Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай.

                                           Народознавча  бесіда

      

     27  вересня за  православним  календарем   свято Воздвиження  Чесного  й Животворного  Хреста  Господнього.   Це свято  одне з дванадцяти найважливіших  церковних  свят  року.  У  цей  день  відбулися дві  важливі  для  християн  події:  у 326  році  в  Єрусалимі  був  знайдений  той  самий хрест, на  якому  розіп"яли  Ісуса,   а  друга - повернення цього хреста  з  Персії до  Ерусалиму.  Ці  дві  події  поєднує  те, що  хрест  підіймали перед усіма, "здвигали".   За  легендою,  хрест було  знайдено прямо перед  Великоднем,  тож  раніше  свято  відзначали  одразу після  Воскресіння.  Згодом  святкування  перенесли  на  вересень.

     У  народі  це  свято  називають  коротко - Здвиженням.  І  трактування   його  значення  також  значно  простіше:  земля  "здвигається"  ближче  до зими.   Настають  холодні  дні,  а  птахи  відлітають  до  вирію.

     У  ліс  остерігалися  йти  не  лише  через  змій,    які  заповзають  у  схованки  перед  холодами,  але  й  через  ведмедів - ті  також  майструють  собі  місце  для  зимової  сплячки   і  можуть  напасти  на  людину,  якщо  та   їх  потурбує.

     На  Здвиження  дотримувалися   суворого  посту.  В  основному  на  столі  у  цей  день  була  різна  городина.

     На  Здвиження   вважалося  поганою  прикметою  планувати  чи  починати якісь  серйозні  і  важливі  справи.

     Слідкували  27  вересня  і  за  погодою. Якщо  на  Воздвиження  гуси  високо  летять - навесні  буде  велика  повінь, і навпаки,  а  як  дме  холодний  вітер - літо  буде  теплим.

     Добре  відоме  в Україні  прислів"я  було  популярне   і  на  Полтавщині:  " Хто  не  обсіявся до  Чесного  Хреста,  той  не  варт  собачого  хвоста!"  Воно  підганяло  нерадивих  господарів  до  сівби.  А  відчутне  похолодання  у  природі  народ  відмічав  такими  прислів"ями:

     - На Здвиження  земля  движеться  ближче  до  зими.    

     - Свитку  на  Здвиження  скидай. а кожух  одягай.

Полтавська область-частка України

  КРАЄЗНАВЧА   ВІТАЛЬНЯ  ДО 85-РІЧЧЯ  УТВОРЕННЯ  ПОЛТАВСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

     ПОЛТАВЩИНА- край,  щедро  обдарований піснями  і легендами, край  письменників і художників,  мислителів  і  вчених, чиї  імена золотом  закарбовані  в  пантеоні  слави  світових  діячів  мистецтва  і науки.    Полтавщина - край із  традиціями  і  культурою,  які  корінням  своїм  виходять  з  сивини  тисячоліть. Полтавщина сьогодні - область землеробів і науковців,  високорозвиненої промисловості  і  традиційних  видів    декоративно-вжиткового  мистецтва.  Полтавщина  розташована в Середньому  Подніпров"ї  І  належить  до  тих  історичних  земель,  що стали ядром  формування  Української  держави.  Територія  Полтавської області-28,8 тис. км 2, що  складає 4,8%  території  України.  За  розмірами території  Полтавська  область  посідає 7-е  місце  серед областей  України.  Її  територія  перевищує  території більш   ніж  50 країн  світу,  в т.ч.  таких  як  Албанія,  Кіпр,  Кувейт,  Ліван,  Ізраїль  та  інші.  Область  в основному  знаходиться  в  межах українського  лівобережного  лісостепу. Відпочиваючи  в  Гадячі,  Леся  Українка  захоплено  писала: "Є   на  Україні,  серед  милої  Полтавщини,  багатої  на  гарні  куточки,  чудовий  краєвид.  Се  той,  що  з"являється  перед  очима,  коли  дивитися  на  нього  з  високого  узгір"я стародавньго  гетьманського  міста  Гадяча.  Станьте на  краю  Драгоманівської гори - і перед  вами  відразу  розстелеться  велика  долина Псла..."  З  приводу  цього  краєвиду  Леся  Українка  писала  О.Кобилянській: "Побачите  вже  таку  Україну,  що   "українішої"   і   немає".  Область має  вигідне  фізико-географічне  положення,  Рівнинна  територія,  помірний  континентальний  клімат  з  достатньою  кількістю  тепла  і  вологи,  чорноземні грунти  обумовили   зрівноважену  динаміку  природних  процесів,  що разом  із  густою мережею  річок  та  значними  викопними  багатствами  відкриває  широкі  можливості  для  її  господарського  розвитку.  Господарському  розвитку  області  сприяє  і  вигідне   економіко-географічне  положення.  Вихід  до  Дніпра,  густа  мережа  залізничних  та  автомобільних  шляхів,  достатне  повітряне  сполучення  створюють  зручні  виробничі  та  економічні  зв"язки  області зі  столицею  України - Києвом,  іншими  областями  України  та  сусідніми  державами.                                        22  вересня   1937  року- згідно  з  постановою   Центрального  Виконавчого Комітету  СРСР  утворена  Полтавська  область.    

