Доки живемо-пам"ятаємо

    

Ні, не забути картини тієї:
Мати: убита снарядом в селі,
Діти маленькі припали до неї:
- Мамо, вставайте! - шепочуть малі.
Довго, схилившись, сирітка сиділа,
Слухав скорботно я плач їх сумний...
Села навколо палали, горіли...
Кат руйнував мій край дорогий.
Спогади зринули в мене сьогодні...
Ллеться у світі ще кров...
Станьмо на захист миру й свободи,
Щоб ми сиріток не бачили знов!
            Тихін Лиманський (Росін)

Друга світова війна - найстрашніша в історії людства ХХ століття. Вона спопелила мільйони людей, особливо слов'ян. Одні з них загинули на полі бою, в концтаборах, померли він ран. Інші, особливо мирні жителі, стали безневинними жертвами кривавих побоїщ на рідній землі.
Війна! Це слово чорним вихором пронеслося над всією Україною, не минувши і Кирило-Ганнівки. Уже в вересні 1941 року село було загарбане  ворогами.  Два роки тривала окупація. Лише 19 вересня 1943 року село було визволене від німецьких окупантів. Відступаючи, німці, все нищили на своєму шляху. Село було повністю спалене, залишилося лише три хати, одна з яких збереглася до цього часу.
При визволенні Кирило-Ганнівки та навколишніх хуторів загинуло 495 воїнів радянської армії. 208 односельців полягли на фронтах  Другої світової війни  смертю хоробрих. 
На пам"ять  про  героїв Другої світової війни у 1971 році в центрі села Кирило-Ганнівка збудований меморіальний комплекс, де викарбувані імена  всіх полеглих односельців, які загинули під час війни та імена всіх воїнів,  які загинули, захищаючи наше село.

                                        

Гордістю нашого села є те, що в нашому селі народився, провів своє босоноге дитинство та тривожну голодну юність ветеран  Другої світової війни, повний кавалер ордена Слави, і ще багатьох бойових нагород Василь Андрійович Телюков.
Народився Василь Андрійович  у багатодітній сім"ї Телюкових Андрія Леонтійовича та Мокрини Максимівни в селі Кирило-Ганнівка. Він ніколи не думав про лаврові вінки, з дитинства пізнав нестатки, горе та ціну хліба.
Відслуживши в армії, повернувся до рідних місць і очолив у районі організацію ДТСААФ. Коли почалася війна, Василь Андрійович Телюков прийшов до військкомату і попросив направлення до повітряно-десантних військ. Його зарахували розвідником штабу батареї 10-го гвардійського повітряно-десантного артилерійського полку колишньої 7-ї гвардійської повітряно-десантної девізії. У І та ІІ складі він провоював до кінця війни. Захищаючи рідну землю від німецьких окупантів з перших днів війни із зброєю в руках сходив половину Європи. У вересні 1946 року Василь Андрійович Телюков повернувся з війни повним Кавалером нагород найвищої солдатської доблесті. Свій перший орден Слави ІІІ ступеня десантник Телюков одержав за мужність і відвагу, виявлені ним в одному з нічних боїв  на Корсунь-Шевченківському виступі лінії фронту. Більше 30 гітлерівців убив солдат у цьому бою. Під Кишеневом, кола наша піхота була притиснута до землі вогнем ворога, Телюков знову першим виявив місце розташування батареї гітлерівців, яка була негайно знищена влучним залпом  гармат. Тоді він отримав орден Слави ІІ ступеня. А в представленні до нагородження орденом Слави І ступеня сказано: "У запеклих боях за місто Відень гвардії старший сержант Телюков, зневажаючи смерть, весь час знаходився у бойових порядках стрілецьких підрозділів і вміло коригував артилерійський вогонь. 9 квітня в критичний момент Телюков одним з перших піднявся в атаку. Уміло маневруючи особистою зброєю, у рукопашній сутичці знищив 12 солдат противника та закидав гранатами 2 ворожих кулемета.
Після війни Василь Андрійович Телюков оселився в селі Саранчівка Зіньківського району. Працював на молочнотоварній фермі, очолював свиноферму. У мирі і злагоді прожив багато років з дружиною, медичною сестрою сільської лікарні Галиною Олександрівною. Виростили та виховали двох синів та доньку.
Помер Василь Андрійович Телюков у липні 1998 року, похований у селі Саранчівка.

