«Поезія – музика душі»
В рамках
проведення Національного тижня читання поезії, який проводиться за ініціативи
Українського інституту книги з 17 по 23 березня, біблотекар
завітала у навчальний заклад до юних користуваів з книгами, що користуються популярністю
у читачів. «Поезія – музика душі», під такою назвою пройшла зустріч яка вкотре об’єднала,
зблизила, навчила розуміти прекрасне.
Діти переглядали знайомі книги,
читали вірші, ділилися враженнями, декламували улюблені поетичні рядки.
«Я Долю вибрала собі сама…»
У величезному
просторі української літератури одне ім’я виділяється як маяк геніальності та
творчості – Ліна Василівна Костенко. Ліна Костенко народилася 19 березня 1930
року в місті Ржищів, Україна, і закріпила за собою славу однієї з
найвпливовіших і шанованих письменниць в історії країни. Її глибокий поетичний
голос, захоплива проза та проникливі есе підкорили читачів як в Україні, так і
в усьому світі. Сьогодні ми вирушимо в мандрівку, щоб познайомитися із
захопливим життям і чудовою творчістю цієї шанованої української письменниці.
Поетичні твори
Костенко стали свідченням її незвичайного таланту та глибокого розуміння
людської долі. Її поезія проникає в глибини людської душі, досліджуючи теми
кохання, втрати, ідентичності та вічної боротьби за свободу. У кожному ретельно
продуманому вірші вона сплітає гобелен емоцій, який знаходить глибокий відгук у
читачів.
У своїх віршах вона розповідає про
боротьбу та перемоги українського народу, пробуджуючи почуття єдності та
стійкості.
Слід зазначити, що
Ліна Василівна Костенко залишається культовою постаттю в українській
літературі, її слова продовжують надихати і знаходити відгук у читачів різних
поколінь. В своїх віршах, прозі та есе вона досліджує глибини людських
почуттів, проливає світло на суспільні проблеми та оспівує дух України. Чудова
творчість Ліни Костенко слугує свідченням того, що література здатна долати
кордони та зачіпати саму суть нашого людства.
Занурюючись у багатий і
захопливий світ літературних творінь Ліни Костенко, ми згадуємо про те, який
глибокий вплив може справити одна людина на культурну тканину нації. Її слова
продовжують звучати крізь час, запрошуючи нас до роздумів, надихаючи на
сприйняття наших власних унікальних голосів і нагадуючи нам про неминущу силу
літератури.
Сьогодні ми вшановуємо талановиту
письменницю та поетесу, яка своїми творами надихає, розчулює та залишає слід у
серцях читачів. Бажаємо Ліні Костенко міцного здоров’я, довгих і плідних років
життя та нових творчих здобутків!
З нагоди ювілею, у бібліотеці-філії було організовано літературну вітальню «Я Долю вибрала собі сама…».
Тарас Шевченко – геній пензля та пера
https://youtu.be/G2C05f7zgzw?si=G__9VWiBJAAfKa8J
9 березня ми вшановуємо видатного поета, прозаїка, драматурга, художника та політичного і громадського діяча.
Його життя і творчість були присвячені
Україні й українському народу. Тарас Шевченко мріяв про незалежність нашої
держави — шанував її культуру й історію.
Твори поета перекладені більш ніж ста
мовами світу, а пам’ятники йому встановлені по всьому світу.
Він не був політиком, та на його ідеях
сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій.
Він не був дипломатом, проте його внесок у
світову літературу та мистецтво, а головне його ідеї про єднання народу здобули
для України й українців належне визнання та пошану серед світової спільноти.
Його слово стало символом боротьби за
правду, національну гідність і незалежність. Він не лише описував страждання
свого народу, а й кликав до пробудження, до дії, до єдності.
Шевченко мріяв про вільну Україну, в
якій люди житимуть «без злоби, без насильства».
Сьогодні його слова звучать як ніколи
актуально. Його вірші підтримують нас у важкі часи, дають силу боротися,
надихають на перемогу.
«Борітеся – поборете!» – ці слова
стали не просто рядком з вірша, а гаслом нашого народу, який щодня виборює свою
свободу.
Ми продовжуємо його справу, його мрію –
будувати сильну, незалежну, справедливу Україну.
Сьогодні, у час великих випробувань, ми
вкотре звертаємося до його творчості, щоб знайти відповіді, підтримку і
натхнення. Читаймо Шевченка, пам’ятаймо його заповіт, бережімо рідну мову,
культуру та нашу землю.