                                                

                                                     ОБЕРЕГИ    ПОЛТАВСЬКОГО    КРАЮ

                                                                                                              Прапор  Полтавської  області

      У  композицію  прапора  внесено  зображення  козацького  хреста,  основного  елемента  герба  Полтавського  полку.  Його  включено  з  історичних  мотивів:  в  середині 18  сторіччя  Кременчуцький.  Пирятинський,  Гадяцький,  Зіньківський,  Хоролський  полки  були    об"єднані  навколо  Полтавського  полку,  прапор  якого  мав  темно-синій  колір  з  козацьким  хрестом.

       Синій  колір - сивол  стійкості,  сили,  вірності,  надійності.  За  геральдичними  правилами  18  сторіччя  він  символізує  боротьбу  за свободу.

       Козацький  хрест - символ  вічності,  духовності,  святості.  Основний  символ  прапора  Полтавського   полку ( 18  сторіччя ),  поширений  елемент  інших  прапорів  полтавських  полків (Миргородського,  Зіньківського).

      Автор  прапора - Євген  Ширай.

                                                                                                                     Герб  Полтавської  області

        У  малиновому  полі  зображено  лук зі стрілою та зірки - елементи, які входили до  гербів  Полтави, Пирятина. Вказують  на  історичну  роль  краю  в обороні рідних  земель, а також на м. Полтаву  як  адміністративний центр  області.              

       У малиновому полі  зображено міські  ворота з трьома баштами та  фрагштоками - елемент  найстарішого з гербів, основний елемент герба Лохвиці. Вказує  на міцність,  могутність, недоторканність краю,  козацькі  традиції.

        У  синьому  полі  зображено   козацький  хрест - символ на історичних  прапорах  Полтавського  полку  та  елемент  гербів міста  Миргорода  та  Зінькова.

         У  жовтому полі  зображено  підкову - поширений  елемент  родових  гербів Малоросії - символ щастя,  добра, любові, злагоди.

         У жовтому  полі зображено  серце - елемент  герба  гетьмана   П. Полуботка,  В.Кочубея, поширений  елемент  гербів  Малоросії.  Символізує  Полтавщину як серце  України.

          У  синьому  полі  зображено  сніп, який  уособлює  природне  багатство,  родючість  землі,  працьовитість  її  мешканців,  національні  традиції  краю.

           Горизонтально  розміщена  хвиля - елемент гербів  Горішніх  Плавнів  та  Кременчука.  Символізує  багатство   водних  просторів  області.

           Корона-символ  могутності,  стійкості,  величі  й  слави.

           У  великому  Гербі  запропонований вінок  із  гілок  калини,  обвитий  стрічкою  жовто-блакитного  кольору, що  підкреслює  безпосередню  приналежність  до  держави  України.  Вінчає  Герб  стилізоване  зображення  стіни  фортеці  у  вигляді  корони  та  напис  Полтавщина.