    Василь Андрійович Телюков (в центрі)  на святкуванні Дня Перемоги  у м.Києві (1984 рІк).

 

Світле Свято Воскресіння

 

Великдень – це православне свято, яке святкують всі православні християни у світі. Цьому святу близько 2000 років і багато традицій залишилися незмінними: на Великдень печуть паски, фарбують курячі яйця та йдуть до церкви

Великдень є головною подією року для православних християн і найбільшим православним святом. Саме слово «Пасха» грецького походження і означає «позбавлення», «прехождення». У цей день християни святкують позбавлення всього людства через Христа Спасителя від рабства дияволу, а також дарування нам вічного блаженства і вічного життя. Христовою смертю було здійснено наше спокутування, а його Воскресінням дароване вічне життя. Крім дня воскресіння Ісуса Христа, Великдень знаменується закінченням суворого посту. Пост накладав заборони на розваги, строго обмежував продукти, споживані в їжу.

Деякі свята переносилися на час після поста, щоб потім відсвяткувати, як слід. Серед інших великодніх традицій виділяють хресний хід і нічну службу. Люди одягалися в святковий одяг, освячували традиційні страви в церкві, які в світле свято подавалися на стіл і говорили один одному «Христос воскрес» – «Воістину воскрес», обмінюючись трикратними поцілунками. Як же відбувалося саме святкування?

Великодню передує Страсний тиждень, і основна підготовка до свята починається з Чистого четверга. Цей день прийнято присвячувати звичайній повсякденній, побутовій праці, щоб в страсну п’ятницю і в суботу зустрічати свято з чистим серцем. У Чистий четвер прийнято наводити порядок в домі, думках, також скупатися.

У Страсну п’ятницю, день винесення плащаниці, згадують про смерть Ісуса Христа і намагаються уникати побутової рутини. Віруючі відвідують богослужіння, а в суботню ніч відбувається освячення страв і всенічна молитва. Після цього настає світле свято Великодня. У цей день не тільки куштували їжу, але і прикрашали будинок букетами первоцвітів, символами воскресіння і життя. Дорослі і діти починали Великодню трапезу – спочатку з’їдали червоне варене яйце.

Згідно з переказами, Марія Магдалина прийшла до імператора Тиберія сповістити про відродження Христа. Правитель не повірив їй, сказавши, що повірить в диво тільки тоді, коли яйце в його руці стане червоного кольору. Яйце в руках Тіберія почервоніло і так народилася традиція їсти яйця до Великодня.

Як готували паски і фарбували яйця?

Паски пеклися з давніх часів. Спочатку сенс їх був у формі: разом з яйцями вони були символами родючості. Традиційно паска була сирною у вигляді пірамідки з літерами ХВ – Христос Воскрес. Сир для паски перетирали кілька разів з додаванням прянощів, горіхів, родзинок, яєць і вершків. Також випікали їх з тіста і покривали глазур’ю.

Раніше господині фарбували варені яйця в цибулинні, яке збирали задовго до свята, у чорниці, з допомогою бурякового соку, куркуми і червоної капусти. Для утворення візерунків шкаралупу заливали парафіном, обмотували ниткою і так варили, вирізали узори.

СУВОРІ УРОКИ ЧОРНОБИЛЯ

                            

          2 6  квітня  1986  року, тридцять  п"ять   років   тому  сталася  жахлива  трагедія  на   Чорнобильській АЕС,  масштабна   катастрофа, яка  згубила  життя  багатьох тисяч   людей.Багато людських  доль  обпалила  своїм  смертоносним  сяйвом Полинова  зоря, як   зазвичай  називають цю аварію.Час  невблаганний... спливають  роки, сплітаючись  у   десятиліттяя,  а   чорний  день   чорнобильської  трагедії  залишається  велечезним  горем  для   нас, українців.    На  приборкання  атомної  стихії  залучилися  тисячі  людей.  У  страшенну  чорнобильську   зону з Полтавщини  було відправлено 15600  чоловік,  у  їх  числі  були   і  наші  односельці. 

