивано-різнобарвно, як це роблять користувачі Кирило-Ганнівської бібліотеки!

УКРАЇНСЬКА ВИШИВКА – ЕТНІЧНИЙ БРЕНД, ПЕРЕВІРЕНИЙ ІСТОРІЄЮ!