27 СЕРПНЯ- 165 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ФРАНКА
Дитячі твори Івана Франка
У літературній спадщині Івана Франка помітне місце посідають казки для дітей... Письменник не просто переказує їх, а вводить деякі нові мотиви в стару основу, щоб скерувати увагу малих читачів та слухачів від казкових подій до життя, пробудити інтерес до реальних життєвих ситуацій, їхнього осмислення і розуміння
Іван Франко щиро любив рідну землю. Україна, її природа та люди живуть у його віршах, оповіданнях, повістях. З великою майстерністю малює він чудові пейзажі Прикарпаття. Найулюбленіші для поета картини весняного пробудження, коли тане сніг, скресає лід на річках, зацвітають перші квіти. І ми розуміємо, що це не просто картини природи, а й відтворення душевного стану людини, яку не зламали тяжкі життєві обставини, що мужньо вистояла в боротьбі.
З теплим сердечним почуттям, з батьківською любов'ю писав Іван Франко про дітей. За словами Михайла Коцюбинського, він "наче спочиває на дітях од моря сліз і горя, співцем якого він зробився". Сучасники І. Франка розповідають, як тепло ставився письменник до малечі. Це була любов, зіткана з найніжніших людських почуттів. Де б він не зустрічав дітей, завжди знаходив час з ними поговорити, послухати їхні розповіді.
"Життя, − говорив Франко,− мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце".
Іван Франко написав цілий ряд оповідань, героями яких є сільські діти. Ці оповідання постали на основі його власних спогадів про дитинство, років навчання в сільській і міській школах і мають здебільшого автобіографічний характер. У них, як казав сам Франко, відтворені картини виховання сільської дитини "від перших проблисків власного думання, а кінчаючи найвищими ступенями середньої школи", формування її характеру, становлення особистості.
Найулюбленіший герой І. Франка − хлопчик Мирон. З ним ми зустрічаємося в багатьох оповіданнях.
П'ятирічний герой оповідання "Малий Мирон" викликає наші симпатії допитливістю, здатністю самостійно мислити. Дитина замислюється над безліччю питань, відкриває для себе чудовий світ навколишньої природи, власним розумом доходить до невеликих, часом наївних, але важливих для неї відкриттів. Яке ж майбутнє чекає цього розумного хлопчика? Чи зможуть розвинутись його природні здібності в умовах злиднями прибитого, забобонами затурканого села? Нічого втішного не може відповісти на це питання письменник. Можливо, що стане малий Мирон таким самим забитим, темним, згорьованим селянином, як і більшість його односельчан. А якщо він здобуде освіту і присвятить своє життя допомозі бідним людям то й тоді чекає на нього безрадісна доля: "Навістить він і стіни тюремні, і всякі нори муки та насилля людей над людьми, а скінчить тим, що або загине десь у бідності, самоті та опущенні на якімсь піддашші, або з тюремних стін винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу, або, стративши віру в святу, високу правду, почне заливати черв'яка горілкою, аж до цілковитої нестями. Бідний малий Мирон!"
Та ось сільський хлопчина, що виростав на лоні природи, під опікою люблячих батьків, змалку привчений до праці, з радістю йде до школи ("Грицева шкільна наука"). Вже на першому уроці вчитель "потягнув його за понятливість різкою по плечах". А далі щоденна бійка, безглузді методи навчання зовсім вбили в хлопця інтерес до шкільної премудрості, перетворили його на переляканого, забитого "тумана вісімнадцятого". Після року навчання "Гриць вертав додому якраз такий мудрий, яким був перед роком". З усієї шкільної науки виніс він лише безглузде "а баба галамага".
Тяжкою і безрадісною була шкільна наука і для малого Мирона, героя оповідань "Олівець", "Під оборогом", "Schonschreiben".
Жорстокі, бездушні вчителі, які знали лише один засіб впливу на учнів − різку, зубрячка, далекі від живого життя шкільні предмети перетворювали роки навчання на справжню каторгу. Школа калічила дітей не тільки фізично, але й вбивала в них "всяку іскорку критики і власної ініціативи", перетворювала слабших на духовних калік. У серцях же сильніших духом проростало обурення і "вічна ворожнеча проти усякого поневолення та тиранства".
