Користувачі Кирило-Ганнівської бібліотеки-філії взяли активну участь у 1 етапі Всеукраїнського конкурсу плакатів до Всесвітнього Дня Землі "Майбутне планети у наших руках" . Дякуємо за участь у конкурсі.
Роман Діана, 14 років
.jpg)
Вітаємо з перемогою Роман Ангеліну, яка здобула 1 місце у 1 етапі конкурсу
Діти – маленькі частинки великого щастя, ім’я якому – Життя! Діти – це диво, яке наповнює життя кожного дорослого щирою радістю і теплотою. Діти так потребують любові, турботи і батьківської ласки! Так хочеться, щоб кожне дитяче серце не було обділене цим маленьким щастям. У День Захисту Дітей бажаємо кожній дитині міцної сім’ї і всього необхідного для безтурботного дитинства. Нехай дитячі посмішки висвітлюють нашу планету, і кожен із маленьких мешканців нашої землі буде здоровим і щасливим. Нехай наші діти якомога довше залишаються дітьми. Безтурботними, веселими, радісними. Хочеться побажати, щоб кожна дитина була здорова і оточена турботою батьків. Нехай небо над головою завжди буде мирним, а кожен новий день — добрим і цікавим. А батькам побажаємо терпіння, доброти і ніжності. Не забувайте, що саме ви відповідаєте за щасливе і безпечне дитинство дітлахів!
Рішення про проведення Міжнародного дня захисту дітей було прийняте на Всесвітній конференції, присвяченій питанням благополуччя дітей, яка відбулася в Женеві в 1925 році. Чому це дитяче свято було вирішено відзначати саме 1 червня? За однією з версій, 1 червня 1925 року Генеральний консул Китаю в Сан-Франциско зібрав групу китайських дітей-сиріт і влаштував для них святкування Дуань-у цзе (Фестивалю човнів-драконів). Завдяки щасливому випадку день збігся і з часом проведення «дитячої» конференції в Женеві.Після Другої світової війни, коли проблеми збереження здоров’я та благополуччя дітей були як ніколи актуальні, 1949 року в Парижі відбувся конгрес жінок, на якому прозвучала клятва про невпинну боротьбу за забезпечення міцного миру, як єдиної гарантії щастя дітей. За рік, саме 1 червня, був проведений перший Міжнародний день захисту дітей. Відтоді це свято почали відзначати щороку.
БІБЛІОТЕЧНА ГОСТИНА
День української вишиванки - загальнонаціональне свято, яке відзначається щорічно в третій четвер травня. У 2022 році цей день випадає на 19 травня. Це не державне свято і в цей день немає офіційного вихідного дня.
Але саме в цей день українці з гордістю надягають улюблені вишиті блузки, сорочки, сукні та на вулицях відчувається атмосфера свята.
Вперше день української вишиванки відзначили у 2006 році в Чернівцях. Студентка місцевого університету запропонувала своїм друзям прийти на лекції у вишитих сорочках.
Ідею несподівано підтримали всі студенти університету та викладачі. Кілька років свято відзначали тільки в Чернівцях, а потім традиція почала поширюватися в інших містах України.
У мирний час в цей день зазвичай влаштовували флешмоби, паради вишиванок, урочисті заходи в містах. Найважливіша традиція - в цей день вишиванки надягають на роботу, в школу, в інститути, для прогулянок по місту. У 2022 році масових заходів не буде.
До XX століття вишиванка вважалася повсякденним одягом. Її носили практично всі. На рубежі XIX і XX століть вишиванку з брюками та піджаком почав носити Іван Франко.
У XVIII столітті вишиванку носили тільки вищі верстви населення, а ось козаки в цей же період її не носили. У селах вишиті сорочки стали носити набагато пізніше.
Візерунок на вишиванці - це важливий код, за символами якого можна прочитати зашифровані послання. Види орнаменту передаються з покоління в покоління і їх використовувати почали тільки в XX столітті.
