Історія книгодрукування.

Від стін печери до друкованої книги

    Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності. В Україні свято встановлено згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року.

    Кирило створив спеціальну азбуку для мораван, разом з Мефодієм переклав перші тексти з Євангелія й Псалтиря. З дитинства обоє добре знали давньоболгарську мову, тому що були родом з м. Солуні, де поряд з греками проживало багато болгар. Це пояснює, чому в основу слов’янської мови брати поклали солунсько-македонський говір староболгарської мови, доповнивши новотворами з інших мов. Саме цю мову згодом назвуть старослов’янською. За свідченням болгарського монаха Чорноризця Храбра, це сталося 863 року. Цей рік і вважається початком слов’янської писемності.

    Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Шлях становлення слов’янської писемності був складним, адже кирилиця і глаголиця різні за своїм характером, графічно відрізняються одна від іншої, але мають певні аналогії в зображенні та назві букв, однаковий порядок розташування літер, що свідчить про взаємовплив однієї азбуки на іншу. Кирилиця – одна з найдавніших систем слов’янського письма, що відома за книжковими пам’ятками XI ст., її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності. Глаголиця ‑ одна з двох слов’янських абеток. Назва походить від старослов’янського «глаголъ» – слово, мова. Майже повністю збігаючись з кирилицею за алфавітним складом, розташуванням і звуковим значенням літер, глаголиця різко відрізнялася від неї формою букв. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах. Поширення у східних слов’ян набула кирилиця і згодом витиснула глаголицю, як більш проста й зручна азбука, що, ймовірно, еволюціонувала з грецької протягом довгого часу та була остаточно закріплена в кінці IX ст. учнем Кирила в Болгарії. Протягом історії кирилиці мінявся тип письма. Першим з’явився устав. З XIV ст. поширився півустав. Поява півуставу була зумовлена прискоренням процесу писання, оскільки потреба в книгах та ін. текстах збільшувалася. Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення в кін. XIV ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив – сучасне ручне письмо з пов’язаними буквами. Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У сучасному світі більше 70-ти національних мов побудовано на кириличній абетці.

    Брати Кирило та Мефодій дали слов’янам писемність рідною мовою, поклавши початок не тільки церковній, але й світський літературі. Вони перші організували богослужіння слов'янською мовою, переклавши на цю мову всі необхідні у церковному ритуалі службові книги: Апостол, Псалтир, Чотириєвангеліє, Требник тощо. Імена Кирила і Мефодія на віки увійшли в історію слов’ян. Вони створили першу слов’янську письмову мову, яка в подальшому вплинула на формування літературних мов багатьох слов'янських народів, яку в науці прийнято називати старослов’янською.

          Але ж як з’явилася сама книга? Що спонукало до її створення?

      Необхідність збереження інформації - був перший крок до її створення.

     З давніх-давен люди прагнули знань. Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як вполювати здобич... 

  

“Сторінками” перших книг стали стіни печер. Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний спосіб зберігання різноманітних знань. Малюнки на стінах печер зображували мисливські трофеї, сцени з полювань. Людина починає пошук носіїв інформації.

Глиняні дощечки прийшли на зміну печерному розпису.

У прадавньому Вавилоні 5000 років тому з'явилися перші книжки. Їх сторінками були глиняні плитки. На глину гострими паличками наносили літери, що мали вигляд клинців. По закінченню роботи «сторінки» обпалювали на вогні. Щоб перенести одну глиняну «книгу», її власникові доводилося наймати носіїв!

  

Перший тваринний “папір”

У ІІ ст. до нашої ери люди навчилися робити зручні і досить легкі книги з першого тваринного “паперу” — пергаменту (за назвою міста Пергам у Малій Азії). Шкури тварин мочили, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами і сушили. Коли шкури висихали, їх знімали, і акуратно обрізували.

Книги для багатих

На пергаменті було легко і зручно писати, але такий «папір» коштував надто дорого. Адже для виготовлення однієї книги треба було забити не один десяток тварин! Обкладинки книг оздоблювали золотом, сріблом та дорогоцінним камінням.

 В Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно, 400 років тому. На ньому тогочасні правителі складали важливі документи.

Папірус  – прадідусь сучасного паперу.

У ранньому середньовіччі єгиптяни навчилися виробляти аркуші для письма з болотяної тростини папірусу, що сягала заввишки 5 метрів.

