Всеукраїнський День бібліотек

 Бібліотека… Серце завмира,

Коли пірнаю в тишу таємничу,
Святилище пізнання і добра,
Що в майбуття через минуле кличе.

І осягнути незбагненну суть
Світобудови прагну заповзято,
Коли мені з полиці дістають
Важкі томи Плутарха і Сократа.

Немов надійний лоцман в морі книг,
Бібліотекар взяв штурвал у руки.
Розкуто мчить моїх фантазій бриг
Крізь холоди занепаду й розлуки.

І поки є ти, сховище книжок,
І поки ти людей рятуєш свято,
Мене не знищить соціальний шок,
Як час не вбив Плутарха і Сократа.

До дива знань і мрій, о друзі, йдіть!
Високий дух летітиме далеко…
Аби сказати: «Зупинися, мить!»
Кажу лише: «Живи, бібліотеко!»

Всеукраїнський День бібліотек відзначається 30 вересня згідно з Указом Президента України від 14 травня 1998 № 471/98.
Перші бібліотеки в Київській Русі почали відкриватися при церквах і монастирях після ухвалення в 988 році християнства. Найбільшою і найбагатшою у той час була бібліотека Софії Київської, заснована у 1037 році Ярославом Мудрим. У цілому в бібліотеці налічувалося до 900 томів рукописних книг - грандіозна для середньовіччя кількість.
Книги, які виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема величезної бібліотеки Печерського монастиря, яка з кінця ХІ ст. стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі.
Під час монголо-татарського нашестя книги загинули у війнах і пожежах. З тих часів збереглися лічені екземпляри бібліотеки Софії. Найвідоміші: Рейнське євангеліє (яке донька Ярослава Мудрого Анна вивезла до Франції з Києва). На цій книзі приносили присягу французькі королі, а нині дають клятву президенти Франції, Остромирове євангеліє (1056-1057), два Ізборники 1073 та 1076 рр.., Мстиславове євангеліє XII ст.
У Західній Україні активний бібліотечний рух починається зі створення галицько-волинського князівства (приблизно з ХІІІ ст.). При дворі князя Володимира Васильковича - книжника і філософа - існувала величезна книжкова майстерня.
З появою книгодрукування в середині XV ст. відбуваються значні зміни у всьому європейському книговиданні і, звичайно, у бібліотечній справі. Значний розвиток бібліотеки набули в XVI ст., Великі книгосховища з'явилися при школах в Острозі й у Львові. У XVII ст. організована бібліотека Київської академії. У XVIII ст. значні бібліотеки мали заможні благородні пологи, козацька старшина, єпископи, монастирі, різні школи.
У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в Західній Україні, яка входила на той час до складу Австро-Угорщини, діяла мережа культурно-освітніх осередків «Просвіта». Це суспільство вже в 1914 мало по всьому краю 78 філій, 2944 читальні. У 1914-му власні читальні діяли в 75% українських населених пунктів Галичини, в 1939-му мережею філій та читалень «Просвіти» було охоплено 85% західноукраїнських земель.
У радянські часи бібліотечна справа стала частиною державної політики.
Сьогодні в Україні налічується близько 40 тисяч бібліотек. Серед ведучих - Національна бібліотека імені України В.І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Державна бібліотека України для дітей, Державна історична бібліотека України та інші.
Кількість бібліотечних працівників перевищує 52 870.
Послугами книгосховищ користуються більше 17490 тисяч читачів.

Шекспір українського театру

27 вересня - 175 років від дня народження Івана Карпенка-Карого, українського   письменника,  драматурга,   актора.

Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліцейського управління.        Перебуваючи в Єлисаветграді (1865 — 1884), Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом із своїм другом М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів. Переведений трохи більш як на рік до Херсона, він познайомився з колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і товаришем Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав “багато корисних книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце”.        1863р. у Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з найактивніших учасників якого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі у п'єсах Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.        Демократичні переконання Тобілевича закономірно привели його до участі в організації (разом з П. І. Михалевичем) таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мілля, К. Маркса та Ф. Енгельса. З метою популяризації революційно-демократичної та народницької літератури у гуртку планувалось перекласти українською мовою ряд творів російської белетристики — Г. Успенського, Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левітова, М. Златовратського та ін., підготувати загальний нарис політичної економії за М. Чернишевським. У цій роботі найактивнішу участь брав Тобілевич.        До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання “Новобранець” (написане 1881р., опубліковане1889р. під псевдонімом Гнат Карий). У ньому йдеться про тяжку долю селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається із злиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання державної машини.        Наскільки щільно в житті Тобілевича поєднувалась творча й громадсько-політична діяльність, свідчить той факт, що й оповідання “Новобранець”, і першу свою драму “Бурлака” (“Чабан”, 1883) він подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати “Бурлаку”, як і “Хто винен?” (“Безталанна”), драматургові довелось уже в Новочеркаську, куди його було вислано у травні 1884р. за участь у діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.        У 1886р. в Херсоні було видано перший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-Карого, до якого увійшли драми “Бондарівна” і “Хто винен?” та комедія “Розумний і дурень”, а в 1887р. опубліковано “Наймичку”. Але їх майже не купували, бо публіка не була привчена читати п'єси.        П'єси, створені Карпенком-Карим протягом майже п'ятнадцяти років, відбивають еволюцію явища, яке видозмінювалось буквально на очах драматурга — “глитайства”. Його персонажам — Михайлові Михайловичу (“Бурлака”), Окуню (“Розумний і дурень”, 1885), Цокулю (“Наймичка”, 1885), Калитці (“Сто тисяч”, 1890), Пузиреві (“Хазяїн”, 1900) — притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, їх здирства, воно ще яскравіше виявляє їх людську дрібність, а то й нікчемність, духовну порожнечу. Дещо осторонь їх стоїть Мартин Боруля, який домагається дворянського звання. Сатиричне зерно комедії “Мартин Боруля” (1886) пов'язане вже не із засобами збагачення чи привласнення того, що належить іншим, а з прагненням сільської буржуазії до політично-правової рівності з дворянством.        Дві останні гіркі комедії — “Суєта” (1903) і “Житейське море” (1904; визначена автором як “протяг”, тобто продовження, “Суєти”) — драматург назвав “сценами”, наче визнаючи приналежність їх до європейської нової драми. Так, у “Суєті” відсутній головний герой, і п'єса являє ряд сцен, покликаних характеризувати спосіб життя й мислення заможного селянина та його дорослих дітей, які представляють різні соціальні шари суспільства (хлібороб, учитель, дрібні службовці).        Навесні 1887р. І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну, але ще до кінця 1888р. він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897р. він складає “Записку до з'їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.        Написане Карпенком-Карим протягом 90-х рр. на сучасну тематику виявляє прагнення дати народові “пьесы серьезные, моральные, нравоисправительные, исторические”. З повчальною метою створена побутова комедія “Судженої конем не об'їдеш” (переробка з Еркмана-Шатріана, 1892), в соціально-побутовій драмі “Батькова казка” (1892) також очевидна моралізаторська тенденція, підкреслена другою її назвою — “Гріх і покаяння”. Певним дидактизмом позначена драма “Понад Дніпром” (1897).        На матеріалі історичного минулого, осмислення якого, за переконанням І. Карпенка-Карого, покликане збагатити українську драматургію, написано п'єси “Бондарівна” (1884), “Паливода XVIII століття” (1893; підготовчим етапом було створення у 1884р. п'єси “З Івана пан, а з пана Іван”), “Чумаки” (1897), “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896), “Сава Чалий” (1899), “Гандзя” (1902).        Твори Карпенка-Карого “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896) та “Гандзя” (1902) були спробами на фольклорному матеріалі, присвяченому давньому минулому, вийти до філософських узагальнень про долю України й подати їх у цікавій сценічній формі.        Трагедії Карпенка-Карого “Сава Чалий”, так само створеній на основі народної історичної пісні, притаманні глибокий психологізм, точна й переконлива вмотивованість дій та вчинків героїв.        І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.        Драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми. 

Таємниці Королеви детективу

 

15 вересня - день народження Агати Крісті.

"Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджиа." - Вінстон Черчилль про Агату Крісті

12 січня 1976 року, у віці 85 років, у місті Воллінгфорд (графство Оксфордшир) померла Агата Крісті, легендарна англійська письменниця, королева детективу, секрет популярності якої не можуть розгадати, так само, як і розплутати інтригу на сторінках її детективів. Вона вигадувала шедевральні сюжетні лінії і героїв, які стали класикою світового детективу - увага! - коли мила посуд чи плела шкарпетки.

Біографія

Ага́та Ме́рі Клари́сса Крі́сті (англ. Agatha Mary Clarissa Christie), при народженні Міллер (англ. Miller); 15 вересня 1890, Торкі - 12 січня 1976, Воллінгфорд) - англійська письменниця. Майстриня детективного жанру, авторка творів про Еркюля Пуаро та міс Марпл.

Належить до найвідоміших у світі авторів детективної прози і є одним із найбільш публікованих письменників за всю історію людства (після Біблії та Шекспіра). Книги Агати Крісті видані тиражем понад 2 мільярди екземплярів і перекладені більш ніж на 100 мов світу. Їй також належить рекорд за максимальним числом театральних постановок. П'єса Агати Крісті «Мишоловка» (англ. Mousetrap) вперше була поставлена у 1952 році й дотепер безупинно демонструється на підмостках Лондона.

Дитинство і перше заміжжя

Агата Міллер народилася 15 вересня 1890 році у місті Торкі (англ. Torquay), графство Девон. Її батьки були заможними переселенцями із США. Вона була молодшою дочкою в сім'ї Міллер. У сім'ї Міллерів було ще двоє дітей: Маргарет Фрері (1879-1950) і син Луїс Монтан «Монті» (1880-1929). Агата отримала гарну домашню освіту, зокрема, музичну і тільки страх перед сценою завадив їй стати музикантом.

Під час Першої світової війни Агата працювала медсестрою у госпіталі; їй подобалася ця професія і вона відгукувалася про неї, як про «одну з найкорисніших професій, якою може займатися людина». Вона також працювала фармацевтом в аптеці, що відбилося згодом на її творчості: всього 83 злочини в її творах були здійснені за допомогою отруєння.

У перший раз Агата Крісті вийшла заміж на Різдво в 1914 році за полковника Арчибальда Крісті, в якого була закохана вже кілька років, - ще коли він був лейтенантом. У них народилася дочка - Розалінда. Цей період став початком творчого шляху Агати Крісті. У 1920 році був опублікований перший роман Крісті, «Таємнича пригода в Стайлзі». Є припущення, що причиною звернення Крісті до детектива була суперечка зі старшою сестрою Мадж (яка вже проявила себе як літератор), що вона теж зможе створити щось гідне публікації. Тільки у сьомому за рахунком видавництві рукопис надрукували тиражем 2000 примірників. Письменниця-початківець отримала 25 фунтів стерлінгів гонорару.