ромб - символ родючості, поліпшення добробуту сім'ї;
квадрат - баланс, гармонія, удача і порядок;
спіраль - циклічність часу, символ змін;
сварги (нагадують половину цифри 8) - сила духу;
восьмикутна зірка - символ возз'єднання чоловічого і жіночого начал, підсилює інтуїцію;
хрест - захист від темних сил, гармонія і духовне просвітлення;
калина - безсмертя роду і довголіття сім'ї;
ромашка - символ любові і юності;
мак - потужний захист від зла, наближення виконання бажань.
Вважається, що у вишиванці має значення абсолютно все – тканина, нитки і їх колір. Є візерунки жіночі та чоловічі, є дитячі.
8 ТРАВНЯ - ДЕНЬ МАТЕРІ
День матері встановлений згідно з Указом Президента від 10 травня 1999 року і відзначається кожної другої неділі травня. Цього дня вітають матерів і вагітних жінок – майбутніх мам.
Це свято виникло у США. Спочатку це була ідея пацифістів – відзначати його як день єдності матерів у боротьбі за мир. Але подібна концепція не мала широкої підтримки ні в США, ні в інших країнах. У 1907 році американка Анна Джарвіс з Філадельфії у пам’ять про свою матір виступила з ініціативою вшанування матерів. Першим визнав День матері офіційним святом штат Вірджинія у 1910 році. А 1914-го президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь усіх американських матерів.
Після завершення Першої світової війни День матері почали відзначати і в деяких європейських країнах.
На сьогодні День матері відзначається у 85 країнах світу. Українці теж долучилися до його святкування, і сталося це у 1928 році, щоправда, не в Україні, а в Канаді. Ініціатором став Союз українок Канади. Наступного року свято відзначалося вже й у Львові. Ініціативу канадських жінок підтримала головна редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді День матері відзначали дуже широко.
Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях свято було заборонене. Лише з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.
Із давніх-давен зверталося і звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині — до матері, уславлюючи її благословенне ім'я. Мати дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов. Її колискові супроводжують нас протягом всього життя, а мудре слово допомагає долати труднощі.
Саме цьому образові присвячені найкращі твори відомих світових митців. Їй, дорогій і милій, єдиній і коханій присвячували свої поезії Т. Шевченко і Леся Українка, В. Симоненко і А. Малишко.
В шістдесяті роки XX століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів: І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, Б. Олійник, В. Стус, В. Симоненко. Вони прагнули наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, правди — цих загальнолюдських цінностей, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів.
Образ матері в поезії А. Малишка
Твори Андрія Малишка про матір — «Пісня про рушник», «Не стій, мати, коло хати», «Яблуні» сповнені прекрасних почуттів до жінки, що випестила, викохала його, дала життєвий заповіт:
Мене навчала мати ще колись:
— Як виростеш, моя мала дитино,
То мудрим будь і мужнім будь в житті,—
Скупі два слова.
Нелегкі два слова.
У цьому вірші образ матері наче огорнутий серпанком найніжнішої любові і глибокої пошани. Гімном материнської любові можна назвати вірш «Пісня про рушник», що увійшов до збірки «Серце моєї матері». Ліричний герой Малишкових творів згадує своє босоноге дитинство, турботливі материнські руки. Йому затишно, коли він воскрешає у своїй пам'яті зворушливий образ рідної неньки.
Мати для кожного — то найрідніша в усьому світі людина. Можна вибирати друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати, — писав інший видатний український поет Василь Симоненко.
Поезія Андрія Малишка пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. Кожний рядок його віршів випромінює любов і доброту.
У «Пісні про рушник» поет закохано пише і про українську землю. Тут і «росяниста доріжка», і «зелені луги», і «солов'їні гаї», і «тихий шелест трав». Такі ніжні поетичні образи надають творові ще більшої краси. Вони дорогі поетові з дитинства, так само, як і образ рідної неньки, який зігрівав його душу протягом усього життя:
Я знаю, що навіки і віднині
Мені очей старечих не забуть,
Подвір'я тихе і дідівську хату,
Казок дніпрових золоті мости,
Тебе, маленьку, рідну, сивувату,
Дано навіки в серці пронести.
