До 140 річчя від дня народження української дитячої письменниці
Марі́йка Підгіря́нка (справжнє ім’я — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська; 29 березня 1881, с. Білі Ослави на Івано-Франківщині — 20 травня 1963 р., смт Рудно біля Львова, похована у Львові на Личаківському цвинтарі) — українська поетеса.
Народилася в родині лісничого. У Марійки рано пробудився потяг до літератури, поезії. В 13 років пробує свої поетичні сили. В 1900 році екстерном успішно складає іспити в учительській семінарії у Львові. Отримує диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддала шкільній роботі та поезії.
Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 р.
Родина
1904 року познайомилась з Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади, який1905 став її чоловіком. У них було четверо дітей: син Остап — викладач французької мови в Львівському університеті імені І. Франка, кандидат філологічних наук; син Роман — перекладач з німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; син Маркіян — український громадський діяч Австралії, інженер-електрик, автор «Підручника шофера»; дочка Дарія — вчителька української мови й літератури шкіл Галичини.
Творчість
Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.
Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана в 1919 р. Події у творі — це одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах з голоду і від епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці, подану в жанрі голосінь, становлять 12 пісень.
У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з’являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».
За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».
2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).
Вшанування пам’яті
З 1991 року ім’я Марійки Підгірянки носить Івано-Франківський обласний театр ляльок
З 1991 року в м. Тлумач Івано-Франківської області діє Музей-кімната Марійки Підгірянки
В 1993 році у Косівському районі встановлено премію імені Марійки Підгірянки для педагогів району
З 1996 року в селі Білі Ослави діє музей Марійки Підгірянки
На будинку Уторопської середньої школи встановлено меморіальну дошку на честь письменниці
Варто знати, що вишивання - це "хобіотерапія", яка хоч і забирає багато часу, проте да чимало користі. По-перше, рукоділля допомагає відволіктися від повсякденних проблем. Забуваються образи і печалі, а думки упорядковуються. Чимало фахівців у галузі психології відзначають, що рукоділля вирівнює гормональний фон. За будь-якого виду такої творчості розвивається уважність, зосередженість, мислення, пам"ять, координація, уява. Вишивка допомагає при нервовій перевтомі, головних болях, пдвищеному тиску, порушеннях роботи лімфатичної і кровоносної системи. Найкращий засіб від депресії - вишивка стрічками. Історія стрічок стартує ще з античної Греції, а вишивку ними вигадали французькі аристократи. Одним з перших прихильників цього рукоділля був король Людовік ХІ, який прикрашав стрічками навіть своє взуття й закликав королівський двір вдягатись оригінально та з фантазією.
Прикрашати пишні зачіски і одяг вузькими смужками тканини було прийнято ще в доісторичні часи – про це свідчать численні знахідки археологів. Що стосується античних цивілізацій, то в їх час всілякі пов'язки і тасьма були вже більш вишуканими: розшиті золотими і срібними монетами, нитками і намистинами.
Історія вишивки стрічками має дивно довгу історію.
Зародившись у Франції в 15 столітті, шовкові стрічки почали тріумфальний хід по всій
Європі. Протягом 17-18 століть стрічками прикрашають себе не тільки жінки, алей чоловіки. В той час навіть вбрання священнослужителів прикрашалися шовковими стрічками. В музеї Вікторії і Альберта в Лондоні (найбільший у світі музей декоративно-прикладного мистецтва і дизайну, заснований в 1852 році) виставлений чоловічий костюм, прикрашений 250 ярдами стрічок.
До середини 19 століття популярність вишивки шовковими стрічками була такою, що кількість ткацьких верстатів у Базелі, провідному регіоні виробництва стрічок, зросла з 1225 в 1775 році до 7631 в 1870 році.
Моду на вишивку на одязі ввів англієць Чарльз Федерик Ворт, що заснував в 1858 році Будинок моди на Рю-де-ле-Пе. Саме Ворт зумів поєднати англійську техніку з французьким шиком.
