Щоб вам весело було

   Гумористична акварель до 100-річчя від дня       народження Павла  Прокоповича  Глазового

Глазовий Павло Прокопович народився 30 серпня 1922 року у с. Новоскелеватка Казанківського району Миколаївської області в родині хлібороба. Навчався у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник Другої Світової війни.
Після демобілізації навчався у Криворізькому педагогічному інституті, де на нього звернув увагу Остап Вишня, який посприяв тому, щоб Павла Глазового перевели на навчання до Києва. У 1950 році він закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова).
У 1950-1961 роках працював заступником головного редактора журналу «Перець». Після 1961 року, деякий час працював на радіо редактором музично-гумористичної програми, потім став заступником головного редактора в журналі «Мистецтво», фактично очоливши відділ «Новини кіноекрану».
Павло Глазовий виступав як гуморист і сатирик, працював переважно в жанрах співомовки, віршованої гуморески, байки. Друкуватися почав з 1940 року. Перша гумористична збірка «Великі цяці» вийшла в світ 1956 року. За життя поета окремими виданнями вийшли: поема «Слався, Вітчизно моя» (1958), збірки сатири та гумору «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968), жартівлива поема «Куміада» (1969), «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров’я» (1973), «Байки та усмішки» (1975), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1982), «Вибрані усмішки» (1992), «Веселий світ і чорна книга» (1996), «Сміхослов» (1997), «Сміхологія, вибране» (2003), «Архетипи» (2003).
Павло Глазовий зробив значний внесок і в дитячу літературу. Він автор дитячих книжок: «Іванець-Бігунець» (1963), «Як сторінка, то й картинка» (1964), «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965), «Перченя» (1966). У співавторстві з Федором Маківчуком написані «Пушок і Дружок» (1957) та «Старі друзі» (1959), а з Богданом Чалим – «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958).
Заслужений діяч мистецтв України (1993), відзначений орденом «За заслуги» III ступеня (1997), медаллю Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» – «За доброчинність», лауреат премії ім. Остапа Вишні 1988 року за книжку «Сміхологія», лауреат літературної премії імені Наталі Забіли, перший лауреат премії ім. Петра Сагайдачного 1996 року.
Член СП СРСР (1968).
Помер 29 жовтня 2004 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.                        

Творчість Павла Глазового життедайна,  вона є  завжди відкритою  сторінкою веселої  вдачі   українського  народу,  його доброго  настрою.            

   До 100-річного ювілею українського поета-гумориста  Павла Глазового Кирило-Ганнівська бібліотека-філія підготувала книжкову  викладку літератури "Патріарх   українського гумору".

   Олександр Забара за професією лікар-стоматолог, який користується великим авторитетом серед   земляків. А ще він відомий гуморист-аматор.  І саме гуморески Павла Глазового  вже більше 30  років звучать  з  уст нашого сільського гумориста, який є частим гостем нашої бібліотеки.  Які б не були часи, а творчість Павла Глазового дарувала і даруватиме людям радість і віру  в кращу  долю  нашої  України.

 

ПАВЛО  ГЛАЗОВИЙ ІМЕНИНИ Зібралися якось гості  В Козолупа Мини,  Випивали, відзначали його іменини. Вийшов Мина із-за столу,  Взяв за руку тітку  І пустився вибивати Громову чечітку. Раптом хлопчик-п’ятиліток  Вскочив у кімнату: — Там тебе до телефону  Викликають, тату! — Бач, синочку, всі вітають  Мину Козолупа! — Ні, питають, який дурень  Об підлогу гупа. **** ПІСЛЯ АВАНСУ Чоловік аванс одержав,  Здибався з дружком  Та добряче й причастився  Просто під ларком. І, п’янющий, як то кажуть, У дрезину, в дим, Почвалав у дитсадочок  За дитям малим. Там схопив синка за руку  І повів, як міг. Не устиг він ще ступити  Дома й на поріг, Як дружина в крик, у сльози:  — В тебе сором є? Ти привів чужу дитину. Де ж дитя моє?    Чоловіка в різні боки  Буйний хміль хита. — А яка тобі різниця? -  Жінку він пита.— Чи чужого прихопив я, Чи привів свого. Ти ж назад відтарабаниш  Завтра знов його.      МОВА  І   ЯЗИК Дід приїхав із села, ходить по столиці.  Має гроші — не мина жодної крамниці.  Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю.  — Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю.  — Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.  — Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.  — Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:  — На Вкраїні живете й не знаєте мови.  — Продавщиця теж була гостра та бідова.  — У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.  — І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід,  Бо якраз така біда в моєї корови:  Має, бідна, язика і не знає мови.