Це була надзвичайно складна робота. Отриманий аркуш також називали папірусом. Він мав ніжний світло-бежевий колір і красиву сітчасту поверхню. 

Єгипетські “книги”

Написану на папірусі книгу не складали, а згортали у сувій. Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини.

Берестяні грамоти

Березова кора – береста

Матеріали та інструменти для роботи з березовою корою.

Берестяна грамота

Рукописні книги

Перші паперові книги з'явилися в Європі у ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого. Кожна перша літера сторінки була справжнім витвором образотворчого мистецтва.

Рукописні книги – справжній витвір мистецтва.

Де й коли з'явився сучасний папір?

Його винайшов китаєць Чай Лунь ще

в ІІ столітті нашої ери. До Європи папір потрапив значно пізніше — в ХІ-ХІІ столітті. Найстарішому паперовому документу України —600 років.

Книгодрукування.

З часом був винайдений спосіб друкувати книги на папері. Перша книга, друкована в Україні, була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона “Апостол”.

                             

Сучасне книгодрукування повністю автоматизоване.

На допомогу друкарям прийшов комп'ютер.

                          

                                

                                 

Книги-рекордсмени

Книги-сувеніри мають незвичайну форму.

                              

                               

                                 

Найбільша книга важить 225 кг. ЇЇ висота - 2 м, а ширина— майже 3.

                                 

Вага найменшої книги—лише - 19 г.

                                 

Скарбниці книг.

Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним.

Виготовляючи книги, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище).

В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

Бібліотеки майбутнього.

Віртуальні книги - комп‘ютерний варіант.

Книги на електронних носіях та мобільних телефонах.

    

Але ж взяти в руки нову книгу, доторкнутися до обкладинки, перегорнути обережно сторінки, вдихнути запах фарби – це набагато приємніше. Правда ж? 

 

 

 

 

Вишиванка – символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, яка вирізняє українця у багатомірному, багато  вбраному глобалізованому світі, це наш етнічний бренд.

День Вишиванки не є офіційним, але відзначають його не тільки в Україні, але й за її межами – українці та всі прихильні до нас та до нашої культури люди.

Леся Воронюк - українська письменниця, журналіст та громадський діяч, член Національної спілки журналістів України. Саме вона у 2006 році, навчаючись у Чернівецькому національному університеті імені Ю. Федьковича, стала ініціаторкою Дня вишиванки, який відзначають щороку в третій четвер травня.

Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір'ями, оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла. Для кожного ритуалу була особлива вишиванка. Дітям при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.

Першу школу вишивки в Київській Русі було створено ще в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У ній опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом.

Сорочка (особливо чоловіча) - символ кохання й вірності. У давньому замовлянні говорилося: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був". Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові.

На межі XIX - XX століть у містах спостерігається тенденція відокремлення вишиванки від традиційного костюму. Це в першу чергу стосується чоловічої вишитої сорочки, яку починають носити в поєднанні з європейським одягом. В сільській місцевості й далі слідували традиціям. 

Вважається, що першим сміливцем, хто пішов на таке поєднання, був Іван Франко, який одягнув поверх вишиванки піджак.

З давніх-давен і до сьогодні українці можуть похвалитися більше, ніж сотнею технік виконання вишивки! Таке різноманіття свідчить як про любов пращурів до краси та їх винахідливість, так і про незамінність вишитого одягу на всій території України. Найбільш популярні прийоми: вишивка хрестом

                                                                гладдю

мережкою

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.

Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори – червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний – в жодному разі не колір смерті чи жалоби, як ми звикли вважати, швидше навпаки: пращури наділяли його магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч таємних знаків і закликів до родючого ґрунту, що забезпечував урожай і достаток.
             Відповідно, дослідники вважають, що білий колір символізує світло і високодуховність, синій – холод і воду (є дуже часто антиподом червоному), жовтий – відображає свободу і щастя. Щодо зеленого кольору, то він є найулюбленішим серед українців після чорного і червоного. Він символізує ріст і розвиток, прагнення життя і молоду, дужу силу. Коричневий у вишивці ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий – з рівновагою та здійсненням бажань.

Орнамент вишивок ділиться на три основні групи: абстрактний, рослинний і тваринний. Цікаво, що рослинний орнамент  тепер можна зустріти не тільки у вишиванках, а і в колекціях іменитих дизайнерів, натхнених культурою і традиційним костюмом українського народу.