Багато радощів давало сільській дитині спілкування з природою. Герой оповідання "Під оборогом" малий Мирон повертається з міської школи на канікули до батькової оселі. Увесь тиждень працює він разом з дорослими на полі, на косовиці, але вже в неділю − він вільний. "Для нього немає більшого щастя, як самотою блукати по лісі − рано в неділю, коли там нема ні живої душі... Він слухає шуму дубів, тремтить разом із осиковим листочком на тонкій гілляці, відчуває розкіш кожної квітки, кожної травки, що хилиться під вагою діамантового намиста роси..." Природа виховує в душі хлопця розуміння краси навколишнього світу, вона для нього жива істота, він прагне зрозуміти її голоси. Як з живою істотою стає він на двобій з сліпою силою стихії. Розуміючи, що зловісна градова хмара несе загибель полям і сіножатям, знищить наслідки великої щоденної селянської праці, малий Мирон перемагає власний страх, заклинає хмару: "Не пущу! Вертай назад!" І відбувається чудо − хмара обминає оброблені .поля, градова злива падає на ліс.
Прекрасна жива природа буває безсилою перед людиною. Так легко зірвати квітку, зламати гілку, позбавити життя тендітну пташку.
Милосердю і любові до всього живого вчить оповідання "Мій злочин"... Давно-давно нерозумний хлопчик вкоротив життя малій красивій пташині. Минуло багато років, але в пам'яті вже немолодого чоловіка живе болючий спогад про цей нерозсудливий вчинок. І в часи важких ударів нещасливої долі, в хвилини тривоги і розпуки йому здається, що сам він ота маленька, слабосила пташка, якій щохвилини уперта, завзята і нерозумна сила може без причини й цілі скрутити голову...
У літературній спадщині Івана Франка помітне місце посідають казки для дітей. Протягом багатьох років він був активним співробітником українського дитячого журналу "Дзвінок", в якому опублікував цілий ряд казок, створених на основі відомих світових сюжетів. Письменник не просто переказує їх, а вводить деякі нові мотиви в стару основу, щоб скерувати увагу малих читачів та слухачів від казкових подій до життя, пробудити інтерес до реальних життєвих ситуацій, їхнього осмислення і розуміння.
Використовуючи мандрівні сюжети, письменник вводить у свої казки колоритні українські побутові деталі, окремі сцени, що відтворюють тогочасну галицьку дійсність.
Про роботу над казками Іван Франко писав: "Кожну казку я перероблював основно, прибиваючи її до смаку, розуміння й окружения наших дітей і нашого народу, бажаючи й оці чужоземні зробити так само нашими, як ті, що їх оповідає довгими зимовими вечорами наша сільська бабуня дітям у запічку".
У передмові до другого видання казки "Абу-Каси-мові капці" Іван Франко розкриває джерело її сюжету − казку із старовинної збірки арабських казок в німецькому перекладі, яку він колись придбав у антикварній книгарні. З гумором розповідає поет про пригоди старого скупаря багдадського купця Абу-Касима, який ніяк не може позбутися своїх старих, драних капців. Але зміст казки не обмежується лише висміюванням скнарості як негативної риси людського характеру. Іван Франко на казковому матеріалі викриває деспотизм, підкупність державних чиновників, показує безправ'я окремої людини. Втративши майно, Абу-Касим відмовляється від думок про збагачення, розкаюється у своїй скнарості і стає богомільним жебраком.
Як зазначала дочка письменника, Ганна Іванівна, Іван Франко знав безліч народних казок, байок, пісень про тварин і залюбки оповідав їх своїм дітям. Звірів представляв він як мислячих істот, що живуть майже людським життям. "Ці всі прекрасні казки і оповідання читали ми пізніше вже як друковані твори − "Коли ще звірі говорили", "Лис Микита" і інші казки, що були нашою першою духовною поживою",− згадувала пізніше дочка письменника.