          Автор  Герба - Євген  Ширай.

  

                                                                                                   ГІМН   ПОЛТАВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

                                                    Музика  Олексія Чухрая      Слова Володимира  Тарасенка,  Василя Жадана   

                   

                                                           

Тебе до зір здіймають крила волі
І котять хвилі золоті жита.
О, світоч мій, ти - України доля,
Полтавщино, земля моя свята!

Приспів:
Про тебе слава гордо лине
І пісня Чураївни нас єдна.
Мій краю, серце України,
Полтавщино, прадавня сторона.

Срібляться ріки, дозрівають вишні,
Твій рід благословляється на світ...
Тут проростає у прозорій тиші
Вкраїнської душі весняний цвіт.

Приспів:

Мій краю, серце України,
Полтавщино, моя земля.

                                   16  ВИДАТНИХ  УКРАЇНСЬКИХ 

                                  ЛІТЕРАТОРІВ, ЯКІ НАРОДИЛИСЯ

                                         НА ПОЛТАВЩИНІ   

і 1. Маруся Чурай. Легендарна авторка «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» згідно переказів народилася в Полтаві за часів Речі Посполитої 2. Григорій Сковорода. «Всякому місту – звичай і права, всяка тримає свій ум голова» – ці слова належать мандрівному поету та філософу, що вирушив у свій путь з полтавської землі, а саме – з села Чорнухи. 3. Іван Котляревський. Полтавщина – мати української літератури, бо в Полтаві народився її батько. 4. Євген Гребінка. «З панами добре жить, водиться з ними хай тобі господь поможе, із ними можна їсти й пить, а цілувать їх — крий нас боже!». Видатний український байкар та поет, чиї вірші стали популярними піснями, народився на хуторі Убіжище біля Пирятина. 5. Микола Гоголь. Письменник, що зробив український фольклор літературним трендом 19 сторіччя, народився у Великих Сорочинцях, провів дитинство та юність у Василівці (Гоголеве), навчався у Полтаві. 6. Леонід Глібов. Поет та байкар, на чиїх творах зросло не одне покоління українців, народився в селі Веселий Поділ, що зараз входить до Семенівського району Полтавської області. Вірші почав писати під час навчання у Полтавській гімназії. 7. Панас Мирний. Автор геніальних романів у стилі реалізму «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та «Повія» народився в Миргороді, навчався в Гадяцькому повітовому училищі та половину життя прожив у Полтаві. 8. Михайло Драгоманов. Український публіцист, критик, історик, філософ, фольклорист та літературознавець народився в Гадячі та навчався у Полтавській гімназії. 9. Олена Пчілка. Українська письменниця, перекладачка та етнограф, чиї дитячі проза та поезії цікаві й для сучасного читача, народилася в Гадячі. 10. Архип Тесленко. Український письменник, над чиїм «Школярем» плакав не один сучасний школяр, народився в селі Харківці Лохвицького району. 11. Олесь Гончар. «Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..» Автор знакового для української літератури роману «Собор» народився на Катеринославщині, але у віці трьох років його забрали до себе на виховання дідусь та бабуся, що жили в селі Сухе Кобеляцького району. Відтоді все життя Олесь Гончар вказував у автобіографіях, анкетах і відомостях для довідників як своє місце народження саме село Сухе (колись слобода Суха). 12-13. Григорій та Григір Тютюнники. Брати-письменники, що за іронією долі отримали одне і те ж ім’я – Григорій (а пізніше й одне покликання – письменництво) народилися в селі Шилівка Зіньківського району. 14. Василь Симоненко. Видатний поет-шестидесятник, автор легендарної поезії «Лебеді материнства» народився в селі Біївці Лубенського району. 15. Павло Загребельний. Автор легендарних історичних романів «Диво», «Євпраксія», «Роксолана» народився в селі Солошине Кобеляцького району. 16. Борис Олійник. Український поет, автор зворушливої поезії «Пісня про матір» народився в селі Зачепилівка Новосанжарського району. У Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії до 85-річчя утворення Полтавської області експонується книжкова виставка літератури "Полтавщина-духовна скарбниця України".