        
       Іванов  Василь  Іванович,  народився  6  грудня 1969  року в селі Яцино-Окарі   Зіньківського  району. 1985  року  закінчив  Кирило-Ганнівську   восьмирічну  школу, потім  навчався у професійно-технічному  училищі в Писаревщині Диканського  району. Здобув  спеціальність водія  та  електрика. З 1987 по 1989 рік  служив  у  армії,  у  внутрішніх військах у Чорнобилі. Був  водієм. За  добросовісну  службу  нагороджений  медаллю. Інвалід Ш групи. 

       

       Канава  Володимир  Володимирович,  народився в селІ Шевченки 19 травня 1954  року. Після  закінчення  Кирило-Ганнівської восьмирічної школи  навчався  в  Зіньківському професійно-технічному  училищі, де здобув професію  водія та  електрика. З 1972 по 1974 рр. служив    в армії потім  працював електриком колгоспу "Росія".  Брав   участь      у ліквідації  наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 22 липня по " вересня 1986  року. За цей час  7 разів  виїздив у найнебезпечніше  місце - до реактора. У 2004 році вийшов на пільгову пенсію як ліквідатор  аварії на ЧАЕС.

       

       Фірчук Іван Онуфрійович,  народився 16 червня 1959 року в селі Черешеньки Винницького району Чернівецької області. Закінчив восьмирічну  школу,  навчався  у Чернівецькому  технікумі житлово-комунального будівництва. 1978-1980 роки-служба  у внутрішніх війстьках  під  Москвою та   у  Молдові. Разом з сім"єю  переїхав до села Шевченки  Кирило-Ганнівської сільської ради. Брав участь у  ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 2  по31 травня 1986  року, працював  з дозиметром.  У віці 50 років вийшов на  пенсію як ліквідатор аварії на ЧАЕС. Помер і похований у селі Шевченки.

       

       Юмашев Микола Іванович,  народився в селі Кирило-Ганнівка 18 травня 1943 року.  Після  закінчення семирічки  пішов  працювати в колгосп фуражиром.  Військову   службу  проходив  в  Естонії,   був  помічником кухаря.  З червня  по  вересень 1986  року  був ліквідатором аврії на ЧАЕС. Спочатку  був кухарем, а потім працював в зоні  реактора. Після повернення  працював в колгоспі "Росія" трактористом.  Помер 25 жовтня 2002 року, похований в селі Кирило-Ганнівка.

        Живе у селі Миколаївка Кирило-Ганнівського  старостинського  округу гарна жінка, чуйна і доброзичлива Гуля Любов Павлівна. Вона пише вірші, які мов пісня несуть у собі ніжність і красу. Один із своїх віршів вона  присвятила Чорнобильській трагедії.

                             Чорнобиль,  Чорнобиль, сумий вітер віє,

                             Чорнобиль, Чорнобиль, там згасли надії.

                             

                              Чорнобиль, Чорнобиль, там туга і горе,

                              Чорнобиль, Чорнобиль, сумні дзвонять дзвони.

                         

                              Це  символ скорботи,  це  символ  біди,

                              Як  пам"ятник горю  пізнали всі ми,

                              Нехай  не  повториться більше біда,

                              Чорнобилю -ні! Нехай сад  розквіта.

                              Нехай зацвітуть на Чорнобиль-Землі

                              Красуня калина  й квітки на весні.

                              Тоді лише зможе Матуся-Земля 

                               Шовковими квітами вкрити  поля.

     До уваги користувачів Кирило-Ганнівської бібліотеки-філії книжкова   виставка  літератури      "Дзвони  Чорнобиля"  до 35-річчя  Чорнобильської трагедії.

ЧИТАННЯ + СПІЛКУВАННЯ = ВИХОВАННЯ

                                                        

                                      

Починаючи з 1967 року з ініціативи і за рішенням Міжнародної ради з дитячої книги 2 квітня, в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена, весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим важливу роль дитячої книги у формуванні духовного і інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.