Оздоблення суконь розкішними орнаментами, вишитими тасьмою і шовковими стрічками, стало символом високого положення в суспільстві. Сукня перетворилася на розкішну клумбу, лучною квіткою якого була жінка. Ворт також ввів моду на прикрашання вишивкою аксесуарів - чудові трояндочки і маргаритки зі стрічок прикрашали віяла, рукавички, туфлі і навіть нижню білизну.
Англія, перехопивши ініціативу, поширить техніку вишивки не тільки на Британських островах, але й у новозеландських та британських колоніях. Здібності новозеландських жінок-колоністок були настільки високі, що саме їм в 19 столітті королева Вікторія довірила прикрашання своїх нарядів.
В Австралії, де існує величезний податок на нитки і волокна з Японії, але немає податку на стрічки, цей вид рукоділля процвітає. З кожним роком число шанувальників цього виду рукоділля збільшується.
Протягом всього нашого життя зі стрічками пов'язані особливі моменти – прикрашені бантами коробки до дня народження натякають на скарби, заховані усередині.
Стрічки використовують для вираження емоцій і почуттів гордості – ними нагороджують за видатні заслуги, прикрашають одяг і інтер'єри будинків. Весільні кортежі, прикрашені стрічками, дарують відчуття свята і обіцянки щасливого майбутнього.
Атласні стрічки входять у наше життя непомітно, але залишаються в ньому назавжди. Пальці тремтять в очікуванні дотику до шовкових змійок. Матовий блиск і різноманітність фарб хвилюють душу і народжують образи дивовижних квітів. Стрічки заповнюють спочатку наші душі, потім коробки і скриньки для рукоділля. Незабаром ці ошатні смужки можна зустріти в будь-яких куточках наших будинків і квартир.
Романтична вишивка квіткових мотивів проста і легка у виконанні. Освоївши основні види стібків, можна всього за кілька годин розшити дивовижними квітами блузку, вишити картину або мішечок для сухих трав, які стануть чудовим подарунком близькій людині. І саме вишивання стрічками допоможе проявити яскраву індивідуальність вишивальниці.
Роботи, вишиті за однією і тією ж схемою, будуть відрізнятися один від одного. Адже у кожної рукодільниці стрічка лягає в стібки по-своєму. Це як почерк, який важко підробити.
У Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії проходить виставка картин, вишитих стрічками "Світ рукотворного дива", які подарувала для бібліотеки Боряк Маргарита.
Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.
Народився в сім'ї селянина 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Рано залишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років його взяли "козачком" до двору поміщика П.Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім - до Петербурга. У 1832 р. Шевченка віддали "у науку" до художника В.Ширяєва. У 1838 році за пiдтримки К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вєльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Шевченка викупили з кріпацтва.
Того ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 році. У 1843 та 1845 рр. Шевченко приїжджав на Україну i працював художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У лютому 1847 року Т. Шевченка затверджено на посаду викладача малювання Київського університету. 24 березня 1847 р. за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії Т.Шевченка заарештовано та заслано до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. Під час заслання Шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.
У 1857 році зусиллями друзів Т. Шевченка повернули з заслання й у 1858 році він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 році приїхав в Україну, але перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і зобов'язали переїхати до столиці. Десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Т. Шевченка 26 лютого (за новим стилем 10 березня) 1861 року. Поховали його спочатку на Смоленському цвинтарі у Петербурзi, у травні 1861 року прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.
Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій "Кобзар", у 1845 році - героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843-45 роках він написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим…", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув'язнення писав вірші, які згодом об'єднав у цикл"В казематі". У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Т. Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856-1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1858 році Т. Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т. Шевченка цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".
Т. Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено бiльше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.
Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майж е на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу - Тараса Шевченка.
Тарас Шевченко - художник слова та пензля
Тарас Шевченко - відомий у світі, в першу чергу, як митець слова. Однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Та найперше його постать можна окреслити як борця, який став символом української нації. У його творчості поезія і живопис тісно пов’язані між собою. Свого часу відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка живопис став потребою, вираженням його творчого духу.