 

     Кирило-Ганнівський  старостинський  округ  надав  прихисток  59    внутрішно  переміщеним  особам.   Місцева   влада   надає  їм  посильну  допомогу  у  пошуку  житла,  у  вирішенні  побутових  проблем  та  соціальних  питань.    Жителі  Кирило-Ганнівки  з  теплотою  прийняли  переселенців  з   Харківщини,  Охтирки,    Сумської,  Донецької  та  Луганської  областей.  Допомагали   продуктами  харчування,   одягом,  меблями   та  добрим  словом. Всі  дбають,  щоб  людям  було  комфортно  І  затишно, адже  кожна  родина  чекає  підтримки   і  розуміння.  І   Кирило-Ганнівська  бібліотека-філія    не  лишилась  осторонь.   Не   одразу,   але  люди   почали  заходити  до    сільської   бібліотеки,  спочатку  цікавилися  періодикою,   а  потім  почали  читати  художню  літературу  та  користуватися  послугами    мережі  "Інтернет".  За  період  проживання  вони  стали   активними  користувачами  Кирило-Ганнівської  бібліотеки-філії.

                                Владислав та  Юрій  Байдужні ,  переселенці  з Харкова,   цікавляться  історичною  літературою  та   грою  в  шахи.

                              

    Кравцова  Ольга  з  Харківської  області    любить читати   ліричну  прозу,   а  донька  Світлана  Бабенко   надає перевагу  літературі   сучасних   українських   авторів,  а  також працює  дистанційно   в приміщенні   бібліотеки   на   особистому   пристрої  з  підключенням  до  WI-FI.

Щоб вам весело було

   Гумористична акварель до 100-річчя від дня       народження Павла  Прокоповича  Глазового

Глазовий Павло Прокопович народився 30 серпня 1922 року у с. Новоскелеватка Казанківського району Миколаївської області в родині хлібороба. Навчався у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник Другої Світової війни.
Після демобілізації навчався у Криворізькому педагогічному інституті, де на нього звернув увагу Остап Вишня, який посприяв тому, щоб Павла Глазового перевели на навчання до Києва. У 1950 році він закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова).
У 1950-1961 роках працював заступником головного редактора журналу «Перець». Після 1961 року, деякий час працював на радіо редактором музично-гумористичної програми, потім став заступником головного редактора в журналі «Мистецтво», фактично очоливши відділ «Новини кіноекрану».
Павло Глазовий виступав як гуморист і сатирик, працював переважно в жанрах співомовки, віршованої гуморески, байки. Друкуватися почав з 1940 року. Перша гумористична збірка «Великі цяці» вийшла в світ 1956 року. За життя поета окремими виданнями вийшли: поема «Слався, Вітчизно моя» (1958), збірки сатири та гумору «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968), жартівлива поема «Куміада» (1969), «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров’я» (1973), «Байки та усмішки» (1975), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1982), «Вибрані усмішки» (1992), «Веселий світ і чорна книга» (1996), «Сміхослов» (1997), «Сміхологія, вибране» (2003), «Архетипи» (2003).
Павло Глазовий зробив значний внесок і в дитячу літературу. Він автор дитячих книжок: «Іванець-Бігунець» (1963), «Як сторінка, то й картинка» (1964), «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965), «Перченя» (1966). У співавторстві з Федором Маківчуком написані «Пушок і Дружок» (1957) та «Старі друзі» (1959), а з Богданом Чалим – «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958).
Заслужений діяч мистецтв України (1993), відзначений орденом «За заслуги» III ступеня (1997), медаллю Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» – «За доброчинність», лауреат премії ім. Остапа Вишні 1988 року за книжку «Сміхологія», лауреат літературної премії імені Наталі Забіли, перший лауреат премії ім. Петра Сагайдачного 1996 року.
Член СП СРСР (1968).
Помер 29 жовтня 2004 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.                        