                                                                               

Мета Дня – привернути увагу до дитячої книжки, популяризація читання серед дітей.

З моменту появи на світ людина починає вчитися ходити, говорити, пізнавати навколишній світ. Сонячний промінь і метелик, який сів на квітку, кумедна картинка і добра пісня, весела гра і улюблена книга – перші вчителі дитини.

          Книга!    Вона поруч від самого народження. Перші казки, оповідання та вірші читають нам мама і тато, братик і сестричка. Книга розповідає про казкових богатирів, про життя, про далекі екзотичні країни. З книгою кожен із нас може мандрувати в минуле і в майбутнє.   Про все на світі розповідає книга.

                Книга є невід’ємною частиною в житті кожного малюка, адже саме вона дозволяє зрозуміти, що таке добре, а що таке погано, хороша дитяча література вже з ранніх років дозволяє прищепити почуття відповідальності і справедливості.

                Показовим є святкування Міжнародного дня дитячої книги, адже книга має неабиякий вплив на формування духовного світу людини. Дитяча книга – перша сходинка до пізнання безмежного, чарівного, дивовижного світу – життя.

Сучасні діти все частіше проводять свій час за комп’ютерними іграми, переглядом телепередач і все рідше читають книжки. Нині актуальність розв’язання цієї проблеми очевидна, адже читання пов’язане не лише з грамотністю й освіченістю. Воно формує ідеали, розширює кругозір, збагачує внутрішній світ людини. В умовах, коли створюються електронні бібліотеки, складно змусити дитину взяти до рук книжку.

Однак, якщо прилучати дітей до читання з дошкільного віку, захоплюючи їх цим процесом, то любов до книжки залишається на все життя.

                                «Книга - це джерело освіти, знання, і якщо

                               збагачення, то збагачення культурного та духовного»

                                                                                                                                    М.Рильський.

                                                            

Олена Вовчик-Блакитна,
кандидат психологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України.

Хочете, щоб ваша дитина зростала щасливою, розумною та творчою? Щоб училась залюбки та впевнено йшла до обраної професії? А ще була чуйною і тонко відчувала світ, відгукувалась на ваші переживання та ділилась своїми почуттями?.. Тоді знайдіть час для читання журналів і книжок щодня!

Це саме той час, коли ви зупинитеся, відірветесь від комп’ютера й телефону, подивитесь дитині в очі, обіймете її, вмоститесь разом на дивані. Ваш голос, інтонація, плече поруч чи обійми — це той затишок, що буває тільки в дитинстві, коли відчуваєш безпеку і спокій, а ще — очікування чогось нового, загадкового, цікавого. Потім дитина читатиме і вам, а ви зі щирим інтересом та реакціями слухатимете. Згодом читання увійде у звичку, але цю подорож ви розпочали разом, і вона завжди буде ресурсним спогадом для вашої доньки чи сина.

Саме «живе» читання книжок чи журналу, зустріч з яким дитина чекатиме, здатне творити дива. Перевірте на власному досвіді! Науковці це вже зробили.

Вам знайоме загальне уявлення про те, що діти охочіше та частіше читають не паперові книжки та журнали, а видання на цифрових пристроях? Але нові дані показують, що це зовсім не обов’язково.

Під час дослідження дітей 4 та 6 років психологи встановили, що ті, хто мав регулярний доступ до мобільних пристроїв із можливістю eReading, не прагнули використовувати їх для читання, а обирали паперові книжки. Вчені також встановили: що до більшої кількості пристроїв дитина має доступ, то менше вона читає взагалі! Це дає змогу припустити, що забезпечення дітей пристроями для читання електронних книг насправді може гальмувати їхню жагу до знань!

Діти відволікаються, перемикаються між додатками, з читання — на ігри та відео... А для малюків, у яких є труднощі з концентрацією уваги, швидка «винагорода» від гри може легко перевершити потенційно значиміші та довгострокові переваги читання. Також читання електронної книги призводить до втоми очей.