Зникнення

У 1926 році померла мати Агати. Наприкінці того ж року чоловік Агати Крісті, Арчибальд зізнався у невірності і попросив розлучення, оскільки закохався у свою колегу з гольфу Ненсі Ніл. Після сварки на початку грудня 1926 року, Агата зникла зі свого будинку, залишивши лист своєму секретарю, в якому стверджувала, що попрямувала в Йоркшир. Її зникнення викликало гучний суспільний резонанс, оскільки в письменниці вже з'явилися шанувальники її творчості. Протягом 11 днів про місцезнаходження Крісті нічого не було відомо. Був знайдений автомобіль Агати, в салоні якого була виявлена її шубка. Через кілька днів була виявлена і сама письменниця. Як виявилося, Агата Крісті зареєструвалася під іменем Тереза Ніл у невеликому СПА-готелі Swan Hydropathic Hotel (тепер Old Swan Hotel). Крісті ніяк не пояснила своє зникнення, а двоє лікарів діагностували у неї амнезію, викликану травмою голови. Причини зникнення Агати Крісті проаналізовано британським психологом Ендрю Норманом в його книзі «Готовий портрет» (англ. The Finished Portrait), де він зокрема, стверджує, що гіпотеза травматичної амнезії не витримує ніякої критики, оскільки поведінка Агати Крісті свідчила про зворотне: вона зареєструвалася в готелі під прізвищем коханки чоловіка, час проводила за грою на фортепіано, спа-процедурами, відвідуванням бібліотеки. Тим не менше, вивчивши всі свідчення, Норман прийшов до висновку, що мала місце дисоціативна фуга, викликана тяжким психічним розладом.

За іншою версією зникнення було задумано нею спеціально, щоб помститися чоловікові, якого поліція неминуче запідозрила б у вбивстві письменниці.

Незважаючи на взаємну прихильність на початку, шлюб Арчибальда та Агати Крісті закінчився розлученням в 1928 році. У своєму романі «Незавершений портрет», опублікованому в 1934 році під псевдонімом Мері Вестмакотт, Агата Крісті описує події, схожі на її власне зникнення.

Друге заміжжя і пізні роки

У 1930 році, подорожуючи по Іраку, на розкопках в Урі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком - археологом Максом Маллоуеном. Він був молодшим від неї на 15 років. Агата Крісті говорила про свій шлюб, що для археолога жінка повинна бути якомога старшою, адже тоді її цінність значно зростає. З тих пір вона періодично проводила кілька місяців на рік в Сирії та Іраку в експедиціях разом з чоловіком, цей період її життя знайшов відображення в автобіографічному романі «Розкажи, як ти живеш». У цьому шлюбі Агата Крісті прожила все життя, до своєї смерті в 1976 році.

Завдяки поїздкам Крісті разом з чоловіком на Близький Схід, події декількох її творів сталися саме там. Місцем дії інших романів (наприклад, «І нікого не стало») було місто ТОРК або його околиці, місце, де народилася Крісті. Роман «Вбивство у «Східному експресі»» 1934 року був написаний у Готелі Пера Палас (англ. Hotel Pera Palace) у Стамбулі (Туреччина). У номері 411 готелю, де проживала Агата Крісті, тепер її меморіальний музей. Маєток The Greenway Estate в Девоні, який пара купила в 1938 році, знаходиться під захистом Товариства Охорони Пам'яток (англ. National Trust).

Крісті часто зупинялася в особняку Ебні Хол (англ. Abney Hall) в Чеширі, який належав її швагрові Джеймсу Воттсу (англ. James Watts). Дія принаймні двох творів Крісті відбувалося саме в цьому маєтку: «Пригоди різдвяного пудингу», оповідання також включено до однойменної збірки, і роман «Після похорону». «Ебні став джерелом натхнення для Агати; звідси були взяті описи таких місць, як Стайлз, Чімніз, Стоунгейтс і інших будинків, які в тій чи іншій мірі представляють собою Ебні».

У 1956 році Агата Крісті була нагороджена орденом Британської Імперії, а в 1971 році за досягнення в галузі літератури була визнана гідною звання Кавалердама (англ. Dame Commander) ордена Британської Імперії, власниці якого також здобувають дворянський титул «дама», що вживається перед іменем. Трьома роками раніше, в 1968 титулу Лицаря ордена Британської Імперії був удостоєний і чоловік Агати Крісті, Макс Маллоуен за досягнення в галузі археології.

У період з 1971 по 1974 роки здоров'я Крісті стало погіршуватися, але попри це вона продовжувала писати. Фахівці Університету в Торонто дослідили манеру письма Крісті в ці роки і висунули припущення, що Агата Крісті страждала хворобою Альцгеймера.

У 1975 році, коли вона стала немічною, Крісті передала всі права на свою найуспішнішу п'єсу «Мишоловка» своєму онукові.

Письменниця померла 12 січня 1976 р. у місті Воллінгфорд (англ. Wallingford), графство Оксфордшир після короткої застуди і була похована в селі Чолсі.

Автобіографія Агати Крісті, яку письменниця написала у 1965 році, закінчується словами: «Спасибі тобі, Господи, за моє хороше життя і за всю ту любов, яка була мені дарована».

Єдина дочка Крісті, Розалінда Маргарет Хікс (англ. Rosalind Margaret Hicks) також прожила 85 років і померла 28 жовтня 2004 року в Девоні. Онук Агати Крісті, Метью Прічард (англ. Mathew Prichard), успадкував права на деякі літературні твори Агати Крісті, і досі його ім'я асоціюється з фондом «Agatha Christie Limited»

Цікаво, що подружжя здобуло дворянські титули –

 Макс Мелоун за досягнення у галузі археології одержав звання Рицаря ордену Британської імперії,

 а Агата Крісті за досягнення в царині літератури стала Кавалердамою того ж ордену.