Творчість Павла Глазового життедайна,  вона є  завжди відкритою  сторінкою веселої  вдачі   українського  народу,  його доброго  настрою.            

   До 100-річного ювілею українського поета-гумориста  Павла Глазового Кирило-Ганнівська бібліотека-філія підготувала книжкову  викладку літератури "Патріарх   українського гумору".

   Олександр Забара за професією лікар-стоматолог, який користується великим авторитетом серед   земляків. А ще він відомий гуморист-аматор.  І саме гуморески Павла Глазового  вже більше 30  років звучать  з  уст нашого сільського гумориста, який є частим гостем нашої бібліотеки.  Які б не були часи, а творчість Павла Глазового дарувала і даруватиме людям радість і віру  в кращу  долю  нашої  України.

 

ПАВЛО  ГЛАЗОВИЙ ІМЕНИНИ Зібралися якось гості  В Козолупа Мини,  Випивали, відзначали його іменини. Вийшов Мина із-за столу,  Взяв за руку тітку  І пустився вибивати Громову чечітку. Раптом хлопчик-п’ятиліток  Вскочив у кімнату: — Там тебе до телефону  Викликають, тату! — Бач, синочку, всі вітають  Мину Козолупа! — Ні, питають, який дурень  Об підлогу гупа. **** ПІСЛЯ АВАНСУ Чоловік аванс одержав,  Здибався з дружком  Та добряче й причастився  Просто під ларком. І, п’янющий, як то кажуть, У дрезину, в дим, Почвалав у дитсадочок  За дитям малим. Там схопив синка за руку  І повів, як міг. Не устиг він ще ступити  Дома й на поріг, Як дружина в крик, у сльози:  — В тебе сором є? Ти привів чужу дитину. Де ж дитя моє?    Чоловіка в різні боки  Буйний хміль хита. — А яка тобі різниця? -  Жінку він пита.— Чи чужого прихопив я, Чи привів свого. Ти ж назад відтарабаниш  Завтра знов його.      МОВА  І   ЯЗИК Дід приїхав із села, ходить по столиці.  Має гроші — не мина жодної крамниці.  Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю.  — Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю.  — Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.  — Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.  — Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:  — На Вкраїні живете й не знаєте мови.  — Продавщиця теж була гостра та бідова.  — У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.  — І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід,  Бо якраз така біда в моєї корови:  Має, бідна, язика і не знає мови.

Ми діти твої, Україно

     

    23 серпня, напередодні  Дня Незалежності, ми  вшановуємо  один з  трьох  символів суверенітету нашої  держави – Державний Прапор України.   Синьо-жовтий стяг уособлює нашу незалежність, є   історичною  пам’яттю  та гордістю народу.    На превеликий жаль, сьогодні український прапор, прапор кольорів мирного неба і   золотого  поля, залитий кров’ю найкращих  синів   українського   народу і    окроплений святими сльозами матерів. Ми, українці, продовжуємо    сплачувати    велику    ціну за право називатися нацією гордих, вільних і   відповідальних   громадян.

.
    День Незалежності – це свято пам’яті про цілі покоління наших предків, які творили націю і боролися за її державність, це шана загиблим Героям  Небесної   Сотні, це  невимовний біль за  загиблими    українськими   воїнами і   добровольцями, які ціною власних життів  захищають  територіальну   цілісність, державність, суверенітет нашої держави.   А ще це  день, коли  варто  серйозно   задуматись   про   день завтрашній,   про майбутні   покоління,  про нашу  відповідальність   перед   історією…

 

                                                 З днем народження,  моя  держава,

                                                 З святом тебе, добрим і святим

                                                 Нехай лине завше  тільки добра  слава

                                                 Про  мою  країну  звідусіль.

 Ми – українці – велика родина,
Мова і пісня у нас – солов’їна.
       Квітне в садочках червона калина,
          Рідна земля для нас всіх – Україна!”

