Чорнобиль - наш біль

        БІБЛІОГРАФІЧНИЙ  ОГЛЯД   ЛІТЕРАТУРИ  ДО  ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ  КАТАСТРОФИ

26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою. Ось уже 36років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, гіркий, печальний. Чорнобиль. Це слово сьогодні стало символом горя, страждань, розорених людських осель.

Після вибуху на ЧАЕС почали прибувати спеціалісти – ядерники та пожежні для ліквідації аварії. Пізніше їх так і назвали – ліквідатори. У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті, хто набирав максимально небезпечну кількість радіації поверталися додому, а на їх місце приїздили інші. Але спочатку так ніхто і не знав наскільки небезпечне радіаційне зараження. Ці люди до наших часів залишаються героями. День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС — день пам’яті в Україні. Відзначається щорічно 14 грудня у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.

Чорнобиль… Нині це слово знає увесь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль. Тема Чорнобильської аварії відображена в багатьох документальних та художніх творах.

Майже щороку в українських та закордонних видавництвах виходять книги про Чорнобильську трагедію. Художні видання про катастрофу наповнені переживаннями та тужливими спогадами про минуле, автори-документалісти та історики, скинувши з себе кайдани радянської цензури, намагаються підійти до висвітлення цієї теми з максимальною об'єктивністю. Ми зібрали 6 книг про Чорнобиль, які по-різному повертають читача у квітень 1986 року.

Світлана Алексієвич «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього»

У 2019 році НВО зняли серіал «Чорнобиль», сюжет якого частково побудований на книзі Світлани Алексієвич. «Чорнобильська молитва» - це сповідь очевидців, це крик про зруйновані життя, це горе тисяч людей. Роман побудований на основі інтерв’ю з потерпілими від аварії на ЧАЕС: пожежниками, ліквідаторами, їхніми родичами, місцевими мешканцями. Книга перевертає світогляд і змушує переосмислити цінність людського життя.

Галя Аккерман «Пройти крізь Чорнобиль»

Книжка Галі Аккерман - це подорож письменника крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль.

Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи. Незаперечна цінність видання і в тому, що це погляд людини з іншої культури, з інших культур - адже авторка суміщає в собі єврейську, російську і французьку культури, родинно пов'язана з Україною.

Анатолій Андржеєвський «Чорнобильський пес Аксель»

У чорнобильській круговині час не зупинився. Він спливає по-іншому — вночі у минуле, вдень у прийдешнє. Чорнобиль не завмер. В його роздолах снують породжені випромінню химерні істоти, що назавше стали потойбіччям чорнобильського обширу, готовими розповісти про лихо, яке прогризлося в кожну живу клітину, що трапилася на його шляху.

І от у йонізованому просторі з'являється мале і допитливе життя — хлопчик Мирось, який приїхав сюди з батьками як мандрувальник. Провідниками дитини у відчужений світ стають пес Аксель, бузько Люк, чудовисько Бальдадер, пантера Раїла, Єдиноріг із прийдешності та інші тварини-примари. А може, вони таки існують? Просто невидимі, як і випромінь, що, мов чорна птаха, накрила нас своїм крилом 26 квітня 1986 року.

Сергій Плохій «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»

Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки.

Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою.

Сьогодні реактори чорнобильського типу вже не будують, але авторитарні режими, які тримають повний контроль над інформацією, усе ще існують. Зрештою, і в Україні досі виробляють майже 50 % усієї електроенергії на атомних станціях. Нам є чим поділитися зі світом стосовно досвіду Чорнобиля, але є над чим задуматися і самим.

Володимир Шовкошитний «Чорнобиль: Я бачив»

Художньо-документальна повість «Я бачив» - це нова спроба одного з провідних українських сучасних письменників Володимира Шовкошитного, самовидця Чорнобильської аварії й активного ліквідатора її наслідків, поєднати воєдино літературу пам'яті й літературу факту. Адже, на його думку, не існує жанрів поза життям, а воно, життя, є жанром всеохопним.

Отож, у творі поєднані спогади очевидців найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, учасників ліквідації її наслідків, простежені долі літературних героїв, проаналізовані техногенні, економічні, соціальні й медичні наслідки наймасштабнішого рукотворного лиха, показані перспективи повернення забруднених територій в народногосподарський обіг.

Ця книга дає відповідь на головні питання, що постали після Чорнобиля, вона показує духовний зв'язок героїв Чорнобиля, майданівців та учасників АТО. Адже всі 33 роки після Чорнобиля автор був в епіцентрі Українського життя. У книзі спростовується безліч міфів, зокрема, породжених серіалом каналу НВО «Чорнобиль».

Олег Векленко «Чорнобиль: етюди з натури»

Книжка спогадів учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, художника, професора Харківської державної академії дизайну і мистецтв Олега Векленка про його особисті відчуття, пережиті в період перебування в Чорнобилі в травні–червні 1986 року.