Мати — це символ чистоти та любові, а образ рушника у вірші — символ життєвого шляху, долі. З яким душевним теплом автор говорить про матусю: «рідна мати моя», «твоя незрадлива усмішка, засмучені очі хороші твої». Образ матері в «Пісні про рушник» набуває узагальненого значення. З глибинних джерел народнопісенної творчості черпає Малишко барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
Коли слухаєш пісню, створену на ці слова, аж сльози навертаються на очі від ніжності і зворушення. У материнських очах — тривога і смуток, сподівання на щасливу долю сина, побажання йому добра в невідомім краю. Мати розлучається з сином і дуже сумує, але вірить у щасливе майбутнє своєї дитини: і запорукою щастя є «рушник вишиваний», який завжди оберігатиме від будь-якого лиха:
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Вишиваний рушник здавна сприймався українцями як один із оберегів родинного життя, він символізував долю, життєву стежку. Дівчата дбають про них, готують до весілля, щоб подружнє життя було щасливим. А при одруженні в найурочистішу хвилину молодята стають саме на рушник — запоруку вірності та любові.
«Пісня про рушник» стала справжньою перлиною в українській поезії двадцятого століття. Вона і в майбутньому пробуджуватиме в наступних поколінь найсвітліші почуття.
У грізний час війни Павло Тичина написав сповнені невтішного смутку й щемливої ніжності рядки: «Матері забуть не можу...»
Від Шевченкового «Там матір добрую мою» до оцього Тичининого зізнання українська поезія протягом віків співає величальну пісню матері.
Уся ж бо краса світу, його безмежність і незбагненність втілилися для нас у жінці-матері. Вона — наша порадниця й розрадниця, наша наставниця й заступниця. Перше слово, яке ми вимовляємо, звернене до неї, матері, що подарувала нам життя, трудом і мукою щоденною навчила нас говорити, бачити сонце, слухати пісню. І тому з образом матері пов'язуємо ми найдорожче серцю: рідний дім, квітучий сад, запашний степ — усе те, що зветься Батьківщиною.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ДО ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ
26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою. Ось уже 36років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, гіркий, печальний. Чорнобиль. Це слово сьогодні стало символом горя, страждань, розорених людських осель.
Після вибуху на ЧАЕС почали прибувати спеціалісти – ядерники та пожежні для ліквідації аварії. Пізніше їх так і назвали – ліквідатори. У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті, хто набирав максимально небезпечну кількість радіації поверталися додому, а на їх місце приїздили інші. Але спочатку так ніхто і не знав наскільки небезпечне радіаційне зараження. Ці люди до наших часів залишаються героями. День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС — день пам’яті в Україні. Відзначається щорічно 14 грудня у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.
Чорнобиль… Нині це слово знає увесь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль. Тема Чорнобильської аварії відображена в багатьох документальних та художніх творах.
Майже щороку в українських та закордонних видавництвах виходять книги про Чорнобильську трагедію. Художні видання про катастрофу наповнені переживаннями та тужливими спогадами про минуле, автори-документалісти та історики, скинувши з себе кайдани радянської цензури, намагаються підійти до висвітлення цієї теми з максимальною об'єктивністю. Ми зібрали 6 книг про Чорнобиль, які по-різному повертають читача у квітень 1986 року.
У 2019 році НВО зняли серіал «Чорнобиль», сюжет якого частково побудований на книзі Світлани Алексієвич. «Чорнобильська молитва» - це сповідь очевидців, це крик про зруйновані життя, це горе тисяч людей. Роман побудований на основі інтерв’ю з потерпілими від аварії на ЧАЕС: пожежниками, ліквідаторами, їхніми родичами, місцевими мешканцями. Книга перевертає світогляд і змушує переосмислити цінність людського життя.
Книжка Галі Аккерман - це подорож письменника крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль.
Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи. Незаперечна цінність видання і в тому, що це погляд людини з іншої культури, з інших культур - адже авторка суміщає в собі єврейську, російську і французьку культури, родинно пов'язана з Україною.