Велика група казок про тварин об'єднана Іваном Франком спільним заголовком "Коли ще звірі говорили". В основі сюжету цих творів лежать мотиви відомих казок народів світу − українських, російських, німецьких, грецьких, індійських, сербських. Герої цих творів − хитра Лисичка, хижий Вовк, мудрий їжак, дурний Осел та інші − є носіями певних людських якостей, а самі казки під личиною вигадки криють звичайно велику життєву правду. Адже говорячи про звірів,− каже Іван Франко,− казка "одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: − Та чого ви, братчики, смієтеся? Адже се не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих з вашою глупо-тою, з вашим лінивством, з вашою захланністю, з усіма вашими звірячими примхами та забавами. Адже ж я навмисне даю їм ваші рухи, ваші думки, ваші слова, щоб ви якнайкраще зрозуміли − не їх, а себе самих!"
У казках Івана Франка про тварин викривається державний лад "звірячого царства", в якому панують сильні й хижі Леви, Вовки, Ведмеді, що живуть за рахунок працьовитих Ослів, покірних Баранів, несміливих Зайців. Проте представники панівної верхівки виявляються примітивнішими, дурнішими від тих, за рахунок яких існують. Цар звірів Лев поступається розумом вигадливому Ослу ("Осел і Лев"), який перемагає і хижого владолюбного Вовка ("Вовк війтом"); звірячого ворога, лютого пана Ведмедя перемагає малий, але розумний Заєць. Як і в народних казках добрий, чесний, сміливий бере гору над лихим, підступним, боягузом. Малі пташки Королики не дозволили Ведмедеві ображати їхню гідність, примусили його просити пробачення ("Королик і Ведмідь"), їжак-неборак покарав хитру Лисичку за її віроломство ("Три міхи хитрощів"), а добродушний Журавель провчив хитромудру куму Лисичку її ж методом ("Лисичка і Журавель").
Широкої популярності набула поема-казка Івана Франка "Лис Микита". У ній також використаний відомий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитрого лиса та його пригоди. У цьому творі письменник висміює вади людського суспільства. "И у нас, між хрещеними людьми, не одно таке діється, про яке тут у казці розказано",− наголошує він у передмові.
У звірячому царстві, як і між людьми, часто панує неправда, здирство, хабарництво, багатий і сильний гнітить бідного й слабкого. В образах Лева, Ведмедя, Вовка, Лиса, Борсука уособлені панівні класи тогочасної Галичини − цісар, царедворці, міністри, поміщики. Найхитріший і найспритніший між ними Лис Микита, який не зупиняється ні перед якими злочинами − зрадою, шахрайством, вбивством,− аби забезпечити собі багате, сите життя. Цар звірів Лев робить його своїм найближчим помічником, дає йому необмежену владу, бо й сам "грабує чисто, а не хоче особисто, шле Ведмедів і Вовків". Дрібним мешканцям звірячого царства − зайцям, птахам − немає життя, вони безправні, їх безкарно нищать, пожирають всевладні хижаки.
У поемі-казці Іван Франко широко використав українську народну творчість − казки, байки, пісні про звірів. У ній знаходимо також ряд картин, що відтворюють народний побут, звичаї. "Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений рисунок накладав наші українські кольори",− писав Іван Франко в передмові до "Лиса Микити".
Цим же методом скористався Іван Франко, створюючи казку "Ріпка". Стара народна казка переказана ним по-новому, ритмізованою мовою, насичена елементами українського народного побуту. Казка вчить жити, працювати гуртом, дружно.
Відображаючи життя, побут і звичаї галичан, Іван Франко користувався всіма багатствами їхньої мови, що має відмінності порівняно з мовою, якою говорить українське населення інших областей. Письменник широко застосовував у творах діалектизми − своєрідні слова, вирази, синтаксичні конструкції, властиві мові певної місцевості.
Разом з тим він постійно прагнув наблизити мову своїх творів до загальноукраїнської літературної норми. Від видання до видання переглядав тексти, вилучав діалектизми, застарілі форми.
Кирило-Ганнівська бібліотека-філія пропонує користувачам-дітям книжковий перегляд літератури , присвячений 165-річчю від дня народження Івана Франка " Світ творів Івана Франка для дітей"
У лютому 1986 року XXVII з'їзд КПРС ухвалив нову редакцію Програми партії, на котрій обрали завдання побудови комунізму, проголосивши курс на вдосконалення соціалізму. Саме тоді з цього періоду Україна, тоді ще УРСР, стає на шлях державотворення.