Автор розказує, яким було повсякденне життя ліквідаторів у таборі неподалік станції, про примітивні засоби захисту і про те, що усвідомлення справжньої небезпеки прийшло набагато пізніше. Щирі історії про ті дні написані живою мовою і доповнені авторськими малюнками та фотографіями.

На серце ліг незримо й тяжко, І плине над землею дзвін Із тихим стогоном протяжно.

Традиції і краса Великодня

  Великдень – це найважливіше свято після Різдва для всіх християн по всьому світу. У цей день всюди звучить «Христос Воскрес» – «Воістину Воскрес», а родини збираються за святковим столом. Знаменному торжеству перемоги життя над смертю передує строгий піст, Чистий четвер і Страсна п’ятниця. А у Велику неділю миряни нарешті можуть насолодитися їжею, співами й гуляннями.

За декілька днів до Великодня українці починають активно готуватися до свята. У Чистий четвер господарі прибирають у себе в домівках, наводять ідеальний порядок як у помешканнях, так і в думках. Ще до сходу сонця приймають контрастний душ або купаються у водоймах, щоб очистити тіло й душу до настання моменту, коли Ісус Христос зійшов на землю. Тоді вже ставлять тісто для випікання пасок, а яйця фарбують у яскраві й насичені кольори, прикрашають їх різноманітними візерунками. На Великдень вони перетворюються у витвір мистецтва. У Страсну п’ятницю згадують про страждання Христа, а в церквах звучать молитви. Це день, коли заборонено займатися домашніми справами й веселитися. Повір’я гласить: «Хто пісні у Страсну п’ятницю співає – на Великдень сльози проливає».

Усі ці великодні традиції дуже схожі для православних і католиків. Але все одно в кожній країні звичаї святкування Христового Воскресіння відрізняються. Ягня, шоколадні зайці, білбі, нарциси – це лише декілька атрибутів Великодня в країнах світу.

 Великобританія

Напередодні Великодня в учнів настають двотижневі канікули, а дорослі відпочивають декілька днів. У четвер британці подають милостиню, а в п’ятницю церковні дзвіниці затухають до Великої неділі. У ці дні випікають булочки, пироги з родзинками, пасхальний хліб. На вітринах крамниць, кондитерських красуються солодкі зайці, пряники, цукерки, шоколадні яйця. Дорослі готують кошики солодощів, щоб зранку привітати дітей.

А вже у неділю усі британці одягають новий та найкращий одяг і йдуть на службу. Так вони прощаються з зимою та зустрічають прихід весни, оновлення всього живого. На великодній стіл виставляють страви з баранини, легкі салати, фрикадельки, випічку, писанки, але не справжні, а шоколадні, і, звичайно ж, паску.

Для дітей влаштовують змагання. Згідно з легендою, заєць ховає пасхальні яйця в будинку, надворі, а дітлахи мають чим швидше їх відшукати. А хто більше назбирає, той отримає приз. Серед дорослих існує своя забава. У деяких місцевостях влаштовують катання відварених яєць з невеликих схилів. У кого воно прокотиться найдовше й не трісне, той перемагає.

 Німеччина

Святкові стрічки, букети з квітів, солодощі і фрукти на дверях – так починають готуватися до Великодня німці. Вулиці наряджаються шоколадними яйцями, зайцями, цукерками, які видніються в садках, на будинках, а діти бігають біля крамниць, роздивляючись ягнят у формі пирога, пряника, тістечка та багато іншого. Батьки заздалегідь збирають кошики з подарунками, а ще вигадують великодні квести для своїх чад. Малеча перевертає все в пошуках солодких скарбів.

Столи рясніють усім найсмачнішим – це блюда з риби, м’яса, штруделі, тістечка, пиріг -ягня, яке символізує місце народження Христа. А головна прикраса столу – нарциси. Німці називають їх пасхальними дзвонами. Існує вірування, що на Великдень ці квіти дзвенять.

За обіднім столом збираються всі родичі, а після вирушають на прогулянку. Часто родини виїжджають на природу. Для німців цей день знаменує переродження, коли природа звільняється від зимового покрову й нарешті вбирається у зелене вбрання. Тому вони не люблять сидіти вдома у світлий день Воскресіння Христа, а гуляють і дихають першим весняним повітрям.

 Франція

Великдень французи проводять, як і німці, на природі. У цей день повсюди люди влаштовують пікніки, а звідусіль лунають дзвони. Вони сповіщають про повернення Христа до світу живих. Але передує святу тиша, а будинки вбирають у червоні стрічки, квіти й дзвіночки. Від Страсної п’ятниці церковні дзвіниці мовчать. Так вшановують пам’ять про Христа, який спокутував людські гріхи.

Як і в Великобританії та Німеччині, солодкі зайці та яйця – основні атрибути свята, французи також не можуть уявити Великдень без них. У магазинах вишиковуються черги за випічкою, тістечками, шоколадними монетками й рибками.