Тримаючи в руках живий журнал чи книжку, дитина задіює всі органи чуття: вловлює запах свіжої фарби, відчуває фактуру видання на дотик, чує шурхіт перегортання сторінки, роздивляється до деталей яскраві ілюстрації. А головне — це той найкращий час, коли мама чи тато є цілковито включеними в безпосереднє емоційне спілкування з дитиною, якого так бракує нині практично всім.

До речі, а ви, батьки, любите читати? Коли дитина бачить вас із книжкою, то й у неї виникає та підкріплюється інтерес. Правило «роби так, як я роблю» діє набагато ефективніше за правило «роби так, як я кажу».

За кордоном бібліотеки давно вже стали потужними сучасними центрами дозвілля для всієї родини, а домашні бібліотеки — місце, де перетинаються інтереси різних поколінь. Читаймо разом із дітьми заради живого спілкування щодня!

Книжки та журнали як концентрована мудрість часом програють у суперечці за першість сучасним пристроям і соціальним медіа. Але обнадійливим є той факт, що представники еліти, які впливають на технічний прогрес (керівники найпотужнішого мозкового центру Кремнієвої долини, зокрема) усвідомлюють ризики домінування гаджетів і власних дітей виховують саме на класичних книжках, а доступ до сучасних технологій обмежують.

       До   Міжнародного  Дня  дитячої  книги Кирило-Ганнівська  бібліотека-філія пропонує  своїм   користувачам  книжковий  перегляд  літератури   "Читаємо  всією  родиною"

Поетеса з Карпатських гір - Марійка Підгірянка

                                 До  140 річчя  від  дня  народження  української  дитячої письменниці                  

Марі́йка Підгіря́нка (справжнє ім’я — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська; 29 березня 1881, с. Білі Ослави на Івано-Франківщині — 20 травня 1963 р., смт Рудно біля Львова, похована у Львові на Личаківському цвинтарі) — українська поетеса.

Народилася в родині лісничого. У Марійки рано пробудився потяг до літератури, поезії. В 13 років пробує свої поетичні сили. В 1900 році екстерном успішно складає іспити в учительській семінарії у Львові. Отримує диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддала шкільній роботі та поезії.

Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 р.

Родина

1904 року познайомилась з Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади, який1905 став її чоловіком. У них було четверо дітей: син Остап — викладач французької мови в Львівському університеті імені І. Франка, кандидат філологічних наук; син Роман — перекладач з німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; син Маркіян — український громадський діяч Австралії, інженер-електрик, автор «Підручника шофера»; дочка Дарія — вчителька української мови й літератури шкіл Галичини.

Творчість

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана в 1919 р. Події у творі — це одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах з голоду і від епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці, подану в жанрі голосінь, становлять 12 пісень.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з’являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).

Вшанування пам’яті

• З 1991 року ім’я Марійки Підгірянки носить Івано-Франківський обласний театр ляльок
• З 1991 року в м. Тлумач Івано-Франківської області діє Музей-кімната Марійки Підгірянки
• В 1993 році у Косівському районі встановлено премію імені Марійки Підгірянки для педагогів району
• З 1996 року в селі Білі Ослави діє музей Марійки Підгірянки
• На будинку Уторопської середньої школи встановлено меморіальну дошку на честь письменниці
• Пластовий курінь ім. Марічки Підгірянки

Грайливе рукоділля

         

 
 Варто  знати,  що   вишивання  - це  "хобіотерапія",  яка  хоч  і забирає  багато   часу,  проте   да    чимало   користі. По-перше, рукоділля   допомагає  відволіктися    від  повсякденних   проблем. Забуваються   образи   і  печалі,   а  думки   упорядковуються.      Чимало   фахівців  у  галузі  психології    відзначають,  що   рукоділля   вирівнює  гормональний   фон.     За   будь-якого  виду   такої  творчості  розвивається   уважність,  зосередженість,   мислення,  пам"ять,   координація,   уява.   Вишивка  допомагає  при  нервовій  перевтомі,  головних  болях,   пдвищеному  тиску,   порушеннях  роботи  лімфатичної   і  кровоносної  системи.  Найкращий  засіб  від  депресії - вишивка  стрічками.  Історія  стрічок   стартує  ще  з  античної Греції,  а  вишивку  ними  вигадали  французькі  аристократи.   Одним   з  перших прихильників  цього  рукоділля  був король  Людовік ХІ,  який прикрашав   стрічками  навіть  своє  взуття  й закликав  королівський двір  вдягатись  оригінально  та  з  фантазією.                                                                                  