У чорнобильській круговині час не зупинився. Він спливає по-іншому — вночі у минуле, вдень у прийдешнє. Чорнобиль не завмер. В його роздолах снують породжені випромінню химерні істоти, що назавше стали потойбіччям чорнобильського обширу, готовими розповісти про лихо, яке прогризлося в кожну живу клітину, що трапилася на його шляху.
І от у йонізованому просторі з'являється мале і допитливе життя — хлопчик Мирось, який приїхав сюди з батьками як мандрувальник. Провідниками дитини у відчужений світ стають пес Аксель, бузько Люк, чудовисько Бальдадер, пантера Раїла, Єдиноріг із прийдешності та інші тварини-примари. А може, вони таки існують? Просто невидимі, як і випромінь, що, мов чорна птаха, накрила нас своїм крилом 26 квітня 1986 року.
Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки.
Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою.
Сьогодні реактори чорнобильського типу вже не будують, але авторитарні режими, які тримають повний контроль над інформацією, усе ще існують. Зрештою, і в Україні досі виробляють майже 50 % усієї електроенергії на атомних станціях. Нам є чим поділитися зі світом стосовно досвіду Чорнобиля, але є над чим задуматися і самим.
Художньо-документальна повість «Я бачив» - це нова спроба одного з провідних українських сучасних письменників Володимира Шовкошитного, самовидця Чорнобильської аварії й активного ліквідатора її наслідків, поєднати воєдино літературу пам'яті й літературу факту. Адже, на його думку, не існує жанрів поза життям, а воно, життя, є жанром всеохопним.
Отож, у творі поєднані спогади очевидців найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, учасників ліквідації її наслідків, простежені долі літературних героїв, проаналізовані техногенні, економічні, соціальні й медичні наслідки наймасштабнішого рукотворного лиха, показані перспективи повернення забруднених територій в народногосподарський обіг.
Ця книга дає відповідь на головні питання, що постали після Чорнобиля, вона показує духовний зв'язок героїв Чорнобиля, майданівців та учасників АТО. Адже всі 33 роки після Чорнобиля автор був в епіцентрі Українського життя. У книзі спростовується безліч міфів, зокрема, породжених серіалом каналу НВО «Чорнобиль».
Книжка спогадів учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, художника, професора Харківської державної академії дизайну і мистецтв Олега Векленка про його особисті відчуття, пережиті в період перебування в Чорнобилі в травні–червні 1986 року.
Автор розказує, яким було повсякденне життя ліквідаторів у таборі неподалік станції, про примітивні засоби захисту і про те, що усвідомлення справжньої небезпеки прийшло набагато пізніше. Щирі історії про ті дні написані живою мовою і доповнені авторськими малюнками та фотографіями.
|
Великдень – це найважливіше свято після Різдва для всіх християн по всьому світу. У цей день всюди звучить «Христос Воскрес» – «Воістину Воскрес», а родини збираються за святковим столом. Знаменному торжеству перемоги життя над смертю передує строгий піст, Чистий четвер і Страсна п’ятниця. А у Велику неділю миряни нарешті можуть насолодитися їжею, співами й гуляннями.
За декілька днів до Великодня українці починають активно готуватися до свята. У Чистий четвер господарі прибирають у себе в домівках, наводять ідеальний порядок як у помешканнях, так і в думках. Ще до сходу сонця приймають контрастний душ або купаються у водоймах, щоб очистити тіло й душу до настання моменту, коли Ісус Христос зійшов на землю. Тоді вже ставлять тісто для випікання пасок, а яйця фарбують у яскраві й насичені кольори, прикрашають їх різноманітними візерунками. На Великдень вони перетворюються у витвір мистецтва. У Страсну п’ятницю згадують про страждання Христа, а в церквах звучать молитви. Це день, коли заборонено займатися домашніми справами й веселитися. Повір’я гласить: «Хто пісні у Страсну п’ятницю співає – на Великдень сльози проливає».