Святкування починається з моменту, коли діти вже вишукують заховані солодощі та інші пасхальні подарунки вдома, на вулиці. Найчастіше їх ховають у траві в саду, і як тільки кошики наповнюються шоколадними яйцями, дітлахи поспішають до столу, де на них уже чекає частування.

Хоча французи не так строго постяться, але обов’язково відвідують церкву на Великдень. Коли повертаються додому, перед святкуванням моляться, а потім приступають до страв. У них побутує традиція дарувати освячені яйця та воду своїм друзям, рідним у цей радісний день.

Італія

У ніч на Страсну п’ятницю проходять стилізовані хрестові ходи грішників, які тягнуть за собою кайдани та несуть факели. А вже субота – день, коли все стихає. У неділю до Рима з’їжджаються сотні тисяч італійців з різних куточків країни, щоб взяти участь у святковій процесії. На головній площі Папа Римський благословляє прихожан і сповіщає про Воскресіння Христа.

Після офіційної частини, парафіяни збираються у колі сім’ї, друзів і частуються пасхальним сніданком. Зазвичай італійці випікають сирний пасхальний пиріг або коломба. Він нагадує традиційну українську паску, але має лимонний смак і аромат. Та все залежить від місцевості, кожний італійський регіон має свій рецепт великодньої випічки. На Сицилії готують пиріг із сиром, пшеницею та цукатами, на півдні – з сиром пекоріно, пармезаном, яйцями й ковбасою, а в Мілані печуть пасхального голуба. Це кекс з мигдалем і цукровими кульками.

У світлий понеділок італійці проводять час на природі, гуляють, влаштовують пікніки з друзями, рідними.

Австралія

Якщо в більшості європейських країн традиційними символами Великодня вважається шоколадний заєць, то для австралійців – це білбі. Пасхальні смаколики випікають у формі місцевої тварини, яка живе у їхній місцевості.

Перед тим, як піти до церкви на службу, австралійці їдять солодку булочку на сніданок. А на стіл уже ставлять смажене м’ясо, овочі, фрукти й різні десерти. На Пасху полюбляють безе зі шматочками ківі, полуниці, банану чи мандарин. І куди ж без великодніх шоколадних яєць!

В Австралії теж часто проводять це свято на свіжому повітрі. Місцеві вірять, що на Пасху природа очищається, а вода набуває цілющі властивості. А ще спеціально організовують фестиваль повітряних куль у вигляді пасхальних яєць, який проходить кожного року.

 

Все починається з книги

 

Книга – це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе

В. Сухомлинський

2 квітня народився великий казкар усіх часів – Ганс Крістіан Андерсен (1805 – 1875 рр.). “Снігова Королева”, “Принцеса на горошині”, “Гидке каченя” – улюблені казки багатьох людей у світі. Вони та багато інших творів, принесли світову славу Гансу Крістіану Андерсену. Щорічно, другого квітня, в день народження казкаря світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим нескороминущу роль дитячої книги. Міжнародний день дитячої книги — свято, встановлене з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Цим акцентується увага на надзвичайно важливій ролі дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь . В історії літератури мало знайдеться письменників, які б заслуговували на звання «Великий казкар», «Добрий чарівник», «Король казок». Скрізь, у всіх країн і народів королем свята вважається Андерсен. Чарівному казкарю Андерсену належать романи, п’єси, вірші, проте в літературі він залишився перш за все як автор казок та історій, що склали 24 збірки, виданих в 1835–1872 роки. Світову славу Андерсену принесли його казки, в яких поєднується романтика і реалізм, фантазія, гумор та сатира. Біографія Андерсена теж нагадує казку, особливо якщо з довірою поставитися до його розповіді про себе в двох великих мемуарних нарисах «Казка мого життя». Твори Андерсена спонукали українського композитора Жанну Колодуб до створення багатьох музичних творів для дітей.

Другого квітня на черговому конгресі Міжнародної ради з дитячої книги письменникам і художникам вручається Міжнародна премія ім. Г.К.Андерсена.

Першим лауреатом Міжнародної премії ім. Г.К.Андерсена стала англійська письменниця Елеонор Фарджон у 1956 році, а у 1958 р.  Міжнародну премію одержала Астрід  Ліндгрен із Швеції.

Лауреатами Міжнародної премії ім. Г.К.Андерсена стали відомі дитячі письменники Джанні Родарі, Туве Янссон, Кристине Нестлінгер, Джеймс Крюсс, Богумила Ржига, Тетяна Маврина та інші.

У наш складний і бурхливий час, коли стрімко зростає потік інформації, що його дістає людина з усіх можливих джерел, твори дитячих письменників проходять випробування на подальше життя.

Дитячі книги вбирають у себе цілий світ: все цікаве, що трапляється на світі, рано чи пізно в них потрапляє. Їх нескінченне строкате різноманіття тішитиме все нові й нові покоління людей.

До Міжнародного Дня Дитячої книги Кирило-Ганнівська бібліотека-філія підготувала казкову вітрину "Магічний світ казок"