Прикрашати пишні зачіски і одяг вузькими смужками тканини було прийнято ще в доісторичні часи – про це свідчать численні знахідки археологів. Що стосується античних цивілізацій, то в їх час всілякі пов'язки і тасьма були вже більш вишуканими: розшиті золотими і срібними монетами, нитками і намистинами.

 Історія вишивки стрічками має дивно довгу історію.

 Зародившись у Франції в 15 столітті, шовкові стрічки почали тріумфальний хід по всій

Європі. Протягом 17-18 століть стрічками прикрашають себе не тільки жінки, алей чоловіки. В той час навіть вбрання священнослужителів прикрашалися шовковими стрічками. В музеї Вікторії і Альберта в Лондоні (найбільший у світі музей декоративно-прикладного мистецтва і дизайну, заснований в 1852 році) виставлений чоловічий костюм, прикрашений 250 ярдами стрічок.

 До середини 19 століття популярність вишивки шовковими стрічками була такою, що кількість ткацьких верстатів у Базелі, провідному регіоні виробництва стрічок, зросла з 1225 в 1775 році до 7631 в 1870 році.

 Моду на вишивку на одязі ввів англієць Чарльз Федерик Ворт, що заснував в 1858 році Будинок моди на Рю-де-ле-Пе. Саме Ворт зумів поєднати англійську техніку з французьким шиком.

 Оздоблення суконь розкішними орнаментами, вишитими тасьмою і шовковими стрічками, стало символом високого положення в суспільстві. Сукня перетворилася на розкішну клумбу, лучною квіткою якого була жінка. Ворт також ввів моду на прикрашання вишивкою аксесуарів - чудові трояндочки і маргаритки зі стрічок прикрашали віяла, рукавички, туфлі і навіть нижню білизну.

 Англія, перехопивши ініціативу, поширить техніку вишивки не тільки на Британських островах, але й у новозеландських та британських колоніях. Здібності новозеландських жінок-колоністок були настільки високі, що саме їм в 19 столітті королева Вікторія довірила прикрашання своїх нарядів.

 В Австралії, де існує величезний податок на нитки і волокна з Японії, але немає податку на стрічки, цей вид рукоділля процвітає. З кожним роком число шанувальників цього виду рукоділля збільшується.

 Протягом всього нашого життя зі стрічками пов'язані особливі моменти – прикрашені бантами коробки до дня народження натякають на скарби, заховані усередині.

Стрічки використовують для вираження емоцій і почуттів гордості – ними нагороджують за видатні заслуги, прикрашають одяг і інтер'єри будинків. Весільні кортежі, прикрашені стрічками, дарують відчуття свята і обіцянки щасливого майбутнього.

 Атласні стрічки входять у наше життя непомітно, але залишаються в ньому назавжди. Пальці тремтять в очікуванні дотику до шовкових змійок. Матовий блиск і різноманітність фарб хвилюють душу і народжують образи дивовижних квітів. Стрічки заповнюють спочатку наші душі, потім коробки і скриньки для рукоділля. Незабаром ці ошатні смужки можна зустріти в будь-яких куточках наших будинків і квартир.

 Романтична вишивка квіткових мотивів проста і легка у виконанні. Освоївши основні види стібків, можна всього за кілька годин розшити дивовижними квітами блузку, вишити картину або мішечок для сухих трав, які стануть чудовим подарунком близькій людині. І саме вишивання стрічками допоможе проявити яскраву індивідуальність вишивальниці.

Роботи, вишиті за однією і тією ж схемою, будуть відрізнятися один від одного. Адже у кожної рукодільниці стрічка лягає в стібки по-своєму. Це як почерк, який важко підробити.

    У  Кирило-Ганнівській  бібліотеці-філії   проходить  виставка картин,  вишитих  стрічками  "Світ  рукотворного  дива",  які   подарувала  для   бібліотеки    Боряк  Маргарита.     