Тарас Шевченко, як художник, займає чільне місце в українському образотворчому мистецтві. Він став першим художником, який проклав новий реалістичний напрям, і став основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Тарас Григорович був одним з найталановитіших майстрів офорту того часу та прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.
Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. У його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Бо він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів; любив Україну, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому що хотів бачити її рівною з іншими у сім’ї світовій - «сім’ї вольній, новій».
З його біографії ми знаємо, що з 1838 по 1845 рік Шевченко навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, виявивши неабиякі здібності у живописі маслом, аквареллю, малюнку олівцем. Коли його ім’я вже здобуло певної слави, меценат Григорій Тарновський купує його картину «Катерина», поклавши початок своїй українській колекції.
У 1843-1844 роках Шевченко працює над серією офортів «Мальовнича Україна», самостійно вивчаючи техніку гравіювання. Повернувшись у 1845 році після закінчення Академії в Україну, Шевченко працював художником в Археографічній комісії аж до свого арешту. На засланні поетові забороняли писати та малювати, але завдяки допомозі та сприянню місцевої прогресивно налаштованої інтелігенції він зміг протягом усіх десяти років напівлегально займатися творчістю. Останні роки життя Тараса Григоровича, вже після звільнення, були відзначені найбільшими досягненнями не тільки в поезії, але й у живописі та графіці. У вересні 1860 року Академія мистецтв удостоїла Шевченка звання академіка гравюри.
Живопис посідає неабияке місце в житті Тараса Шевченка. Художник ставився до образотворчого мистецтва з глибокою щирістю, воно приносило йому розраду в гіркі хвилини його життя. Зараз його роботи, крім автобіографічного, мають ще й історичне та етнографічне значення. Прекрасно виконані малюнки окреслюють художні смаки та прагнення Шевченка, і є немовби паралеллю до його віршів, служачи ілюстраціями до життя поета.
Життєвість, реалізм, енергетика, талант і велич видно в живописних творах художника. Його історична спадщина налічує десятки полотен, які зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка. У його фондах є цінні експонати, що належать руці майстра, а це близько двохсот робіт: портрети, пейзажі, жанрові роботи в техніці акварелі, сепії, офорту, масляного живопису.
До дня народження Тараса Шевченка у Кирило-Ганнівській бібліотеці-філії до уваги користувачів книжковий перегляд літератури "Геній слова і пензля".
Про Лесю Українку (1871–1913)в нас написано й говорено багато. До 150-річного ювілею ще чимало до цього додасться. Геніальну письменницю представляли й представляють у різних іпостасях – у радянські часи вона поставала соціалісткою, революціонером-демократом, зараз говорять про її модернізм, неоромантизм, фемінізм, навіть містицизм…
Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця перекладачка, культурна діячка
Зліва направо: Лариса Косач (Леся Українка), її брат Михайло Косач та Маргарита Комарова. Одеса, 1889 рік
Леся Українка з мамою, письменницею Оленою Пчілкою. Крим, Ялта, 1898 рік
Оксана Старицька (ліворуч) та Лариса Косач (Леся Українка) зі своєю сестрою Ольгою Косач (праворуч). Ковель, 1896 рік
Прохолодне ставлення до Росії
Щоправда, чомусь не дуже звертається увага на неймовірну ерудицію Лесі Українки, на її прекрасне знання європейської (власне, західноєвропейської) культури, яка й мала вплив на письменницю. І це при тому, що народилася Леся на теренах Російської імперії, де переважно й жила. Однак до російської культури, загалом до російського життя ставилася вона, скажімо так, без ентузіазму. Зокрема, це бачимо в її драматичній поемі «Бояриня».
Леся Україна осуджує діячів французької культури, які брали участь в офіційних церемоніях на честь російського царя Миколи ІІ
Або є в неї памфлет, написаний французькою мовою, «Маленька поема в прозі, присвячена поетам і артистам, що мали честь привітати імператорське російське подружжя у Версалі». У цьому творі Леся Україна осуджує діячів французької культури, які брали участь в офіційних церемоніях на честь російського царя Миколи ІІ під час його перебування у Франції в 1896 році.
