8 ТРАВНЯ - ДЕНЬ МАТЕРІ
День матері встановлений згідно з Указом Президента від 10 травня 1999 року і відзначається кожної другої неділі травня. Цього дня вітають матерів і вагітних жінок – майбутніх мам.
Це свято виникло у США. Спочатку це була ідея пацифістів – відзначати його як день єдності матерів у боротьбі за мир. Але подібна концепція не мала широкої підтримки ні в США, ні в інших країнах. У 1907 році американка Анна Джарвіс з Філадельфії у пам’ять про свою матір виступила з ініціативою вшанування матерів. Першим визнав День матері офіційним святом штат Вірджинія у 1910 році. А 1914-го президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь усіх американських матерів.
Після завершення Першої світової війни День матері почали відзначати і в деяких європейських країнах.
На сьогодні День матері відзначається у 85 країнах світу. Українці теж долучилися до його святкування, і сталося це у 1928 році, щоправда, не в Україні, а в Канаді. Ініціатором став Союз українок Канади. Наступного року свято відзначалося вже й у Львові. Ініціативу канадських жінок підтримала головна редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді День матері відзначали дуже широко.
Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях свято було заборонене. Лише з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.
Із давніх-давен зверталося і звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині — до матері, уславлюючи її благословенне ім'я. Мати дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов. Її колискові супроводжують нас протягом всього життя, а мудре слово допомагає долати труднощі.
Саме цьому образові присвячені найкращі твори відомих світових митців. Їй, дорогій і милій, єдиній і коханій присвячували свої поезії Т. Шевченко і Леся Українка, В. Симоненко і А. Малишко.
В шістдесяті роки XX століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів: І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, Б. Олійник, В. Стус, В. Симоненко. Вони прагнули наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, правди — цих загальнолюдських цінностей, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів.
Образ матері в поезії А. Малишка
Твори Андрія Малишка про матір — «Пісня про рушник», «Не стій, мати, коло хати», «Яблуні» сповнені прекрасних почуттів до жінки, що випестила, викохала його, дала життєвий заповіт:
Мене навчала мати ще колись:
— Як виростеш, моя мала дитино,
То мудрим будь і мужнім будь в житті,—
Скупі два слова.
Нелегкі два слова.
У цьому вірші образ матері наче огорнутий серпанком найніжнішої любові і глибокої пошани. Гімном материнської любові можна назвати вірш «Пісня про рушник», що увійшов до збірки «Серце моєї матері». Ліричний герой Малишкових творів згадує своє босоноге дитинство, турботливі материнські руки. Йому затишно, коли він воскрешає у своїй пам'яті зворушливий образ рідної неньки.
Мати для кожного — то найрідніша в усьому світі людина. Можна вибирати друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати, — писав інший видатний український поет Василь Симоненко.
Поезія Андрія Малишка пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. Кожний рядок його віршів випромінює любов і доброту.
У «Пісні про рушник» поет закохано пише і про українську землю. Тут і «росяниста доріжка», і «зелені луги», і «солов'їні гаї», і «тихий шелест трав». Такі ніжні поетичні образи надають творові ще більшої краси. Вони дорогі поетові з дитинства, так само, як і образ рідної неньки, який зігрівав його душу протягом усього життя:
Я знаю, що навіки і віднині
Мені очей старечих не забуть,
Подвір'я тихе і дідівську хату,
Казок дніпрових золоті мости,
Тебе, маленьку, рідну, сивувату,
Дано навіки в серці пронести.
Мати — це символ чистоти та любові, а образ рушника у вірші — символ життєвого шляху, долі. З яким душевним теплом автор говорить про матусю: «рідна мати моя», «твоя незрадлива усмішка, засмучені очі хороші твої». Образ матері в «Пісні про рушник» набуває узагальненого значення. З глибинних джерел народнопісенної творчості черпає Малишко барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
Коли слухаєш пісню, створену на ці слова, аж сльози навертаються на очі від ніжності і зворушення. У материнських очах — тривога і смуток, сподівання на щасливу долю сина, побажання йому добра в невідомім краю. Мати розлучається з сином і дуже сумує, але вірить у щасливе майбутнє своєї дитини: і запорукою щастя є «рушник вишиваний», який завжди оберігатиме від будь-якого лиха:
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Вишиваний рушник здавна сприймався українцями як один із оберегів родинного життя, він символізував долю, життєву стежку. Дівчата дбають про них, готують до весілля, щоб подружнє життя було щасливим. А при одруженні в найурочистішу хвилину молодята стають саме на рушник — запоруку вірності та любові.
«Пісня про рушник» стала справжньою перлиною в українській поезії двадцятого століття. Вона і в майбутньому пробуджуватиме в наступних поколінь найсвітліші почуття.
У грізний час війни Павло Тичина написав сповнені невтішного смутку й щемливої ніжності рядки: «Матері забуть не можу...»
Від Шевченкового «Там матір добрую мою» до оцього Тичининого зізнання українська поезія протягом віків співає величальну пісню матері.
Уся ж бо краса світу, його безмежність і незбагненність втілилися для нас у жінці-матері. Вона — наша порадниця й розрадниця, наша наставниця й заступниця. Перше слово, яке ми вимовляємо, звернене до неї, матері, що подарувала нам життя, трудом і мукою щоденною навчила нас говорити, бачити сонце, слухати пісню. І тому з образом матері пов'язуємо ми найдорожче серцю: рідний дім, квітучий сад, запашний степ — усе те, що зветься Батьківщиною.
Немає коментарів:
Дописати коментар