Тож нехай святе поетове слово об’єднає всіх
українців, незалежно від їх поглядів і переконань, задля щасливого мирного
майбутнього України!
Слава
Україні!
Посилання на відео:
https://youtu.be/eBMhwN0KokY?si=wyzO36icvb-o1Bdd
https://youtu.be/pUPUpLSMhCQ?si=cStUwpxENkKkwG3L
https://youtube.com/shorts/Hs771HFJlCc?feature=share
https://youtube.com/shorts/8Sg3qObVPAw?feature=share
Короноване слово
Світлани Талан
Талан Світлана Олегівна
7
березня 1960 рік
Народилася в родині сільських вчителів 7 березня 1960 в селі Слоут Глухівського району на Сумщині.
У 1975 році закінчила восьмирічну школу
в селі Перемога Глухівського району Сумської області. Продовжила навчання у
Баницькій середній школі.
У 1983 році закінчила Глухівський
педагогічний інститут.
З п'ятнадцяти років почала працювати
позаштатним кореспондентом районної газети. Згодом працювала вихователем у
дитсадку, пізніше — учителем початкових класів.
У 1989 році перебралася жити до східної
України й відтоді жила у Сєвєродонецьку, Луганської області.
У шлюбі, одружена з 26 вересня 2006
року.
Світлана Талан пише романи у жанрі
"реальні історії", які їй підказує саме життя. Усі твори на
гостросоціальну тематику, незмінним залишається одне: головна героїня її книжок
— жінка-українка, сильна духом, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді
помиляється, але її завжди веде за собою кохання: до чоловіка, до дітей, до
батьківщини.
З
початком російської збройної агресії проти України навесні 2014 року Світлана
описувала події, що відбувалися в місті. Зазнавала залякувань від місцевих
колаборантів.
Після
повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Світлана стала
свідком російської окупації Луганщини.
3
березня 2022 року жінка покинула Сєверодонецьк, оселилася у місті
Миколаєві Львівської області.
У 2011 році авторка отримала
престижну літературну нагороду «Коронація слова» за роман «Щастя тим, хто йде
далі».
Світлана Талан входить в трійку
найпопулярніших авторок за версією журналу «Фокус» та має звання «Золотого
письменника України»
На сьогоднішній
день новинок художньої літератури від українських письменників дуже багато.
Кожна книга знаходить свого читача, а автори стають улюбленими. З нагоди
60-річчя від дня народження сучасної української письменниці Світлани Талан у
бібліотеці-філії №18 було організовано книжкову
виставку
«Короноване слово Світлани Талан».
Світлана Талан – авторка низки романів,
які їй підказує саме життя. Неодноразова фіналістка всеукраїнського конкурсу
«Коронація слова», Золотий письменник України. У центрі уваги письменниці –
вольова, зворушлива, ніжна, але така нещасна жінка-українка, яка не скоряється
долі, стає на захист своїх прав, несе в життя любов і ніжність.
Більшу частину читачів філії №18
становлять жінки. А жінка, здебільшого, хоче читати про те, що їй ближче до
душі. То хто може краще зрозуміти жінку, як не сама жінка, та ще й українка, з
притаманним тільки їй менталітетом. Тому письменниця стала улюбленим автором
багатьох читачок книгозбірні. Її твори з великим
задоволенням читають люди різного віку.
Присутні обмінювалися враженнями
про прочитані книги, розповідали,
що в героях впізнавали себе, адже в житті трапляються подібні ситуації.
Немає загадки таланту,
Є вічна загадка любові…
https://youtu.be/otmOVIoYrJA?si=ru66R8412iqqD5oA
Григір Тютюнник
(05.12. 1931 р. – 06.03. 1980 р.)
Григір
Михайлович Тютюнник - український письменник-прозаїк, перекладач, представник
покоління шістдесятників, народився 5 грудня 1931 року в c. Шилівка
Зіньківського району, що на Полтавщині, у селянській родині. Григір ?
літературне ім’я письменника, яке він обрав, щоб відрізнятися від старшого
брата (із батькової сторони) Григорія Тютюнника.
У 1937 році його батька з політичних мотивів
заарештували за «державну зраду». Після репресій він більше не повернувся.
Маленького Григора до себе на Донбас взяв батьків брат, який разом із дружиною
його і виховували.