      Кирило-Ганнівська  бібліотека-філіїя   до   Дня Державного Прапора та  Дня   Незалежності  України для користувачів-дітей  провела  конкурс  дитячої творчості     "Ми діти твої, Україно".

                                  У  своїх  малюнках  та  аплікаціях  діти виразили  патріотичні  почуття  та  любов до  України.

     Для дорослих користувачів  бібліотека підготувала  книжкову  виставку  літератури   "Живи,  міцній  та  квітни, Україно!   Представлена  література  розкриває появу українського   національного  прапора,  його використання  в Україні  в різні  історичні періоди, ставлення  до  державної  символіки  в наш  час, а також книги по історії нашої  держави,  інформація  про  історичних  постатей,  які  відіграли  значну  роль  на  шляху  здобуття  незалежності України .

    

Великий Спас

                                                                       

                                                                       НАРОДОЗНАВЧА  БЕСІДА

Свято Преображення Господнього, або Другий Спас, яке відоме ще з давньоруських часів, святкують 19 серпня. В народі цей день називають Яблучним Спасом. 

На Яблучний Cпас, за стародавнім звичаєм, освячують яблука, груші, мед, обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці. Це свято символізує кінець літа та похолодання. Як і всі інші великі релігійні свята, віряни відвідують богослужіння в цей день.

Цей день присвячений спогаду про перетворення Христа своїм учням на горі Фавор.

У цей день Ісус разом з трьома учнями Яковом, Петром та Іоанном зійшов на священну гору, щоб помолитися. Саме в цей час апостоли задрімали і не бачили Преображення Господнього. Христос був одягнений у білосніжний одяг, який завжди був символом чистоти, непорочності, віри й святості.

Спустившись із небес, Ісус почав вести бесіди зі своїми пророками. Опісля люди, що зібралися поруч й спостерігали за цією подією, почули з небес голос, який проголосив Христа своїм сином. Це і стало приводом до святкування Другого Спаса.

На Яблучний спас освячують яблука, груші, мед, колосся жита й пшениці

Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі саме в ту пору дозрівав виноград, який прийнято освячувати в цей день. Грона винограду, а також колосся люди несли в цей день до храму на знак подяки Богові. Але виноград ріс не скрізь, відтак ця традиція дещо змінилася – стали освячувати яблука.

У народному календарі на Яблучний Спас проводжають літо. Це свято означає настання осені й перетворення природи. Через це є навіть ще одна народна назва свята – Осеніни. Вважається, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими. Тому й кажуть: "Прийшов Спас, держи рукавиці про запас".

Що не можна робити в цей день?

У народі існувало повір’я, що їсти яблука й страви з цього фрукта до настання Яблучного Спаса не варто, а ось після 19 серпня люди могли ласувати цим фруктом.

До 19 серпня не можна їсти яблука та страви з ними 

Існує заборона їсти яблука до початку Спаса жінкам, які втратили дітей. За повір'ям, якщо батьки не їли яблук до Спаса, то дітям на небесах роздадуть гостинці в цей день.

Також в народі говорять, що не можна у цей день зганяти з себе або вбивати комах, тим більше мух. Якщо вона сіла два рази на руку – це до здійснення бажань. Дивна прикмета, але так кажуть. А от правда це чи ні – перевіряйте.

На свято також забороняється працювати вдома, дозволено лише на кухні та в саду.

Що варто зробити в цей день?

На Другий Спас прийнято пригощати усіх яблуками і, звичайно, їсти їх самим. Яблуко символізує родючість і благополуччя в сім'ї, тому так ви бажаєте всього найкращого рідним та друзям. Варто зазначити, що благополуччя та велику силу несуть лише освячені в храмі плоди. Тому перед куштуванням необхідно здійснити обряд освячування.

А ще в народі вірили, що в день Спаса яблука набувають чудодійної сили. Якщо відкусити плід і при цьому загадати бажання – воно неодмінно має здійснитися.