1989 рік
Народний Рух України (як громадсько-політична організація) заснований 1989 року та зареєстрований Радою Міністрів УРСР 1990 року. І-й (установчий) з'їзд Руху відбувся 8-10 вересня 1989 року в Києві у конференц-залі Київського політехнічного інституту, під назвою Народний Рух України за перебудову. У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до осіб, що сповідували ідеї інтегрального націоналізму. Але домінували в організації настрої національної демократії. Опівдні 8 вересня 1989 року в будинку культури Київського політехнічного інституту відкрилися Установчі збори Народного Руху України за перебудову. В оргкомітеті працювали 111 людей. Головою оргкомітету обрали народного депутата СРСР Володимир Яворівський.
Закон УРСР Про мови в Українській РСР, ухвалений 28 жовтня 1989 року. Закон став першим вагомим здобутком національно-демократичних сил і закріпив позиції, які на той час здобули українська інтелігенція та національний рух.
Стаття 2. Державна мова Української РСР
Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи і організації створюють всім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею.
1990 рік
Українська хвиля — живий ланцюг відбувся у неділю 21 січня 1990 року, коли мільйони людей взялися за руки, з'єднавши Івано-Франківськ (через Львів) і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Він був одним із наймасштабніший у світовій історії. Довжина ланцюга перевищувала 770 км. За взірець його організатори мали "Балтійський шлях".
Балтійський шлях — масова акція, проведена в балтійських республіках СРСР 23 серпня 1989, коли близько двох мільйонів громадян цих республік, тримаючись за руки, утворили між Таллінном, Ригою та Вільнюсом "живий ланцюг" завдовжки майже 600 км. Це був мирний протест проти наслідків пакту Молотова-Ріббентропа, укладеного того дня.
Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Ухвалена Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.
У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».
Підняття українського прапору в Києві — 24 липня 1990 року. Процес повернення українцям їхнього стягу розпочався 26 квітня 1989 року. Перше публічне підняття синьо-жовтого полотнища над Львовом. На велелюдній площі Ринок.
Відзначення 500-ліття Запорозького козацтва — масовий історико-просвітницький захід Відзначення відбувалося у Дніпропетровській та Запорізькій областях 1-5 серпня. Загальна кількість учасників святкування за різними оцінками від 300 до 500 тисяч людей. Численні делегації були від усіх областей України включно з Кримською.
Завершилось свято масштабною ходою 5 серпня у Запоріжжі. Маршрут: від Правого берега через Дніпрогес головною вулицею до центру Запоріжжя, де відбувся мітинг.
Революція на граніті — кампанія широкомасштабних акцій ненасильницької громадянської непокори, заздалегідь організована українською молоддю, переважно студентами. Протести тривали з 2 до 17 жовтня 1990 року в УРСР. Стрижнем протестних подій було студентське голодування на площі Жовтневої революції у Києві (нинішньому Майдані Незалежності). Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту. Завершилась відставкою голови Ради Міністрів України Віталія Масола.
1991 рік
7 березня 1991 року відбувся Всесоюзний референдум про збереження СРСР. На референдум винесли питання "Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності".
Прикметно, що серед республік СРСР, які взяли участь в референдумі (9 з 15), Україна сказала "Ні" Союзу найбільшою кількістю голосів. Попри те, що в Україні за збереження Союзу проголосували 22 110 899 (70,2%), оновлений Союз не підтримали 8 820 089 (28,0%)! На другому місці найбільше незгодних з СРСР було в Російській РФСР 21 030 753 (26,4%).
Промова "Котлета по-київськи" (англ. Chicken Kiev speech) — жартівлива назва, під якою увійшла в історію промова Президента США Джорджа Буша-старшого, виголошена 1 серпня 1991 року в Києві, за декілька місяців до проведення в Україні референдуму і за 3 тижні до проголошення незалежності України від Радянського Союзу.
Цитата з промови: "Я прийшов сюди сказати вам: ми підтримуємо боротьбу в цій великій країні за демократію і економічні реформи. У Москві я змалював наш підхід. Ми будемо підтримувати тих, хто в центрі, і республіки, які домагаються свободи, демократії і економічної незалежності".
Він також застерігав від такої незалежності, при якій віддалений деспот зміниться на локального: американці не будуть підтримувати тих, хто шукає незалежності, щоб замінити віддалену тиранію на локальний деспотизм. Вони не стануть допомагати тим, хто просуває суїцидальний націоналізм, заснований на етнічній ненависті.