Усі ці великодні традиції дуже схожі для православних і католиків. Але все одно в кожній країні звичаї святкування Христового Воскресіння відрізняються. Ягня, шоколадні зайці, білбі, нарциси – це лише декілька атрибутів Великодня в країнах світу.
Великобританія
Напередодні Великодня в учнів настають двотижневі канікули, а дорослі відпочивають декілька днів. У четвер британці подають милостиню, а в п’ятницю церковні дзвіниці затухають до Великої неділі. У ці дні випікають булочки, пироги з родзинками, пасхальний хліб. На вітринах крамниць, кондитерських красуються солодкі зайці, пряники, цукерки, шоколадні яйця. Дорослі готують кошики солодощів, щоб зранку привітати дітей.
А вже у неділю усі британці одягають новий та найкращий одяг і йдуть на службу. Так вони прощаються з зимою та зустрічають прихід весни, оновлення всього живого. На великодній стіл виставляють страви з баранини, легкі салати, фрикадельки, випічку, писанки, але не справжні, а шоколадні, і, звичайно ж, паску.
Для дітей влаштовують змагання. Згідно з легендою, заєць ховає пасхальні яйця в будинку, надворі, а дітлахи мають чим швидше їх відшукати. А хто більше назбирає, той отримає приз. Серед дорослих існує своя забава. У деяких місцевостях влаштовують катання відварених яєць з невеликих схилів. У кого воно прокотиться найдовше й не трісне, той перемагає.
Німеччина
Святкові стрічки, букети з квітів, солодощі і фрукти на дверях – так починають готуватися до Великодня німці. Вулиці наряджаються шоколадними яйцями, зайцями, цукерками, які видніються в садках, на будинках, а діти бігають біля крамниць, роздивляючись ягнят у формі пирога, пряника, тістечка та багато іншого. Батьки заздалегідь збирають кошики з подарунками, а ще вигадують великодні квести для своїх чад. Малеча перевертає все в пошуках солодких скарбів.
Столи рясніють усім найсмачнішим – це блюда з риби, м’яса, штруделі, тістечка, пиріг -ягня, яке символізує місце народження Христа. А головна прикраса столу – нарциси. Німці називають їх пасхальними дзвонами. Існує вірування, що на Великдень ці квіти дзвенять.
За обіднім столом збираються всі родичі, а після вирушають на прогулянку. Часто родини виїжджають на природу. Для німців цей день знаменує переродження, коли природа звільняється від зимового покрову й нарешті вбирається у зелене вбрання. Тому вони не люблять сидіти вдома у світлий день Воскресіння Христа, а гуляють і дихають першим весняним повітрям.
Франція
Великдень французи проводять, як і німці, на природі. У цей день повсюди люди влаштовують пікніки, а звідусіль лунають дзвони. Вони сповіщають про повернення Христа до світу живих. Але передує святу тиша, а будинки вбирають у червоні стрічки, квіти й дзвіночки. Від Страсної п’ятниці церковні дзвіниці мовчать. Так вшановують пам’ять про Христа, який спокутував людські гріхи.
Як і в Великобританії та Німеччині, солодкі зайці та яйця – основні атрибути свята, французи також не можуть уявити Великдень без них. У магазинах вишиковуються черги за випічкою, тістечками, шоколадними монетками й рибками.
Святкування починається з моменту, коли діти вже вишукують заховані солодощі та інші пасхальні подарунки вдома, на вулиці. Найчастіше їх ховають у траві в саду, і як тільки кошики наповнюються шоколадними яйцями, дітлахи поспішають до столу, де на них уже чекає частування.
Хоча французи не так строго постяться, але обов’язково відвідують церкву на Великдень. Коли повертаються додому, перед святкуванням моляться, а потім приступають до страв. У них побутує традиція дарувати освячені яйця та воду своїм друзям, рідним у цей радісний день.
Італія
У ніч на Страсну п’ятницю проходять стилізовані хрестові ходи грішників, які тягнуть за собою кайдани та несуть факели. А вже субота – день, коли все стихає. У неділю до Рима з’їжджаються сотні тисяч італійців з різних куточків країни, щоб взяти участь у святковій процесії. На головній площі Папа Римський благословляє прихожан і сповіщає про Воскресіння Христа.