 

 

Із королевою Єлизаветою ІІ

Творчість

За власним визнанням Агати Крісті, ідея нового роману могла прийти де завгодно. Ідеї вносилися в спеціальну записну книжку, повну різних позначок про отрути, газетних заміток про злочини. Те саме відбувалося і з персонажами. В одного із створених Агатою персонажів був реально живий прототип - Майор Ернст Белчер (англ. Major Ernest Belcher), який свого часу був начальником першого чоловіка Агати Крісті, Арчибальда Крісті. Саме він став прототипом Педлера в романі «Людина в коричневому костюмі» про полковника Рейсі.

Агата Крісті не боялася порушувати у своїх творах соціальну проблематику. Наприклад, як мінімум у двох романах Крісті («П'ять поросят» і «Випробування невинністю») описувалися випадки судових помилок, пов'язаних зі смертною карою. Взагалі у багатьох книгах Крісті описуються різні негативні сторони англійського правосуддя того часу.

Письменниця жодного разу не зробила темою своїх романів злочини сексуального характеру. На відміну від сучасних детективів, в її творах практично немає сцен насильства, калюж крові і брутальності. „Детектив був розповіддю з мораллю. Як і всі, хто писав і читав ці книги, я була проти злочинця і за безневинну жертву. Нікому в голову прийти не могло, що настане час, коли детективи будуть читатися через те, що описуються в них сцени насильства, заради отримання садистського задоволення від жорстокості заради жорстокості … «так писала вона в автобіографії. На її думку, такі сцени притупляють почуття жалю і не дозволяють читачеві зосередитися на головній темі роману.

Кращим своїм твором Агата Крісті вважала роман "Десять негренят". Скелястий острівець, на якому відбувається дія роману, списаний з натури - це острів Бург в Південній Британії. Читачі також оцінили книгу - у неї найбільші продажі у магазинах, однак для дотримання політкоректності зараз вона продається під назвою «І нікого не стало».

Еркюль Пуаро та Міс Марпл

У 1920 році Крісті публікує свій перший детективний роман, «Таємнича пригода в Стайлзі» (англ. The Mysterious Affair at Styles), який до цього був п'ять разів знехтуваний британськими видавцями. Незабаром у неї з'являється ціла серія творів, в яких діє детектив-бельгієць Еркюль Пуаро: 33 романи і 54 розповіді.

Продовжуючи традицію англійських майстрів детективного жанру, Агата Крісті створила пару героїв: інтелектуала Еркюля Пуаро і комічного, старанного, але не дуже розумного капітана Гастінгса. Якщо Пуаро і Гастінгс були багато в чому скопійовані з Шерлока Холмса і доктора Ватсона, то літня діва міс Марпл є цікавим персонажем, що нагадує головних героїнь письменниць М. З. Бреддон і Ганни Кетрін Грін.

Міс Марпл, з'явилася в оповіданні 1927 „Вечірній клуб «Вівторок»“ (англ. The Tuesday Night Club). Прообразом Міс Марпл стала бабуся Агати Крісті, яка, за словами письменниці, «була незлостивою людиною, але завжди чекала найгіршого від всіх і вся, і з лякаючою регулярністю її очікування виправдовувалися».

Як і Артур Конан Дойль від Шерлока Холмса, Агата Крісті втомилася від свого героя Еркюля Пуаро вже до кінця 30-х років, але на відміну від Конан Дойля вона не зважилася «вбити» детектива, поки він був на піку популярності. За словами онука письменниці, Метью Прічарда, з придуманих нею героїв Крісті більше подобалася міс Марпл - «стара, розумна, традиційна англійська леді».

Під час Другої світової війни Крісті написала два романи «Завіса» (1940) та «Сонне вбивство», якими передбачала закінчити серії романів про Еркюля Пуаро і Міс Марпл, відповідно. Проте книги були опубліковані лише в 70-х роках.

Творчі канікули 2020

   Користувач Кирило-Ганнівської бібліотеки-філії Худенко Роксолана Власта взяла участь у дитячому літературному конкурсі "Творчі канікули 2020" у номінації "Безмежний світ моєї уяви". 

                                              Тортик-вісім шматочків щастя.

   Мабуть кожна людина любить фантазувати. Уявляти  якісь цікаві, яскраві та гарні моменти в своїй голові. І ці картинки можуть прийти до нас в будь-яку мить. Людська фантазія безмежна. За мить думкою можна долетіти куди завгодно. Головне не боятися власних фантазій. Для цього потрібно наповнити власне життя добрими, чуйними, радісними подіями. Уява людини настільки велика і сильна, що якщо захочемо, то зможемо втілити мрію в світ. Варто тільки по-справжньому захотіти, та докласти зусиль! Саме це, я спробую зараз зробити!

   Вже рік на моїх зубах стоїть брекет-система і щоб вона справлялася з своєю роботою,  потрібно раз у місяць їздити до ортодонта в місто. Від цієї процедури інколи  буває дуже боляче, а буває, що і зовсім не болить. Але після  візиту до лікаря  мама завжди купує мені смачну піцу. Правда, до місця  де її продають довгенько йти, але воно того варте. Кожного разу коли  купуємо піцу потрібно чекати 15-20 хвилин. У цей час я частенько роздивляюся у вітрині солодощі. Якщо чесно, то я не дуже люблю торти з величезною кількістю крему. Опісля, моя шкіра на обличчі влаштує бунт і прийдуть прищі, а вони мені не подобаються. Та цей торт одразу привернув мою увагу. Раніше такого гарного тут ніколи не продавали. Він був поділений на вісім шматочків і я уявила, що кожен з них це виконання чиєїсь мрії.