На українських модних подіумах тема вишивки подається в найрізноманітніших варіантах. Багато відомих українських дизайнерів дуже вдало обігрують наш традиційний одяг, презентуючи і на батьківщині, і всьому світові чудові зразки своєї творчості.

Наш національний етно-колорит продовжує надихати і закордонних дизайнерів, які створюють все нові й нові варіанти інтерпретацій традиційних українських візерунків.

                                                                 Вишиванка - неймовірна краса

Одягаймося модно, стильно, вишивано-різнобарвно, як це роблять користувачі Кирило-Ганнівської бібліотеки!

УКРАЇНСЬКА ВИШИВКА – ЕТНІЧНИЙ БРЕНД, ПЕРЕВІРЕНИЙ ІСТОРІЄЮ!

9 травня, в Україні відзначають День Європи.  Це свято запроваджене указом Президента Володимира Зеленського №266/2023 від 8 травня 2023 року.

      «Усвідомлюючи європейську ідентичність Українського народу, з метою зміцнення єдності народів Європи, забезпечення миру, безпеки й стабільності на європейському континенті, засвідчуючи відданість ідеалам та цінностям демократії, підтримуючи ініціативи молодіжних та інших громадських об’єднань, постановляю установити в Україні День Європи, який відзначати щороку 9 травня спільно з державами Європейського Союзу», – йдеться в документі.

     Як зазначають в Інституті нацпам’яті, після завершення Другої світової війни європейські країни почали продумувати принципи політичної співпраці та економічної кооперації. Зрештою 9 травня 1950 року французький міністр закордонних справ Роберт Шуман виступив з ініціативою налагодити в Європі спільну координацію та контроль над важкою промисловістю. Він запропонував розробити принципи спільної політики для досягнення солідарності в цій окремій галузі. Шляхом до реалізації плану Шумана мала стати Європейська спільнота вугілля та сталі. За задумом Шумана, Франція, Німеччина та інші європейські країни мали передати управління виробництвом вугілля та сталі єдиному органу. Унаслідок такого об’єднання ключові галузі військової промисловості також мали перейти під спільний контроль, що унеможливило би підготовку окремої країни до нової війни.

     У результаті 18 квітня 1951 року в Парижі був підписаний договір про створення Європейської спільноти вугілля та сталі. Спершу його ратифікували шість країн: Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу – Бельгія, Нідерланди й Люксембург. Організація була відкрита для інших європейських держав. Нині вважається, що Декларація Шумана офіційно започаткувала процес європейської інтеграції. Саме тому в ЄС 9 травня відзначається День Європи.

     В Україні, до повномасштабної війни, День Європи відзначали на центральних площах великих міст. До свята приурочували концерти та інформаційні заходи щодо європейських країн, а також говорили про євроінтеграцію.

     Якщо говорити про сьогодення, то для нас найважливішим є вистояти, впевнено йти до перемоги, побачити мирне небо над головами наших дітей. А ось так діти бачать Європу.

 

 

                     «Вони заповіли нам жити»

 

8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років.

Ми пам’ятаємо, що війна – це катастрофа, трагедія, мільйони загиблих і скалічених тіл і душ. І також ми розуміємо, що героїзація і романтизація війни призводить до ескалації нових конфліктів.

День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

У цій боротьбі ми втратили понад вісім мільйонів українців та представників інших народів, які проживали на нашій землі. В цілому Друга світова забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей по всьому світу.

Жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. 

Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії і дають шанс на побудову більш тривкого миру і створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки. Умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти будь-кого на нашій планеті. Сьогодні в умовах агресії єдиний шлях відновлення миру – перемогти загарбника.

Важливо пам’ятати, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти завжди заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні світове співтовариство має змогу спертися на той гіркий досвід та історичні уроки для прийняття адекватних безпекових рішень, зокрема щодо російської агресії проти України.

З нагоди Дня пам’яті та перемоги над нацизмом, було проведено Мітинг-реквієм «Вони заповіли нам жити».

Нехай Україна скоріше виборе довгоочікуваний мир, свободу і незалежність, нехай об'єднаються і будуть щасливими всі родини! Вітаю з Днем перемоги над нацизмом і бажаю всім українцям залишатися згуртованими, єдиними, волелюбними, пишатися своєю історією. Нехай пам'ять про наших предків, які відстояли мир, живе вічно.