Звісно, вона знала російську культуру. Знала твори російських письменників – Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Івана Тургенєва, Федора Достоєвського, Миколи Чернишевського та інших. Проте говорити про серйозний вплив цієї літератури на Лесю Українку не доводиться. Деякі відомі твори російської літератури вона сприймала критично. Наприклад, це стосується роману Чернишевського «Що робити?»
Діячі української культури та представники громадськості під час урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Леся Українка в лівій частині фотографії
Учасники урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: (перший ряд) – Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, (другий ряд) – Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко
Європейські літературні впливи
Зате можемо говорити про значний вплив на Лесю Українку західноєвропейської літератури. Письменниця, окрім деяких слов’янських мов (української, російської, польської, болгарської), знала давньогрецьку й латинську мови, а також новочасні європейські мови – англійську, німецьку, французьку та італійську. Цими мовами вона могла читати твори в оригіналі, навіть робила переклади.
Пам’ятник Лесі Українці в місті Ковелі Волинської області
У своїх літературознавчих роботах Леся Українка могла зі знанням справи говорити про античну літературу, давати кваліфіковану характеристику філософським поглядам Платона чи Августина Блаженного, вести мову про культуру Ренесансу, особливо італійського, розглядати твори сучасних їй європейських письменників та філософів. Наприклад, вона звертала увагу на філософів-позитивістів і їхній вплив на європейську літературу ХІХ століття. Писала й про Фрідріха Ніцше.
Пам’ятник Лесі Українці в місті Новоград-Волинському Житомирської області
Лесі Українці належить низка літературознавчих робіт, які б мали привернути серйозну увагу дослідників. У них письменниця демонструє не лише прекрасне знання європейських літератур. Фактично ці твори багато що можуть розповісти про літературні зацікавлення Лесі Українки і про впливи на неї європейських авторів. Зокрема, їй належить робота «Два напрямки в новітній італійській літературі», де Леся Українка веде мову про творчість Ади Негрі й Габрієле д’Аннунціо, які були ровесниками письменниці й користувалися в Італії та за її межами чималою популярністю вкінці ХІХ – на початку ХХ століття.
Вона розглядає творчість цих непересічних авторів у контексті розвитку італійської літератури, а також близької їй літератури французької, починаючи з найдавніших часів і завершуючи ХІХ століттям. Леся Українка перекладає фрагменти творів Ади Негрі й Габрієле д’Аннунціо, відзначає їхню художньо-літературну вартість. Їй більше імпонує Ада Негрі – ця жінка-плебейка, котра, як і Леся Україна, змушена була протистояти немалим труднощам.
Схоже, українська поетеса чимало навчилася в своєї італійської колеги – твердості, незламності, «прометеїзму». Але імпонував їй також аристократ д’Аннунціо зі своєю витонченою поезією й прозою.
Пам’ятник Лесі Українці в Луцьку
У роботі «Нові перспективи й старі тіні («Нова жінка» в західноєвропейській белетристиці») письменниця представляє широку панораму художніх творів на жіночу тематику в європейській літературі ХІХ століття. Переважно увага зосереджена на літературі французькій, але також ведеться мова про літератури німецьку, скандинавських народів, англійську, італійську.
Згадуються не лише такі майстри, як Жорж Санд, Анна-Луїза-Жермен де Сталь, Олександр Дюма-син, Редьярд-Джозеф Кіплінг та інші, а й низка авторів, які зараз відомі хіба що фахівцям-літературознавцям.
Не менш цікавий огляд європейської літератури, поданий у специфічному аспекті, зустрічаємо в роботі «Утопія в белетристиці». Тут Леся Українка веде мову про Платона, Августина Блаженного, Томаса Мора, Еразма Роттердамського, Томазо Кампанеллу, Грака Бабефа, Джорджа Байрона, Генріха Гейне, французьких і англійських соціалістів-утопістів тощо. Саме в цьому творі вона висловила критичні зауваги на адресу роману Чернишевського «Що робити?»