   За два квартали відсіля знаходиться дитяча обласна лікарня. Отже, логічно, що перший шматочок купить, турботлива матуся. Вже більше місяця, як по швидкій допомозі до лікарні привезли її хвору дитину. Стан був справді важкий. Медики боялися робити будь які прогнози, щодо одужання. Та лікуючий лікар запевнив, надія з’явиться тоді, коли мале попросить щось поїсти. І ось, нарешті, вчора ввечері її хвора дитина, вперше за довгий час хвороби , попрохала щось солоденьке. Дитинка з’їсть шматочок і обов’язково швидко піде на одужання.

   Напроти лікарні знаходиться медична академія, отже цілком ймовірно, що другий шматочок дістанеться головному ректору цього вишу. Адже в нього сьогодні  День народження. Він двадцять років викладає студентам, як правильно лікувати зуби, а вдома, тишком-нишком, малює барвисті квіти. Він приховує таке хобі, але з’їсть шматочок торту і зрозуміє, що цього не варто соромитися. Людині важливо мати не тільки красиву посмішку, але й  гарну та відкриту душу. Тому й наважиться, нарешті, показати свої яскраві картини усьому світу. 

   Недалечко відсіля знаходиться школа. Після закінчення уроків до магазину ввійшли дві дівчинки. Раніше вони були найкращими подругами, а тепер навіть не дивилися одна на одну. Поки одна роздивлялася яку піцу собі обрати, інша купила шматок торту, вийшла швидко геть. Та, що роздивлялася піци, раптом передумала і вирішила купити щось солоденьке та склянку напою і, за звичкою, дві соломинки. Перша дівчина нагадалася, що забула купити напій, та повернулася до магазину. Побачила, що її колишня подруга розгублено крутить у руці дві соломинки. Дівчинка зрозуміла, що її подруга й досі турбується про неї, тому поволі підійшла. Дівчинка з соломинками  несміливо посміхнулася. Раптом обидві помітили, що купили однаковісінькі шматочки торту, хоча на вітрині лежало безліч інших смаколиків. Вони збагнули, що їхні смаки однакові, та це й не дивина, адже вони дружать із самого дитсадка. Їхні вподобання збігаються не тільки у виборі солодощів, а й в усьому іншому. Тому не варто ображатися на якісь дурниці і втрачати на це час. Адже їсти торт і пити водночас з однієї склянки-це класно. І взагалі,  робити щось вдвох, краще чим одній. Дівчатка весело засміялися, тому що збагнули це разом і в одну мить. Коли вони доїли свої шматочки, то пообіцяли  одна одній більше ніколи не сваритися.

     Закінчилися пари і в студентів. До магазину зайшла дівчина. Вона довго вагалася, що вибрати. Так і не вирішила, тому й пропускала інших людей в черзі після себе. Приблизно через пару хвилин до дівчини підійшов юнак, якого вона теж пропустила. Хлопець поцікавився чи може  пригостити  її чимось солодким. Юнка несміливо посміхнулася й легенько кивнула. Хлопець взяв два шматочки тортика та дві філіжанки кави. Нові знайомі сіли за столик і зав’язалася розмова. Коли дівчина доїдала свій тортик, то зрозуміла, що спілкуватися з людьми, це не так вже й страшно. Вона вирішила, що варто стати більш  відкритою й не боятися розмовляти. Адже чим більше ми спілкуємося, тим багатшає наш внутрішній світ.

    Після довгого робочого дня сюди прийшла втомлена лікарка. Вона хотіла порадувати себе і купити щось солоденьке. Жінка частенько сюди навідується, бо вдома її ніхто не чекає. Їй уже десь під сорок, з чоловіком розлучена, а дітей так і немає. Лікарка часто замислювалася над усиновлення дитинки, але дуже вагалася. Так от, з’ївши шматочок смачного тортика, вона все таки наважиться на усиновлення. Разом із дитинкою до нею в оселю прийде радість та щастя. І житимуть разом довго та щасливо. І летітиме вона додому немов на крилах, адже на неї чекатиме її рідна маленька душа.

   І аж ввечері, після виснажливого тренування, до крамниці зазирне спортсмен. Це всього лиш хлопчина, який виглядає як дорослий чоловік, але в душі ще дитина. Сьогодні в нього було дуже важке тренування, адже він готувався то завтрашніх змагань. Хлопцеві дуже захотілося з’їсти щось солоденьке. Він знав, що спортсменам  таке їсти не можна, але йому так захотілось тортика. Майбутній чемпіон подумав: "Невже я не вартий за такі старання порадувати себе шматочком торта?", і взяв собі останній. Адже інколи, для досягнення мети, варто й порушити певні правила. Я впевнена - він переможе!

  У мене в кишені щось запікало. Це сигналив маячок, що моя піца готова. За цей час я встигла подумки роздати вісім шматочків щастя. А якби розпорядилися ви? Адже варіантів безліч! Час пішов   

    

 

Народні символи України

 

День незалежності України – державне свято України, яке відзначається щорічно 24 серпня на честь прийняття Верховною радою України «Акта проголошення незалежності України».

Символіка - своєрідна візитна картка країни. Історично склалося так, що кожна країна має свої Державні та народні символи.
До Державних символів країни належать Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн, які є розпізнавальними знаками країни.
Кожен народ має народні символи. Народні символи - це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну йде мова. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть - це батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги. Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родову пам'ять, волелюбність. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи - це наші святині.