Після офіційної частини, парафіяни збираються у колі сім’ї, друзів і частуються пасхальним сніданком. Зазвичай італійці випікають сирний пасхальний пиріг або коломба. Він нагадує традиційну українську паску, але має лимонний смак і аромат. Та все залежить від місцевості, кожний італійський регіон має свій рецепт великодньої випічки. На Сицилії готують пиріг із сиром, пшеницею та цукатами, на півдні – з сиром пекоріно, пармезаном, яйцями й ковбасою, а в Мілані печуть пасхального голуба. Це кекс з мигдалем і цукровими кульками.
У світлий понеділок італійці проводять час на природі, гуляють, влаштовують пікніки з друзями, рідними.
Австралія
Якщо в більшості європейських країн традиційними символами Великодня вважається шоколадний заєць, то для австралійців – це білбі. Пасхальні смаколики випікають у формі місцевої тварини, яка живе у їхній місцевості.
Перед тим, як піти до церкви на службу, австралійці їдять солодку булочку на сніданок. А на стіл уже ставлять смажене м’ясо, овочі, фрукти й різні десерти. На Пасху полюбляють безе зі шматочками ківі, полуниці, банану чи мандарин. І куди ж без великодніх шоколадних яєць!
В Австралії теж часто проводять це свято на свіжому повітрі. Місцеві вірять, що на Пасху природа очищається, а вода набуває цілющі властивості. А ще спеціально організовують фестиваль повітряних куль у вигляді пасхальних яєць, який проходить кожного року.
Книга – це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе
В. Сухомлинський
2 квітня народився великий казкар усіх часів – Ганс Крістіан Андерсен (1805 – 1875 рр.). “Снігова Королева”, “Принцеса на горошині”, “Гидке каченя” – улюблені казки багатьох людей у світі. Вони та багато інших творів, принесли світову славу Гансу Крістіану Андерсену. Щорічно, другого квітня, в день народження казкаря світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим нескороминущу роль дитячої книги. Міжнародний день дитячої книги — свято, встановлене з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Цим акцентується увага на надзвичайно важливій ролі дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь . В історії літератури мало знайдеться письменників, які б заслуговували на звання «Великий казкар», «Добрий чарівник», «Король казок». Скрізь, у всіх країн і народів королем свята вважається Андерсен. Чарівному казкарю Андерсену належать романи, п’єси, вірші, проте в літературі він залишився перш за все як автор казок та історій, що склали 24 збірки, виданих в 1835–1872 роки. Світову славу Андерсену принесли його казки, в яких поєднується романтика і реалізм, фантазія, гумор та сатира. Біографія Андерсена теж нагадує казку, особливо якщо з довірою поставитися до його розповіді про себе в двох великих мемуарних нарисах «Казка мого життя». Твори Андерсена спонукали українського композитора Жанну Колодуб до створення багатьох музичних творів для дітей.
Другого квітня на черговому конгресі Міжнародної ради з дитячої книги письменникам і художникам вручається Міжнародна премія ім. Г.К.Андерсена.
Першим лауреатом Міжнародної премії ім. Г.К.Андерсена стала англійська письменниця Елеонор Фарджон у 1956 році, а у 1958 р. Міжнародну премію одержала Астрід Ліндгрен із Швеції.
Лауреатами Міжнародної премії ім. Г.К.Андерсена стали відомі дитячі письменники Джанні Родарі, Туве Янссон, Кристине Нестлінгер, Джеймс Крюсс, Богумила Ржига, Тетяна Маврина та інші.
У наш складний і бурхливий час, коли стрімко зростає потік інформації, що його дістає людина з усіх можливих джерел, твори дитячих письменників проходять випробування на подальше життя.
Дитячі книги вбирають у себе цілий світ: все цікаве, що трапляється на світі, рано чи пізно в них потрапляє. Їх нескінченне строкате різноманіття тішитиме все нові й нові покоління людей.
.jpg)