Є в Лесі Українки робота «Замітки про новітню польську літературу», де дається огляд польської літератури кінця ХІХ століття. Там йдеться не лише про таких «літературних велетнів», як Болеслав Прус, Еліза Ожешко, Генрік Сенкевич, Стефан Жеромський, а й про Марію Конопніцьку, Адама Асника, Станіслава Пшибишевського, Анджея Немоєвського, Вацлава Сєрошевського та інших. І робиться в широкому історичному й літературному контексті. Леся Українка говорить і про Адама Міцкевича, Юзефа-Ігнатія Крашевського, українську школу в польській літературі.
Крим. Пам’ятник Лесі Українці в Ялті біля Музею Лесі Українки. Письменниця провела в Ялті два роки із прожитих 42-х
Чималий інтерес письменниця виявляла до німецької літератури. Особливо цікавила Лесю Українку творчість її сучасника Ґергарта Гауптмана, котрий передусім став відомий драматург.
Вона присвятила йому свою роботу, в якій аналізувала Гауптманову драму «Міхаель Крамер». У ній Леся Українка дає високу оцінку цьому письменнику: «Менше всього він натураліст, хоча багатьом сценам і виразам у його драмах (не виключаючи навіть неземного «Затонулого дзвону») позаздрив би сам Золя; реаліст він настільки, наскільки з необхідності буває будь-який істинний художник; печать декадентства лежить на більшості його героїв; визвольний дух неоромантизму віє від усіх його творів без виключення».
Ґергарт Йоган Роберт Гауптман (1862–1946) – німецький письменник, драматург. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1912 рік. Леся Українка присвятила йому свою роботу, в якій аналізувала Гауптманову драму «Міхаель Крамер»
Особливо письменниця цінувала згадувану драму Ґергарта Гауптмана «Затонулий дзвін», де фантастика переплітається з реальністю. Певним чином цей твір вплинув на найбільш «українську» драму Лесі Українки «Лісова пісня».
Письменниця характеризувала свою «Лісову пісню» як Märchendrama, тобто казкова драма чи драма-казка
Звісно, сюжетно ці твори різняться, хоча дух неоромантизму, переплетений з реалізмом, панує в обох творах. До речі, письменниця характеризувала свою «Лісову пісню» як Märchendrama, тобто казкова драма чи драма-казка. Так само означували й «Затонулий дзвін». Однак Леся Українка вважала, що цей термін «ніяк не можна по-нашому перекласти», а безпосередній переклад звучить незграбно. Тому письменниця «Лісову пісню» назвала драмою-феєрією. Правда, при цьому зазначала, що це «те, та не те».
Добре відомо про дружні стосунки Лесі Українки й Ольги Кобилянської. Цих письменниць, зокрема, пов’язувало те, що вони перебували під впливом західноєвропейських літератур.
Леся Українка (ліворуч) із Ольгою Кобилянською. Чернівці, 1901 рік
Леся Українка спеціально відзначала, що на Кобилянську благотворно вплинула література німецька. «Вона, – писала Леся про свою товаришку, – вихована німецькою культурою…, німецький вплив до сьогоднішнього часу помітний на її стилі».
Письменниця вважала, що німецька мова врятувала Кобилянську «від розумового застою й моральної сплячки в дрібнобуржуазному, чиновницькому середовищі маленького буковинського містечка». Зрештою, робила вона висновок: «Німці ж вказали О. Кобилянській шлях до літератури і дали їй силу протистояти першим невдачам».