Батьківська хата

Українська хата — це символ України. Почувши такі слова ви зразу собі уявляєте білу невисоку хатинку під солом’яним дахом, в якій жили наші прадіди.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі.
Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.
Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти.
Хата - символ рідної землі, Батьківщини, свого роду. А з ними приходять тепло і затишок, захист і допомога. Бо в рідній оселі живе твоє предковічне добро, твоя перша й остання надія. Кажуть, що в рідній хаті й стіни допомагають. Тож того, хто шанує рідну домівку, шануватиме Доля.Окрім всього, хата - то скарбниця народних духовних традицій, бо в ній - дух народу і душі кожного покоління людей.

Хай живе наш рідний дім!
Тепло й затишно у нім.
Тут і тато, тут і ненька, 
І бабусенька рідненька, 
І веселий наш дідусь
Крутить пишний русий вус. (Є.Железнякова)

Калина

Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов'язує світ мертвих зі світом живих.
Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася,

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

«Без верби і калини нема України», — каже образне народне слово. Росте калина по тінистих лісах, у гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах, її саджають біля хати. Існує гарний звичай, який, на жаль, подекуди починають забувати. Біля щойно зведених осель на вільному місці в першу чергу висаджують калину як символ надійного життя, родинного благополуччя і достатку.Символом дівочої краси, кохання й вірності вважалася калина. Як оберіг калину саджали біля хати, робили з її ягід намисто, прикрашали нею весільний коровай, вінок нареченої. За легендою калина з'явилася так. Колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалась і почала тікати. Але раптом розірвалось її червоне намисто, і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час повиростали калинові кущі.

На городі біля тину
Чепурилася калина.
Почепила ягід грона,
Мов намистечко червоне,
І співала ніжно й тихо:
- Не робіть калині лиха,
Не ламайте, бо калина –
Це маленька Україна! (Ярослав Скидан)

Верба

Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.
Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.
Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень.

Тане сніг,
Течуть струмки,
Ожива травичка,
І до сонця гілочки
Простяга вербичка.
І м’якенькі, як пушок,
Ніжні і шовкові
Ніжно дивляться з гілок
Котики вербові.

Тополя

Тополя - символ дівочої краси, а також жіночого й дівочого суму, їх самотності. Тополя край дороги - це образ жінки чи дівчини, котрі чекають своєї долі чи свого судженого...
Вона струнка і красива від ранньої молодості до зрілих літ. Уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення: як з роками на тополі з'являється все більше засохлих гілок, так і людину з літами «обсідають» усе нові й нові проблеми - до невирішених старих додаються болючі нові, які вимагають вирішення. Так само, як тополя не любить рости одна, в основному, ми бачимо ряд тополь або хоча б декілька їх, так і людина не може жити самостійно: їй потрібна підтримка або хоча б присутність її рідних, друзів, знайомих.
Листя на тополі тремтить, як і на осиці, але з іншої причини: легенда каже, що під тополею лихий колисав на своїх колінах Іуду-немовля, майбутнього Христового зрадника - отож листя тремтіло від присутності нечистого і непрошеного гостя і від цього ж гілля тополине потягнулося вгору, до неба, втікаючи від «чортової колискової».Вважають, що тополя здатна забирати з людей негативну енергію і очищати повітря від злих духів та всього шкідливого та нечестивого.

Вишитий рушник

Вишитий рушник - стародавній оберіг дому, символ щасливої долі, злагоди і подружньої вірності, чистоти почуттів і найщиріших побажань. Рушник - від слова «руки». Бо руки його творять і він передається з рук у руки, його біла основа - це колір святості; його орнаменти - то життєвий зміст побажань, прагнень і помислів. Червоний колір символізує любов, а чорний – журбу. Рушниками прикрашають святі ікони й хрести, на рушник кладуть святий хліб; на рушник стають молоді до вінця; рушником перев'язують старост на весіллі й почесних гостей на торжествах... Окрім усього, рушник-це оберіг від злих сил і пам'ять про святе і незабутнє.

Подивись, як цвітуть
Рушники, наче квіти весняні.
Людям радість несуть
Кольори ті жаркі, полум’яні.
А буває: журба
Відгукнеться хрестом почорнілим.
Вишивалась судьба —
І стривожене серце бриніло.
Рушники, рушники...
Та краса мої очі милує.
Хоч минають роки,
А народ береже їх, шанує.

Вишиванка

Вишиванка- національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв'язок багатьох поколінь-зв'язок, що не переривається віками. Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію.
Вона - символ здоров'я і краси, щасливої долі і родинної пам'яті, любові і вірності. Візерунок на вишиванці залежить від того, кому вона призначається: батькові чи братові, нареченому чи другові, парубку чи одруженому - кожному вручалась вишита сорочка з візерунком відповідної символіки.
Характерно і показово: символіка новітніх українських вишиванок у своїх образах збігається з орнаментами давніх трипільських часів. В цьому - спадкоємність наших культурних виявів.
Вишиванка - це й оберіг людини від лихого ока та злих духів.

Вінок

Вінок — символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності. Вінок є частиною українського національного костюма. В давнину їх носили тільки дівчата. Плели з живих квітів. Вважалось, що в них є чаклунська сила, здатна захистити від будь-якого лиха. Тому український віночок не просто прикраса, а й оберіг. 
Традиційно український віночок прикрашали різнокольоровими стрічками. Кожен кольор мав свою символіку. 
Так, коричневий — це символ землі, жовтий — символ сонця, синій — символ неба і води, зелений — символ мудрості, рожевий — символ врожаю, малиновий — символ здоров'я, фіолетовий — символ мудрості.