Промову зустріли стоячи з оплесками в українському парламенті. Однак позицію Буша розкритикували українські націоналісти. Іван Драч, керівник партії Рух, заявив журналістам, що "президент Буш, здається, був загіпнотизований Горбачовим" (англ. President Bush seems to have been hypnotized by Gorbachev), і поскаржився, що "президент Сполучених Штатів постійно нехтував демократичними рухами в республіках".
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. Текст котрого написав Левко Лук’яненко. За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.
А вже 1 грудня 1991 року за Незалежність України на Всеукраїнському референдумі проголосували 28 804 071 (90,32%). І тут треба розуміти, що ситуація в агонізуючому СРСР за 8 місяців після першого референдуму, була виключно на руку Україні. Окрім того, це яскравий приклад використання з розумом інформаційних приводів на свою користь.
Військо
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. Під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9 293 танки і 11 346 бойових машин), 4 бригади спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1 500 бойових літаків) і окрема армія ППО.
Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, що несли сумарно 1 272 ядерні боєголовки, а також близько 2 500 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 980 тисяч осіб.
У стислі терміни Верховною Радою України ухвалений пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова від 11 жовтня 1991 року Про Раду оборони України, Закони України Про оборону України, Про Збройні Сили України.
13 грудня Президент України Леонід Кравчук проголошений Головнокомандувачем збройних сил з підпорядкуванням йому трьох колишніх військових округів СРСР — Київського, Одеського та Прикарпатського.
23 грудня 1991 року 55-й окремий полк зв'язку першим серед військових формувань колишнього СРСР, що дислокувались на території України, склав присягу на вірність українському народові. Цьому активно сприяв командир полку, полковник Вілен Мартиросян. Присяга відбулася в урочистій обстановці на центральній площі Рівного.
Генерал-полковник Костянтин Морозов став першим Міністром оборони.
Мистецтво
Період із 1986 до 1990 року насичений культовими та колоритними гуртами та сольними виконавцями, котрих народила наша країна. Серед них найвизначнішими є Плач Єремії, Ірина Білик, Брати Гадюкіни, Воплі Видоплясова.
Кілька цікавих фактів про деяких із них:
Брати Гадюкіни. Теми пісень гурту звучать у першому українському анімаційному мультсеріалі Лис Микита. Пісні На Україні лад і спокій та Гей, Іване (неофіційна назва) можна почути у фільмі Вперед, за скарбами гетьмана. Пісні гурту звучать в українській гумористичній телепрограмі Шоу довгоносиків. Ми — хлопці з Бандерштадту — другий повноформатний альбом львівського гурту Брати Гадюкіни, виданий у 1991 році.
17–24 вересня 1989 року, в Чернівцях відбувся перший фестиваль української сучасної пісні та популярної музики Червона рута. Cвято української музики тривало під пильним контролем КДБ, міліції та Компартії. Втім, навіть пильна увага не завадила тому, що на пісенному святі прозвучав Гімн України і люди розгорнули синьо-жовтні прапори. Фестиваль Червона рута став не просто культурною подією, це був вагомий поступ українців у здобутті незалежності Української держави.
Один із лауреатів фестивалю — Андрій Миколайчук, автор пісні " Піду втоплюся у річці глибокій."
Енеїда — повнометражний анімаційний фільм за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського зроблений на кіностудії Укранімафільм на замовлення Творчо-виробничого об'єднання Союзтелефільм і Міністерства культури України. Режисер — Володимир Дахно. Україномовна версія фільму вперше демонструвалася на телеканалі УТ-1 у 1991 році.
Голод 33 — український фільм кінорежисера Олеся Янчука. Фільм знятий за мотивами повісті Василя Барки Жовтий князь — перший художній фільм, який розкриває злочини сталінсько-більшовицького режиму проти народу України — штучний голод 1932-1933-х років.
Останній бункер — український художній фільм режисера Вадима Іллєнка. Екранізація повісті Леоніда Бородіна Перед судом. Про останній етап боротьби Української повстанської армії з каральними загонами НКВС. Події відбуваються після закінчення Другої світової війни.