1938
р. Григір розпочав навчання в українському класі початкової школи, але через
деякий час його розформували і хлопчик змушений був перейти до російськомовного
класу.
У
1946 році, закінчивши п'ятий клас, пішов у Зіньківське ремісниче училище № 7,
де здобув спеціальність слюсаря. По закінченню працював на Харківському заводі
ім. Малишева, але серйозно захворів і повернувся до рідного села. За те, що не
відпрацював належних трьох років відсидів 4 місяці в колонії. Після ув'язнення
повернувся на Донбас, де працював в колгоспі, на відбудові шахт, слюсарював.
У
1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході.
Після демобілізації, закінчивши вечірню школу, працював токарем у вагонному
депо. Після служби Григір Тютюнник вперше здійснює спроби пера (російською
мовою).
Впродовж
1957-1962 pp. навчався у Харківському університеті на філологічному факультеті.
Саме тут його захопила письменницька діяльність
1961
р. в журналі «Крестьянка» Григір Тютюнник друкує першу новелу «В сумерки»
(російською мовою, під псевдонімом «Григорий Тютюнник-Ташанский»). З того часу
і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді
оповідання) винятково російською мовою, «окрім років 1942-1949, коли я знов
опинився в селі біля матері».
1962
р. розпочав роботу вчителем у вечірній школі в Артемівську (Луганська обл.,
зараз м. Кипуче).
1963
р. переїжджає до Києва, працює редактором газети «Літературна Україна». Друкує
у ній перші оповідання українською мовою («Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий
пагін», «Сито, сито…»).
Зацікавившись
кінематографом, Григір Михайлович працює у сценарній майстерні Київської
кіностудії ім. О. Довженка, створює літературний сценарій за романом «Вир»,
написаний братом, рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на
редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній
творчості.
Перша
його книжка «Зав'язь» вийшла 1966 року. Вона стала однією з тих книг, які стали
показником злету української прози.
1967
р. журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в
своїх публікаціях.
1979
р. у журналі «Сельская молодежь» повідомлялось, що його нагороджено медаллю
«Золоте перо» за багаторічну творчу співпрацю. Також, у цей період виходять
друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (1972, 1975), «Отчие пороги»
(Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).
Творча
спадщина Григора Тютюнника невелика за обсягом уміщується в одному томі на 600 сторінок. Це
близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей та спогадів. Однак
цінність його літературної творчості була і залишається надзвичайно високою. Найголовнішим
болем письменника було сучасне село. Він одним із перших помітив факт, що
держава буквально вимітала з сіл молодь, заманювала її на цілину чи в шахти,
пропонуючи найчорнішу роботу.
У
своїх творах Тютюнник завжди працював над почуттями. У щоденнику писав: «Ніколи
не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в
мені».
1980
p. за книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові
Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки.
В
останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема
Безвіконного». Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в
атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір
Тютюнник покінчив життя самогубством. Похований на Байковому кладовищі.
У бібліотеці-філії
організовано книжкову виставку, де користувачі можуть ознайомитися з біографією
нашого видатного земляка та його творами.
«Великий батько галицької музики»
https://www.facebook.com/share/v/15GAhL6Dah/
Сьогодні 210 років з дня народження Михайла Вербицького – автора музики до Гімну України!
Михайло Вербицький – український
композитор, диригент та отець УГКЦ, який розвинув хоровий стиль на Галичині.
Він є автором близько 143 різножанрових творів: світських пісень, духовної та
театральної музики.
Родом Михайло Вербицький із села Явірник Руський. У десять
років він із братом Володиславом залишився без батька. Мати Пелагія вийшла
заміж удруге й відмовилася від дітей. Тож хлопцями опікувався батьків
двоюрідний брат, перемишльський єпископ Іван Снігурський.
Михайло вступив до Львівської духовної семінарії. Богослов’я
вивчав неохоче. Уже на першому курсі його посадили на шість годин у карцер за
участь у бунті проти кухаря, який годував семінаристів зіпсованими харчами.
Через «веселі пісні і запізнення на ранкові молитви» Вербицького двічі
виключали із семінарії.
Втретє він припинив навчання через шлюб (семінаристам
забороняли одружуватись). Улітку 1838-го його дружиною стала австрійка Барбара
Сенер. Причина такого поспішного рішення стала зрозумілою у січні, коли у
подружжя народився син Іван. Проте щастя було недовгим. За кілька місяців після
пологів кохана Барбара померла.