У віночку нашім 
Різнобарвні квіти — 
Символ України 
І дарунок літа. 
Тож усім на нього 
Подивитись любо: 
Гілочку зелену 
Узяли у дуба, 
Квіточку любистку, 
Щоб усіх любили, 
У барвінку листя, 
Аби довго жили. 
Чорнобривців квіти, 
Щоб чорніли брови, 
Кетяги калини — 
Для краси й любові.
У вінок вплітають 
Колосочки жита, 
Щоб могли багато 
І в достатку жити. 
А в червонім маку, 
Що цвіте у полі, 
Кров людей, пролита 
У боях за волю. 
Є ще різні квіти 
В нашім ріднім краї, 
Їх веселе літо 
У вінок вплітає.

Писанка

Писанка - це символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».

Я з-за столу не вставала
На яєчку малювала 
Роду нашого святиню — 
Українську берегиню.
Гарна писанка у мене,
Бо вона для тебе, нене!

Сніп

Сніп - символ багатства, забезпеченого життя і родинного благополуччя. Скошене або зіжате збіжжя в'язали у снопи і складали у півкопи (по 30 снопів у кожній), а потім звозили на тік для обмолоту. Кількість снопів чи півкоп визначала врожайність поля, а, отже, і достаток сім'ї на наступний рік. Особливе ритуальне значення мав сніп -«квітка» - останній сніп жнив, який в'язали визначеним способом: останні колоски з викошеного чи зіжатого поля збирали в пучки, прикрашали волошками (васильками), маками та іншими польовими квітами і вручали господареві, який у знак вдячності частував женців і косарів. І цей сніп зберігали в домі на найпочеснішому місці - на покуті - аж до нового врожаю.
В ритуальних дійствах снопу - «квітці», або ще як його називали снопу -«раю», передував обжинковий сніп - Дідух, котрого виготовляли з житніх пучків, обв'язаних кольоровими стрічками або стеблами. Вважалося, що в Дідухові живе не тільки дух поля, а й душі покійних предків, котрі вирощували - їли святий хліб цієї ниви... Дідуха ставили на покуті в урочисті дні (хрестини, весілля, Різдво), а після Щедрого вечора спалювали (з Дідуховим-сноповим димом до Неба йшов щедрий дух Дідуха-поля, щоб вернутися в жнива щедрим урожаєм) і його місце займав сніп -«рай».

Коровай

Коровай– ритуальний священний хліб, котрий завжди має художньо виконану і естетично оздоблену круглу, тобто сонячну форму.
Він - символ багатства через плодючість природи, що приходить після Небесного весілля, на якому Місяць - це молодий, а Сонце - наречена. Тому на короваї обов'язково має бути знак Сонця - Хрест.
Весільний коровай у людей - головний ритуальний символ: його дарування є причащанням всіх гостей, розпочинаючи з батька-матері і завершуючи музиками, - і цим кожен, присутній на весіллі, долучається до великої тайни життя і запоруки людського благополуччя - хліба, котрий освячений Господом на щастя, добро, радість і довгії літа молодих. Цей коровай-символ поєднання двох сімей, розширення і збагачення роду. Вважалось, що особливу обрядову силу має той весільний коровай, для якого воду брали з семи криниць; муку з пшениці, котра росла на семи полях і її принесли у семи міхах; покладено в заміс сім кіп яєць, знесених сімома білими курками; масло брали з семи посудин, а збито його з молока від семи молодих корів...
Висновок з цього виключно символічний: такий коровай спекти нелегко, а вберегти долю, котру він щедро дарує, ще важче...

Пшениця

Пшениця - символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного і духовного багатства. Якщо житня хлібина дає здоров'я і силу, то пшеничний коровай додає до них щастя і красу. 
Якщо жито — трудова проза життя, то пшениця - його святкова поезія. Здавна під пшеницею розуміється образ дівчини, навіть нареченої, а під житом - образ натрудженої і втомленої життєвими турботами жінки, навіть вдови. Тому весільний коровай-з пшеничного борошна, притім, найвищої якості, щоб і життя молодих було якості не нижчої...

Барвінок

Барвінок - символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Уособлює невмирущу пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок - барвінок під хрестом на могилі.
Його форма - хрест або перехрестя — визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному вінку - свідчення вічного кохання живих.
Хрещатим його називають ще й тому, що, утворюючи своїми пелюстками хрест, тягнеться в усі чотири сторони світу. Отож, в символіці хрещатого барвінку знаходимо підтвердження того, що в цьому світі добро і зло, правда і кривда, всі інші протилежності пересікаються: барвінковий вінок використовують і на похоронах, і на хрестинах, і на святі врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над дверима гарантує оселю від проникнення злої сили і його як чарувальне зілля використовує чаклунка.
То барвінок вчить мудрості життя: життя наповнене протилежностями і попереджає про труднощі життя: серед протилежностей є небезпечні і ворожі...

Недавно ще гула метелиця, 
іще лежить в низинах сніг, 
а вже барвінку листя стелеться 
зеленим килимом до ніг. 

Воно під снігом і під кригою 
всю зиму зелень берегло 
і перше стрінуло з відлигою 
весняне сонце і тепло. 

Із перемогою і славою 
весна з′являється на світ. 
І квітне радістю яскравою 
барвінковий зірчастий цвіт.

