Кирило-Ганнівська бібліотека-філія КЗ "Зіньківська публічна бібліотека ім. В. Г. Короленка"

https://youtu.be/N4EYSGOSu28?si=6pYnVngrmknCUshV

Сьогодні в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни.

Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році (постанова ВРУ від 5 липня 2011), хоч і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття цього документа.

Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

«Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…» – таке формулювання містить резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 2005 року, якою запроваджено памʼятну дату.

Утім, останній рік війни Росії проти України виразно засвідчив, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення.
Необхідний мінімум – активне осмислення та діалог, щоб сприяти постійній свідомості у принаймні значної частини суспільства того, як діють механізми соціальної агресії.

А ще – уважність з боку міжнародних інституцій до системних порушень прав людини авторитарними режимами, щоб не бути засліпленими й заскоченими зненацька тим, що людиноненависницька ідеологія загорнулася в нову, неочевидну, обгортку.
І звісно – неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання організаторів і виконавців подібних злочинів сьогодні. І без власне готовності діяти на випередження.
Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту – нагода ще раз замислитися над цим.

За минулий рік ключові місця памʼяті про Голокост в Україні стали обʼєктами нападу з боку рашизму.
Бабин Яр. Символ Голокосту від куль у Східній Європі. 1 березня 2022 року, через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в цьому урочищі, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.

Дробицький Яр у Харкові. Це – відоме місце масових розстрілів цивільного, насамперед єврейського, населення нацистами під час Другої світової війни. За різними оцінками, тут поховано від 14 до 20 тисяч жертв нацизму. У 2002 році на місці трагедії відкрили меморіал. А у 2022-му в центральний монумент меморіалу – менору влучили російські снаряди.
Люди, які пережили Голокост чи нацистські табори смерті, після повномасштабного нападу Росії на Україну стали жертвами рашизму.

Ми бачимо, що навіть маючи таке потужне застереження, як памʼять про Голокост, не всі народи зробили висновки з цієї жахливої сторінки в історії людства. Значить, нам потрібно потроїти зусилля, віднайти нові підходи для збереження цієї памʼяті живою, для поширення правди про геноциди, щоб уникнути їх нового й нового повторення.

Сьогодні зникають покоління, які пережили страхіття масових знищень, жахливу трагедію людства – Голокост. Але пам’ять залишається в документальному і художньому слові.

Ми, нове покоління, повинні берегти пам’ять про Голокост, формувати наш світогляд в умовах толерантності та належного ставлення до загальнолюдських цінностей, щоб більше ніколи у світі не повторилася ця жахлива трагедія в світовій історії.