На цій світлині немає Лесі Українки, але є Ольга Кобилянська. Учасники з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Львів, 1898 рік. Зліва направо: 1-й (нижній) ряд: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. 2-й ряд: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. 3-й (верхній) ряд: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук'янович, Микола Івасюк
Леся Українка творила в західноєвропейському літературному контексті
Звертаючись до художньо-літературної творчості Лесі Українки, бачимо, що вона переважно використовувала сюжети, почерпнуті із західноєвропейських літератур. Її героями ставали стародавні греки й римляни, Трістан та Ізольда, Дон Жуан, король шотландський Роберт Брюс тощо.
Леся Українка фактично творила в західноєвропейському літературному контексті, наближаючи українську культуру до культур європейських народів
До 150 річчя від дня народження Лесі Українки Кирило-Ганнівська бібліотека-філія підготувала книжкову викладку літератури "Царівна української літератури"
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ліна Костенко
Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.
Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.
Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.
Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.
***
Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає – Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово – це перлина, Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Максим Рильський
Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Кирило-Ганнівська бібліотека-філія підготувала книжкову виставку літератури " Плекаймо рідне слово" до Міжнародного Дня рідної мови.
20 лютого в Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні
Пам’ятний день встановлено указом Президента України від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності ,захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.
Євромайдан, що вилився у Революцію Гідності, увійшов в історію України як символ жертовності, патріотизму і героїзму, як наймасштабніший протест громадян у новітній історії України. Він у черговий раз довів, що в найкритичніші періоди є герої, готові пожертвувати собою заради майбутнього всього суспільства. Ними стали Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги і самовідданості, 107 найкращих українців, різних за віком, статтю, освітою…
Сьогодні, в умовах війни на сході, маємо частіше згадувати доленосні події, які стали символом боротьби за свободу та гідність. Революція Гідності засвідчила: українці не просто обрали шлях до Європи, а й готові за нього боротися, відстоюючи власні права і свободи. Завдяки Євромайдану Україну у світі почали сприймати як державу з власною самобутністю, історією та гідністю, здатну захистити свій суверенітет. А Небесна Сотня стала взірцем та джерелом натхнення для наших воїнів, які гідно захищають територіальну цілісність України, утверджуючи право людини на вільне життя.
Не люди по Майдану – Боги ходять, Ці хлопці тілом й духом визначні Слова в них щирі й красномовні – Вони Вкраїни славнії сини!
Спасибі вам усім звитяжні браття, Низький уклін від серця до землі, Ви розпалили не на вулиці багаття, А в серці кожного жагу до боротьби!
Спасибі вам за кожен день й хвилину, Яку ви на Майдані провели! Ви захищали весь народ й країну Від чорної ядучої чуми.
Спасибі вам, що ви стояли міцно, Стояли, бо не знали вороття… Спасибі раненим й загиблим, Бо не ховали ви від куль свої життя!
Спасибі всім, хто був тут на Майдані Й хто руки свої досі не зложив Спасибі й тим, хто думкою за нами Хто плакав гірко, вірив і молив…
Спасибі серцем і душею, Я щиро це і палко говорю! Як крикнуть: «Слава Україні!» «Навіки слава!» – я завжди скажу!
Майдан… з Героями іде прощання… Тисячі людей зібралися в цю мить. Для когось на землі вона передостання, А хтось в землі сирій вже мирно спить…
Вже не побачить батько, не зустріне мати… Живого сина в світі більше вже нема… Прийшли у путь останню проводжати Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…
Ридають всі… не стримати гірку сльозу… Покотились сльозі по щоках і обороні… Сотники, що полягни,- не встануть з сну, Не посивіють у майбутньому вже скроні…
Не побачить дівчина ще юна і кохана Героя свого на яву, а тільки в сні… А когось вже не побачать діти й мама… Когось дружина не побачить… ні…
Не збудуться мрії заповітні та бажання… Хтось одружитися хотів, а хтось дітей, Розбили вщент усі надії й сподівання, Кулі, що були вийняті з голів й грудей Назар Гузій (21.02.2014)
Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій "Кобзар", у 1845 році - героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843-45 роках він написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим…", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув'язнення писав вірші, які згодом об'єднав у цикл"В казематі". У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Т. Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856-1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1858 році Т. Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т. Шевченка цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".