Прикмети на Яблучний Спас

Яблучний Спас має чимало прикмет, які мають звичай збуватися:

Прийшов Спас – бери рукавиці про запас.

Якщо з'їсти яблуко в день Спаса і загадати при цьому бажання, то воно обов'язково здійсниться.

Якщо на Спаса на вас два рази сяде муха, то це на удачу.

Яка погода в Яблучний Спас, така буде в січні. Якщо вдень дощить – взимку теж буде багато опадів.

Якщо на Спаса сухо – осінь буде така ж.

Пройшов Спас – пішло літо від нас.

Яблучний Спас символізує кінець літа та похолодання

Після свята люди починають готуватися до настання осені. У народі кажуть, що Яблучний Спас є завершальним моментом літа. У будь-якому випадку, це світле свято несе у собі добро, надію і обов’язково віру в кращі часи.

Найцікавіші традиції й прикмети Маковія

                                       

     Медовий Спас в Україні і в усьому світі відзначають 14 серпня. У народі його ще називають Перший Спас, Маковей, Мокрий Спас, Спас на воді, Макавей.   Згідно з народними прикметами, цього дня закінчується літо і приходить перше похолодання.      У селах і селах досі дотримуються багатьох традицій і вірять у народні прикмети на Медовий Спас.    Традиційно 14 серпня на Медовий Спас починається збір врожаю меду. Від цього, до речі, й назва – «рятуватися запасаючись».   Зібраний мед освячували в церкві, а потім роздавали, причому всім підряд, навіть незнайомцям.   Згідно з давніми віруваннями, перша ложка меду в цей день має магічні властивості.    Якщо з"їсти її і загадати бажання, то найближчим часом воно обов"язково збудеться.   Ще цього дня прийнято допомагати немічним, старим, вдовам по господарству.    Крім меду, в цей період починався і збір озимих.     Ще одне важливе місце в Медовий Спас відводилося воді,    оскільки спочатку свято мало дуже тісне відношення до Хрещення Русі.     14 серпня православні хрестили воду біля озер і річок, пили її, а після – занурювалися самі і купали свою худобу.   Вважалося, що такий обряд змиває гріх і робить здоровішими.   А після Медового Спасу у воду вже заходити не можна було.   Така заборона мала  і практичний сенс – після 14 серпня вода, як правило, починає цвісти.   На Медовий Спас жінки посилено молилися.     Вважалося, що в цей день зростала сила молитви, і Бог відпускав гріхи.    З 14 серпня починається Успенський піст, який триватиме до 27 серпня. Він дуже короткий, але не менш суворий, ніж інші пости.     Медовий Спас ще називають Маковеєм або Макавеєм.     Справа в тому, що крім меду в цей день збирають і мак. Вважається, що зібраний 14 серпня мак має лікувальні властивості.    Традиційно жінки печуть пироги та інші смаколики з маком 14 серпня. 

              Найцікавіші прикмети, вірування та приказки на Медовий Спас 

♦ Перший Спас – на воді стояти, другий Спас – яблука їсти, третій Спас – на зелених горах      полотна продавати.
♦ У першого Спаса всього в запасі – і дощ, і сонце, і вітер .
♦ На медовий  Спас навіть жебрак медку спробує.
♦ Дощ на Макавея – мало пожеж буде. 
♦ З першого Спаса і роса хороша.
♦ Починається заготівля лісової малини, ягід, черемхи.
♦ На перший Спас святі колодязі та вінки хлібні.    
♦ У перший Спас будь-який жіночий гріх     прощається.

♦ Після першого Спаса в річку не заходять.

 ♦ Ластівки три рази відлітають – на три Спаса.

♦ Відцвітають троянди, падають хороші роси.

                                         Свято  українське, Спас медовий

                                  Настав на  радість людям!

                                  Зібрано врожай  садовий,

                                  Мед на славу, смак чудовий!

                                  Зануримося в річку,  море,

                                   Змиємо  з душі  печаль  земну!

                                   Нехай  сім"я  не  знає  горя,

                                   Віримо в благодать святу.