 

Геній слова і пензля

 

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Народився в сім'ї селянина 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Рано залишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років його взяли "козачком" до двору поміщика П.Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім - до Петербурга. У 1832 р. Шевченка віддали "у науку" до художника В.Ширяєва. У 1838 році за пiдтримки К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вєльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Шевченка викупили з кріпацтва.

Того ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 році. У 1843 та 1845 рр. Шевченко приїжджав на Україну i працював художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У лютому 1847 року Т. Шевченка затверджено на посаду викладача малювання Київського університету. 24 березня 1847 р. за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії Т.Шевченка заарештовано та заслано до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. Під час заслання Шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 році зусиллями друзів Т. Шевченка повернули з заслання й у 1858 році він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 році приїхав в Україну, але перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і зобов'язали переїхати до столиці. Десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Т. Шевченка 26 лютого (за новим стилем 10 березня) 1861 року. Поховали його спочатку на Смоленському цвинтарі у Петербурзi, у травні 1861 року прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій "Кобзар", у 1845 році - героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843-45 роках він написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим…", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув'язнення писав вірші, які згодом об'єднав у цикл"В казематі". У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Т. Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856-1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1858 році Т. Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т. Шевченка цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".

Т. Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено бiльше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майж е на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу - Тараса Шевченка.

Тарас Шевченко - художник слова та пензля

Тарас Шевченко - відомий у світі, в першу чергу, як митець слова. Однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Та найперше його постать можна окреслити як борця, який став символом української нації. У його творчості поезія і живопис тісно пов’язані між собою. Свого часу відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка живопис став потребою, вираженням його творчого духу.

 

 

Тарас Шевченко, як художник, займає чільне місце в українському образотворчому мистецтві. Він став першим художником, який проклав новий реалістичний напрям, і став основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Тарас Григорович був одним з найталановитіших  майстрів офорту того часу та прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

 

 

Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. У його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості.  Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Бо він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів; любив Україну, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому що хотів бачити її рівною з іншими у сім’ї світовій - «сім’ї вольній, новій».

 

 

З його біографії  ми знаємо, що з 1838 по 1845 рік Шевченко навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, виявивши неабиякі здібності у живописі маслом, аквареллю, малюнку олівцем. Коли його ім’я вже здобуло певної слави, меценат Григорій Тарновський купує його картину «Катерина», поклавши початок своїй українській колекції.

 

У 1843-1844 роках Шевченко працює над серією офортів «Мальовнича Україна», самостійно вивчаючи техніку гравіювання. Повернувшись у 1845 році після закінчення Академії в Україну, Шевченко працював художником в Археографічній комісії аж до свого арешту. На засланні поетові забороняли писати та малювати, але завдяки допомозі та сприянню місцевої прогресивно налаштованої інтелігенції він зміг протягом усіх десяти років напівлегально займатися творчістю. Останні роки життя Тараса Григоровича, вже після звільнення, були відзначені найбільшими досягненнями не тільки в поезії, але й у живописі та графіці. У вересні 1860 року Академія мистецтв удостоїла Шевченка звання академіка гравюри.

 

Живопис посідає неабияке місце в житті Тараса Шевченка. Художник ставився до образотворчого мистецтва з глибокою щирістю, воно приносило йому розраду в гіркі хвилини його життя. Зараз його роботи, крім автобіографічного, мають ще й історичне та етнографічне значення. Прекрасно виконані малюнки окреслюють художні смаки та прагнення Шевченка, і є немовби паралеллю до його віршів, служачи ілюстраціями до життя поета.

Життєвість, реалізм, енергетика, талант і велич видно в живописних творах художника. Його історична спадщина налічує десятки полотен, які зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка. У його  фондах є цінні експонати, що належать руці майстра, а це близько двохсот робіт: портрети, пейзажі, жанрові роботи в техніці акварелі, сепії, офорту, масляного живопису.

До дня народження Тараса Шевченка у Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії до уваги користувачів книжковий перегляд літератури "Геній слова і пензля".