Михайло знов повернувся до навчання у семінарії. Якось під
час репетицій оркестру разом з іншими семінаристами він бешкетував, стрибав і
навіть зламав ногу. Товариш, теж семінарист, який часто навідував його, навчив
його гри на гітарі, яка згодом стала улюбленим музичним інструментом
композитора. Завдяки гітарному супроводу і з’явився гімн, написаний як
солоспів.
Михайло Вербицький став вправним музикантом-гітаристом і
пропагандистом цього інструмента. Вважається, що саме він запровадив моду на
гітару в Галичині. До того ж його вважають і основоположником гітарної
літератури. У рукописах Наукової бібліотеки України зберігся зошит його
гітарних композицій.
Вербицький став священником, але більше через матеріальні
негаразди, ніж за покликом душі. Його родина жила дуже скромно і майже весь час
переживала досить скрутні часи. Тому часто йому доводилося заробляти на хліб
уроками музики в приватних клієнтів.
Згодом
і друга його дружина передчасно пішла із життя − він залишився вдівцем із сином
на руках.
Михайло Вербицький завжди мріяв написати твір на слова Тараса
Шевченка. У часописі «Зоря» вірші Кобзаря опублікували на одній сторінці з
віршем Павла Чубинського, без авторства. Думаючи, що кладе на музику твір
Шевченка, Михайло Вербицький музично осмислив вірш Чубинського.
Але славетний український Гімн «Ще не вмерла Україна» на
вірші Павла Чубинського виник приблизно наприкінці 1863 року як ліричний
солоспів для голосу в супроводі гітари і власне так уперше виконаний автором на
сходинах української громади в музейній залі Української семінарії в Перемишлі…
Тільки через кілька місяців, зважаючи на популярність твору, композитор
оприлюднив авторську версію гімну для хорового виконання.
Композитор є автором величезної кількості духовних творів і
кількох цілісних літургій, які фрагментарно або частинами є у вжитку галицьких
парафій. У храмах УГКЦ нині виконують частини його літургії й інші церковні
композиції. Відомою є його суспільна і диригентсько-організаційна діяльність у
досвященичий період, і – згодом – в очолюваних парафіях.
Писав церковну музику, хоча близькі за духом йому були й
світські теми. У його музичному арсеналі – народно-побутові оперети, водевілі,
мелодрами. Водночас створював красиві чоловічі квартети. Окрім того, він є
автором великої кількості музики для театру. Співпрацював із Перемишльською
театральною трупою і з театром «Руська бесіда», на чиї замовлення писав
драматичні вистави з музичними фрагментами.
Місце його останнього душпастирства – село Млини. Зі спогадів
відомо, що нерідко на його столі не було нічого, окрім яблука, адже він вів
дуже скромне життя. До останніх днів композитор жив у злиднях.
Помер композитор у 55 років 7 грудня 1870 року від раку язика.
«Майбутнє
планети у наших руках»
Користувачі бібліотеки-філії взяли участь у Міжнародному
екологічному конкурсі дитячого малюнка «Майбутнє планети у наших руках».
Метою цього Конкурсу є
привернення уваги до проблеми знищення природи України в результаті війни;
сприяння зеленому або сталому повоєнному відновленню природних екосистем;
виховання у дітей бережливого ставлення до природи та навколишнього середовища;
розкриття у їхній творчості прагнення до відновлення і збереження природних
ресурсів у світі та в Україні зокрема.
Основні завдання Конкурсу -
формування екологічної компетентності дітей; стимулювання їхньої пізнавальної
активності та творчих здібностей; залучення дітей до екологічної діяльності з
відновлення екосистеми України та світу; промоція заходів у сфері охорони
навколишнього середовища; популяризація екологічного способу життя і мислення;
утвердження екоцінностей і поваги до своєї Батьківщини, бажання читати та
ілюструвати книжки екологічної тематики; сприяння екологічному розвитку дружної
до довкілля особистості, її ідентифікації з природою.
Юні читачі обрали категорії і
підготували відповідно до них свої роботи.
Мегера Вероніка - «Вплив війни на природу України».
Сухова Катерина - «ЕКО-свідомість – запорука сталого
майбутнього».
Роман Діана - «Відновлення
і збереження природи».
Збережемо разом природу України
та всієї Планети, адже майбутнє – в наших руках!!!