Волошка

Волошки(васильки) - символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Назва квітки, каже легенда, походить від імені хлопчика Василька, якого русалки на Зелені свята заманили в поле і залоскотали - і він перетворився у квітку, названу його іменем.
Вважається, що волошки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів, лихої долі та всіляких напастей - витівок лукавого. Тому їх навіть вирощують при садибах, освячують на Маковея та Великого Спаса. Вінки з волошок, сплетені на Зелені свята, протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають волошки для молодих: пучком волошок кроплять наречених на весіллі; настоєм з волошок окроплюють галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської ночі; таким же настоєм дівчата вмиваються - і їх краса стає недоступною злим чарам.

Мак

Мак - символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і, водночас, сну і забуття. Макова голівка - символ заспокоєння. Мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса. Він настільки значимий, що традиційно входить до складу куті.
Мак має силу і вплив, якщо не розпилюється. Окрема макова квітка не приваблює, а від всіяного маковим цвітом лану не можна відірвати очей. Одна макова зернина нічого не варта, а жменя маку - і куті смаку додає, і пирога з неї можна зробити.
Тож мак стверджує, що і дрібненьке та маленьке, якщо воно в єдності та в спільноті, має велику силу.
Окрім цього, мак символізує красу, молодість та їх скороминущість: натяк на це дають макові пелюстки, які швидко і навіть легко обсипаються. Вінок із червоних маків - то вираз дівочої цноти і чистоти, які такі ж легко ранимі та вразливі, як і маків цвіт.
Має мак і магічну силу, спрямовану проти усякого зла - і проти відьми, і проти наврочення, і на виклик дощу, і на врожай...

Мальва

Мальва - символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.

Соняшник

Соняшник - символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів...Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень...
Своєю невибагливістю до цвітіння та росту соняшник відображає якщо не безпроблемність, то малопроблемність. Бо він не «мучиться» проблемами, що робити, куди йти - він іде за Сонцем...
Коли Сонце ховається за горизонтом на нічний спочинок, соняшник сумно опускає голову і згортає пелюстки своєї сонцесяйної корони.
Крім цього соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і найвища цінність.

Лелека

Лелекка - символ любові до батька-матері, котрі благословили тебе на світ, а тому це - й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, бо він - птаха священна, за розорення його гнізда - кара вогнем. А ще лелека приносить до оселі немовлят...
Святий обов'язок лелеки - знищувати різних гадів, себто гадюк, жаб. Своїм прильотом в рідні краї провіщає весну...
Окрім цього, лелека є символом вогню і сонячного світла: він завжди прилітає з наближенням бурі або грози. Лелека довіряє людям, на господарстві яких проживає, тому може спокійно розгулювати по їх двору навіть у їхній присутності. Вважають, коли дівчина вперше весною побачить лелеку високо в небі, то цього року обов'язково вийде заміж, а якщо вже в гнізді - то ще рік залишиться в батьківському домі...

З океанів далеких
Прилетіли лелеки,
Посідали край хати,
Щоб гніздо будувати.
Де лелеки осядуть –
Вдосталь щастя і ладу,
Щоб раділа родина,
Щоб цвіла Україна! (Ярослав Скидан)

Соловей

Соловейко - Свята і вільна Божа пташка, співець добра і кохання, символ весни і волі, високого натхнення і неперевершеного таланту. Виконати свою роботу так, як виконує свою соловейко, не здатен жоден інший птах: соловейко — найдосконаліший співочий талант пташиного світу. Навіть люди рівняються на нього, тому і кажуть про талановитого співака: «Співає, як соловейко!». Його спів настільки високий і чистий, що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищується душевно і втішається чуттями.
Він - передвісник справжньої весни в лісах та гаях, але тільки тоді розпочинає оспівувати весну, коли нап'ється води з березового листя, і співає доти, поки не перецвітуть сади. Обсипається цвіт - поступово стихає солов'їний спів.
Здавна соловейко вважався улюбленим птахом богині Лелі: як вона леліяла своєю увагою та покровительством молодих дівчат, так і він леліє своїм співом весну, людську душу і навіть кожне деревце, з якого можна почути його витьохкування.
Цього співучого птаха настільки люблять всі, що назва «соловей» поступилася лагідному слову «соловейко»!

Вікторина «Чи знаєш ти свою країну?»

- Кожен патріот добре знає історію та традиції свого народу. Спробуємо свої сили та дамо відповіді на запитання вікторини.
1. Назва нашої держави?
2. Державна мова України … 
3. Столиця України?
4. Основні кольори нашого Прапора?
5. Назвіть державні символи України.
6. Назвати рослини – символи України?
7. Що символізують кольори українського Прапора?
8. Швидкий український танок.
9. Яка велика річка протікає на Україні?
10. З чим українці зустрічають гостей?
11. Коли святкують День Незалежності України?
12. Кого називають Кобзарем країни? 

13. Як звати президента України? 

Гра «Закінчи рядок».
Ось небо блакитне і сонце в зеніті!
Моя Україна – найкраща ...( у світі),
Моя Україна – це ліс і озерця,
Безмежні степи і чарівні ... (джерельця),
Красиві пейзажі і гори високі,
Маленькі струмочки і ріки... (глибокі),
Сади чарівні, мальовничії села,
Моя Україна – це пісня ...(весела).
Це щира, багата, як світ, її мова,
Така мелодійна, крилата ... (чудова)!
Її обереги – верба і калина,
Найкраща у світі – моя ... (Україна)
Бо нам найрідніша Вітчизна і мати
То як же нам, дітям, її ...(не кохати)?
Вона дорога нам, і рідна, і мила,
Бо світ перед нами, як мати ...(відкрила).
Вітчизна свята, дорога Україна.